Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Молочний зуб дракона Тишка

Алла Потапова

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Владислав Ширяєв

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21   

У країні данів

Одразу за срібною межею росла смарагдова трава, червоні гвоздики, жовті та фіолетові тюльпани. Цокотіли та високо вистрибували з трави коники. Десь недалеко кумкали жаби, – отже, там було невеличке озерце чи болото. Блакитний вітер сів на найбільший тюльпан і одразу ж почав на ньому розгойдуватися – це улюблене його заняття. Паркан згорнувся рулончиком, але цього разу не від радості, а щоб не зім'яти таку красу. Тільки Славко не помічав нічого навколо. Він сів на траву, обхопив голову руками і думав. У його очах палахкотіла тривога, світле волосся скуйовдилося, раз у раз він шморгав носом. Можливо, врешті-решт він до чогось і додумався б, але тут наче з-під землі з'явився дан – усміхнений здоровань у жовтій сорочці, підперезаний золотою стрічкою. Кучері русявого волосся спадали до плечей, і Славко одразу згадав, що подібного молодця він бачив у книжці казок.

– Вітаю на землі нашій, – вклонився здоровань та, уперши руки в боки, засміявся, – бачив, як ви тікали.

Славко тяжко зітхнув і опустив голову.

– Годі, годі, не журися, – примирливо сказав дан і поплескав Славка по плечу. Потім він озирнувся навколо, узяв тоненьку травинку до рота, пожував її, виплюнув і зробив такий висновок:

– Цікава у вас компанія, як я подивлюся. Поспішати ви поспішали, проте запізнилися. Не дуже запізнилися, але не встигли. Ходімо за мною, мабуть, – і він тугіше затягнув свій золотий пояс.

– Куди ж це нам йти, дозвольте поцікавитися? – запитав вітер, якому зовсім не хотілося залишати зручний тюльпан.

– Підемо до Дана Відважного, або, як його ще називають, до Дана Данів! – усміхнувся, показавши рівні білі зуби, здоровань. – Він розбереться, а може, і допоможе.

Паркан пострибав, намагаючись не дуже приминати траву, вітер летів разом із легким барвистим метеликом і намагався завести з ним приємну розмову, а Славко йшов поруч зі здорованем, думаючи свою гірку думу.

Йшли вони по полях, по горах, по густих лісах і прийшли до дерев'яного міста, де на кожному даху – півень, біля кожних воріт – Тяпко чи Жучка, а в кожному віконці – красуня-дівчина. Що не двір – то сад, що не сад – то вишні, черешні, яблуні, абрикоси і щось там ще, самі придумайте. Що б ви не придумали, усе в садах є. А на городах – редиска, морква, картопля, капуста і всяке таке інше. А посеред міста – високий терем на сонечку так і сяє вікнами кришталевими, ґанок різьблений, двері мідні, ручки золочені. На лавочці два молодця-красеня в шахи грають, натовп біля себе зібрали.

І хлопчина спритний на ґанку сидить.

Здоровань підморгнув, хлопчина кивнув, за дверима зник і одразу ж повернувся.

– Прошу, – каже, – гості неждані, але все одно бажані, до Дана Відважного.

Славко, паркан та вітер переступили поріг.

Дан Відважний писав вірші, коли йому доповіли, що крізь срібну межу перейшли троє дивних чужинців і тепер Дан Здоровань веде їх до нього.

Дан Відважний відклав написане, потер великі засмаглі руки у рудих волосках, розправив кучеряву світло-русяву бороду, визирнув у відчинене вікно й усміхнувся.

– Цілий день сьогодні чудове сонечко! Можна засмагати, сушити білизну, запасатися веснянками на літо! Можна пускати зайчиків та косити траву, збирати полуницю і...

Що він хотів сказати ще, назавжди залишиться невідомим, тому що цієї миті вбіг хлопчик та доповів, переступаючи з ноги на ногу. Адже бігти було – з ґанку до кімнати, а він розігнався кілометри на два, от ноги самі й танцювали – їм би ще побігати.

– Прийшли! – повідомив хлопчина.

– І хто ж такі? – запитав Дан Данів, завівши руки за спину. – Чи ти не роздивився?

– Як не роздивився, Відважний, – образився хлопчина. – Звичайно, роздивився. Один з них – що є, що немає його, другий – то великий, то маленький, а третій – майже як дан тільки дуже сумний.

Історія не зберегла документів про те, як навчався Дан Данів, але я гадаю, що з роздумів у нього була п'ятірка, тому що він одразу здогадався, хто є ці прибульці.

– Клич їх сюди, – наказав Відважний та сів на широку лаву, яку змайстрував власноруч у вільний від роботи час.

Ось тоді й увійшли до нього троє друзів-товаришів.

Дан Відважний усміхнувся блакитному вітру, задумливо подивився на паркан і ласкаво звернувся до Славка:

– Очі у тебе ясні, правдиві. Волосся скуйовджене, отже, ти все думаєш-думаєш і рукою волосся куйовдиш, вигляд сумний, та ніс шморгає. Мабуть, біда у тебе. Розповідай.

– Нети вкрали Оксану і Тишка, – понуро повідомив Славко, – а як їх рятувати, я не знаю. Тільки клац! – та й сліду нема.

Насупився Відважний. Багато зла заподіяли білому світу ці бездушні нети. Не знають вони ні любові, ні співчуття, ні ніжності. Хочуть, щоб скрізь були сірість та зневіра, щоб ніхто не сміявся й не тішився.

– Ну що ж, – сказав, подумавши, Дан Данів. – Спробуємо завтра вранці викликати Нетуша Першого на переговори. Може й віддасть твоїх друзів за якийсь викуп.

– Викуп – це що? – запитав вітер, який хитався на дерев'яному Івані-покивані на підвіконні. Цю ляльку, як не нахиляй, вона все одно прагне стати прямо. Покладеш її, а вона вже й піднялася, стоїть усміхається. Цією іграшкою і зайнявся вітер, розгойдуючи її з боку на бік, але жодного словечка з розмови не пропустив.

– Викуп – це коли вимагають щось за щось, – пояснив Дан Данів.

– Але ж у нас нічого немає! – розвів руками Славко.

– У вас немає, у нас є, – задумливо відповів русобородий богатир.

Славко хотів запитати, що він має на увазі, але вирішив почекати, – захоче, сам розповість.

Пригладивши бороду, Відважний зітхнув:

– Дві речі цінуються у країні нетів – олія для смолоскипів та сіра фарба. Олією володіє особисто король, коштує вона дуже дорого. Нети вкладаються спати, настає темрява. Це допомагає Нетушові тримати під контролем свій народ. Удень можна все вистежити й дізнатися, а вночі – всі сплять.

– А навіщо нетам сіра фарба – запитав просто так, із цікавості, вітер. У нього складався свій власний план, як звільнити Оксану й Тишка.

– Нети фарбують сірою фарбою все у своїй державі: будівлі, одяг, столи й стільці, чашки, волосся, черевики і навіть хмари на небі! Але найголовніше – з цієї фарби вони роблять таємну зброю, – пояснив Дан Данів. І додав: – Для викупу ми можемо запропонувати їм олію для факелів. Є таке джерело у наших лісах.

Усміхнувся Дан Відважний, сказав із турботою:

– Ідіть відпочиньте. Ранок вечора мудріший. Гей, хлопче, проведи гостей у дім, нехай до ранку сил набираються.

Хлопчина до кімнати побіг, гостей за собою повів, в дім просторий завів та й спати поклав.

Вітер на пуховій подушці ліг, паркан хотів розвернутися, та тільки ж сон його зморив, так рулончиком і заснув. Тільки Славко ще довго крутився-зітхав, ліжко під ним скрипіло-хиталося, але і він заснув.

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21   

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова