Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською
  Головна    Про сайт


Молочний зуб дракона Тишка

Алла Потапова

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Владислав Ширяєв

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21   

Знову всі разом

Тишко і Оксана йшли між рядами мовчазних нетів. Час від часу охоронці били себе короткими паличками і лунав глухий звук «бум-м!» Обличчя Нетуша Першого було блідішим, ніж звичайно. Кощава рука нервово смикала ґудзик сірого мундира, поки зовсім не відірвала його. Він відкинув ґудзик у бік і взявся за другий. Король сидів на балконі свого палацу, звідки все було чудово видно. Взагалі в його королівстві було багато балконів. Вони спеціально будувалися у найнесподіваніших місцях, щоб нети могли підглядати один за одним і все підслуховувати. Щоб здалеку можна було побачити «порушника» – травичку чи пташине гніздо. «Балкони – це безпека королівства», – любив говорити король. Він придумав складаний балкон, який встановлювався навіть на телеграфному стовпі.

Зараз король нервував, оскільки не був упевнений, що чинить правильно, засаджуючи бранців до в'язниці. Адже Оксана нагадувала йому Нетінку, а Нетінку, як ми вже знаємо, король дуже любив. Він так і не навчився міркувати краще ніж на трійку з мінусом, тому думки його плуталися. То йому здавалося, що прибульців слід відпустити, то він приходив до висновку, що відпускати їх аж ніяк не можна. «Дівчинка поводилася дуже зухвало. Так, мабуть, і слуги розбещаться!» – говорив він собі. І тому бліднув, зітхав і відривав ґудзики з мундира.

Оксана з Тишком ішли до баобаба, і їм здавалося, що змінити їхню долю неможливо.

Оксана поглядала навсібіч, сподіваючись побачити Нетінку. Але її відправили до тітки в село. Така була воля короля.

А насправді він боявся, що Нетінка заступиться за дівчинку і він не зможе встояти перед її проханням.

«Бідолашна дочка, – думав король, – вона напевно гірко плаче в дорозі. Але що поробиш! Не завжди може король рахуватися зі сльозами навіть власної дочки!»

А Нетінка вкотре перечитувала по складах відповідь Даника: «Дякую, дівчинку врятуємо, скоро побачимося».

– Скоро побачимося! – з радістю повторювала Нетінка. Двоє нетів тягли її в колясці до далекої тітки, рідної сестри короля. Такої ж негарної та сердитої. Але принцеса намагалася про це не думати. Вона згадувала свого друга Даника. Далеко від палацу, у потаємному місці, Нетінка перебігала срібну межу, де на неї чекав Даник. Вони гуляли по лісі, купалися в озері, слухали птахів.

– Коли я виросту, то обов'язково поверну додому всі квіти, трави, усіх птахів і звірят! – говорила Нетінка.

– А я тобі допоможу, – додавав Даник.

Одного разу вона сплела вінок із польових квітів, одягла на голову і раптом розплакалася.

– Ти чого? – злякався Даник.

А Нетінка згадала маму, веселу і славну Данку. Це вона навчила доньку співати, танцювати і любити природу.

Чому вона обрала собі за чоловіка Нетуша, який прогнав усіх солов'їв і всі тюльпани? Може раніше, до цього, він був гарний? А тепер король ходив підозрілий, неусмішливий, і були від нього в королівстві туга і смуток. У той час, як Нетінка все далі й далі їхала від палацу, килим-літак, чи краще паркан-літак, підлітав до палацу. Летів він безшумно, а королю і на думку не спадало дивитися в небо. Він дивився на бранців, що повільно наближалися до баобаба.

Вхід у дупло був оббитий жовтим металом, тьмяно виблискуючим на сонці. Здавалося, що на стовбур дерева приліпилося чорне полотно у жовтій рамі, а намалювати на ньому забули. До нижнього краю дупла кріпилася драбина з широкими сходинками, яку потім приберуть, коли опустять в грізну темряву бранців.

Оксана раптом згадала, що вони з Тишком не снідали. Помацала в одній кишені – чи не завалялася там цукерочка. Немає нічого. У другій кишені... Друга була пристебнута шпилькою. «А, – згадала Оксана, – це ж у мене тут лежить капелюх вітра, – і зітхнула. – Може, він і справді чарівний. Але, скоріш за все, це дурниці. Підібрав десь стару панамку й тішиться. Смішний блакитний вітер, де ти тепер? Де Славко? Чи врятуєте нас?»

Молочний зуб дракона Тишка

А Тишкові думки були зовсім іншими. Він давно б напав на нетів, але Оксана цього йому не дозволила. Тишко ворушив у роті язиком і відчував, як хитається його молочний зуб. Але ще більше він відчував тепло, яке час від часу з'являлося у нього в пащі. Ви ж, звичайно, знаєте, що у драконів з пащі вилітає полум'я, коли вони сердяться і показують гострі зуби. Правда, Тишко ще ріс і полум'я у нього було поки теж маленьким.

А нетів було багато. Та й до того ж Оксана не вміла пускати з рота вогонь і дим, а Тишкові одному з усіма, мабуть, не впоратися. От якби Славко був тут...

Так вони йшли, міркуючи кожен сам по собі і сподіваючись. Правда, Тишкові заважав зосередитися зуб, який хитався. Він його відволікав. Отже вони все ближче й ближче підходили до величезного баобаба під тривожні звуки «бум-м, бум-м!»

Два найнадійнішіх нети піднялися на край дупла, однією рукою тримаючись за гілки, кожен із них мав намір другою рукою схопити полонених, щойно вони піднімуться по сходах до входу.

Процесія наближалася до дерева. Коли Оксана побачила зовсім близько величезне, як стіна, дерево і темний провал у ньому, їй стало не по собі. Жарти жартами, а так і справді можна навіки до в'язниці потрапити.

– Оксанко, дозволь я ширше відкрию пащу, – пошепки попросив Тишко й тихенько рикнув, – треба ризикнути.

І він замахав з боку в бік хвостом. Оксана хотіла щось відповісти, але несподівано голосно чхнула. Хоча від палацу до баобаба було не так далеко, але її плаття в горошок, і блакитний бант, і босі ноги вже були запорошені. Курява здіймалася від кожного кроку, і тому все навколо було сірим.

– Будьте здорові, – чемно крикнув король зі свого балкона. Оксана озирнулася і кивнула:

– Постараюся, ваша величність.

Нети часто-часто застукали палицями, прямо загриміли від захвату:

– Який величний, який вихований, який великодушний наш король! Він побажав здоров'я полонянці, яку зараз опустять до в'язниці!

Дивно, як дівчинка почула в цьому брязкоті й грюкоті тихий голос зверху:

– Оксано, увага!

Ще не зрозумівши, в чому справа, вона про всяк випадок обхопила дракончика, і тієї ж миті їх підняв блакитний вітер і посадив на паркан-літак. Паркан злетів угору, залишаючи внизу натовп розгублених охоронців, короля з роззявленим від подиву ротом, драбину біля баобаба, двох нетів, що випустили з рук гілки баобаба і стрімголов скотилися донизу. Нарешті дав волю своєму рику Тишко і заволав, правда, трохи запізно:

– А-а, розбійники, не вийшло! От я вам колись покажу!

І він так войовничо замотав хвостом, що Славко його зупинив:

– Обережніше, не то ми впадемо!

– Як добре, що ви нас врятували! – обійняла Славка Оксана і міцно поцілувала в щоку.

– Нащо це! – відкинув голову Славко і підтягнув шорти. – Що за звичка у дівчат! Будь що – цілуватися!

Але було видно, що йому все ж таки приємно.

Тишко повернувся до Славка і лизнув його в щоку з іншого боку. Щока у Славка виявилася гіркою, напевно, від куряви.

Так щасливо врятувалися вони від небезпеки. Правда не попрощалися з Нетінкою, але що поробиш, так вийшло. Зате їй подарували ліси, і луки, і троянди, і навіть білого лебедя на озері. Не так-то просто тепер буде королю розправитися з природою. Нетінка тепер не така вже й маленька, адже має шість років від роду, заступиться.

Порятунок настільки втішив друзів, що вони зовсім забули про злого короля. А саме він перший прийшов до тями. Різко встав король і громовим голосом віддав наказ:

– Включити на повну потужність головний гукач!

Король впізнав у килимі-літаку паркан, що втік від нього. І придумав, як його покарати, а заразом і всіх його друзів. Найвище вікно палацу, до цього щільно зачинене віконницями, прочинилося, і з нього вийшла величезна сіра підкова. Це і був головний гукач. Нети боялися його більш за все на світі, бо він паралізував їхню волю і, де б вони не знаходилися, тягнув їх до палацу з могутньою, нездоланною, таємничою силою. Якщо вони бігли на його заклик недостатньо швидко, то він звалював з ніг, і вони пересувалися лежачи чи перекидаючись, навіть проти свого бажання. Тому так перелякано завмерли нети, почувши грізний наказ короля.

Але цього разу підкову було спрямовано в небо, услід втікачам.

Славко перший розгадав таємницю гукача.

– Не бійтеся! – вигукнув він. – Ця штуковина – величезний магніт! Нічого він нам не зробить! Адже ми не залізні!

– Але давайте все ж таки летіти швидше, – благальним голосом прошепотіла Оксана, зніяковіло усміхаючись. Адже не дуже приємно, коли на тебе націлено зброю, нехай навіть начебто й нешкідливу.

– Нам тільки перелетіти цю невеличку гору – і ми покинемо королівство Нетуша, – сказав, вдивляючись уперед, Тишко.

Ще трохи – і гора опинилася під ними.

– Ур-ра! – закричала Оксана і показала всьому королівству «довгого півня», – що, взяли?

Вам ніколи не показували «довгого півня»? Кажуть, це дуже образливо. А тільки й того – приставляють великий палець правої руки до носа, а мізинець – до великого пальця лівої руки і махають всіма пальцями. Схоже на півнячий гребінь, але чомусь образливо. Особливо, якщо при цьому ще й язика висовують. Старий, відомий жарт. Нетуш Перший мало не луснув з досади – адже найбільше в світі він боявся глузувань!

Звідки було знати дітям, що радіти ще зарано?

Ще лунало в повітрі Оксанине «ур-ра», як раптом паркан дивно здригнувся, щось в ньому тоскно затріщало, потім ще...

– Тримайте дощечки! – вигукнув Славко. – Магніт витягує цвяхи!

Бідолашний паркан почав розвалюватися на очах. Цвяхи вилітали з нього і як маленькі олівці стрімко неслися до гукача. Блакитний вітер став майже невидимим від напруги, адже йому доводилося утримувати в повітрі тепер кожного окремо. Сили його вичерпалися. Мандрівники, що тільки-но перевалили через невисоку гору, стрімголов покотилися до її підніжжя. Тишко важко дихав, облизуючи всі забиті місця. Оксана шукала свій бант, який виплівся з коси і відлетів невідомо куди. А Славко, ледве схопившись на ноги, разом із вітром кинувся збирати розсипані по схилу дощечки, щоб не пропав зовсім вірний їхній друг – паркан.

Навколо були колючі чагарники, що виросли прямісінько посеред каміння, а внизу – долина, де виднілося невеличке селище з поодинокими маленькими хатинками, такими низенькими, що було видно лише дахи.

Молочний зуб дракона Тишка

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21   



Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн


Усі категорії


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова








Гостьова книга Контакти   На головну сторінку

Підтримайте наш сайт. Картка Приватбанку 4149499149111393

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2021 Валерія Воробйова