Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Молочний зуб дракона Тишка

Алла Потапова

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Владислав Ширяєв

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21   

Зустріч із Тишком

Двері були старі, з темного старого дерева, подекуди їх прогриз шашіль, і тому вони були всі у темних хитромудрих візерунках. Колись двері замикалися на висячий замок. Збереглися два залізних кільця, у які вдягають закарлюку замка, але сам замок, плаский та квадратний, лежав біля дверей. Славко підняв його, покрутив у руках. Замок протяжно заскрипів. А може це не замок заскрипів, а двері, тому що вони несподівано, самі по собі, трохи прочинилися.

– Ой, – прошепотіла Оксана і тихенько підвелася на ноги.

– Боїшся? – теж пошепки запитав Славко. Двері ніби запрошували увійти.

– Анітрохи, – невпевнено відповіла дівчинка і обтрусила порох із білої у синій горошок сукні. – А що там? – вона вказала пальцем на двері.

– Звідки я знаю? – якомога безтурботніше відповів Славко. – Може, там картопля зберігається чи засолені огірки. Як у бабусі в селі. Там ще яблука на зиму складають.

– Я люблю яблука, – промовила Оксана. – Давай подивимося? Все одно тут ніхто не живе. Сварити ніхто не буде.

Двері безшумно прочинилися. Оксана взяла Славка за руку.

– З'їмо по яблучку і назад! – запропонувала вона.

– Пішли!

І вони переступили поріг.

За дверима були сутінки. Наче день вже минув, а ніч ще не настала. Скрізь були порожні діжки, старі ящики, розбиті пляшки та інший непотріб. Велике, похмуре підземелля. Навряд чи тут залишилися якісь яблука або огірки. Сіра стеля, сірі кам'яні стіни. Земляна підлога. У кутку, де нічого не розгледиш, почувся чийсь голос.

– Там хтось є, – підвівшись навшпиньки, сказала у самісіньке вухо Славкові Оксана.

– Так, – коротко відповів хлопчик, не знаючи, що робити: чи то повертатися назад, чи то йти вперед. І страшно, і цікаво.

Міцно взявшись за руки, Славко та Оксана вдивлялися в кут. Там хтось крутився й сопів.

– Гей, хто там? – тремтячим голосом запитала Оксана.

– Хто треба, той і є, – невдоволено відповіли з кутка.

І в цей час ззаду почулося клацання. Діти озирнулися. Ззаду було темно – двері зачинилися. Славко позадкував до дверей, знайшов ручку, посмикав. Марно. Двері зсередини не відчинялися.

– А ну, вилазь, хто там ховається! І негайно ж відімкни двері! – хоробро заявила Оксана і, витягнувши руки, щоб ні на що не наштовхнутися, пішла вперед.

– Я хочу додому, – відповів той же голос. – У мене зуб болить.

– То чого ж ти не йдеш додому, якщо...

Оксана зупинилася.

– Я заблукав.

У кутку почулося жалібне сопіння.

– Годі ревіти. Іди сюди, – рішуче втрутився Славко.

Щось вийшло з кутка і сказало:

– Вітаю.

І потерлося носом об Оксанину сукню в горошок. Тому що на зріст воно було із середню собаку, тільки без шерсті, а в зелених лусочках і з довгим товстим хвостом. Оксана нахилилася й побачила сумну морду з великими жалібними очима.

– Ти хто такий? – запитала вона лагідно і погладила його по голові.

– Я – дракон. Тобто, поки ще не дракон. Дракончик. Дракон-дитина. Я заблукав. І в мене зуб болить.

– Ну, якщо ти дитина, то зуби в тебе молочні! Скоро випадуть, – авторитетно заявила Оксана. – А ну, відкрий рота!

Дракончик слухняно розкрив пащу, і що там вона вже у напівтемряві розгледіла – невідомо, але діагноз поставила:

– Він у тебе не болить. Він у тебе хитається. Ти його язиком туди-сюди поштовхай, він і випаде. У мене вже один так випав. Ось бачиш? – Оксана пальцем відтягнула губу і показала місце, де раніше був зуб.

– Досить про зуби! – сердито сказав Славко. – Двері замкнулися, ти заблукав, що ж нам тепер – завжди тут жити?

– Я додому хочу, – сумно сказав дракон.

– Я додому хочу! – передражнила його Оксана і смикнула його за хвіст.

– Це тобі все ж таки не кішка, а дракон, – зробив їй зауваження Славко, а сам подумав: «Дивна річ! Дракони начебто всі вимерли давно. І ось, на тобі!»

– І не заважайте мені! – гримнув на обох. – Я буду думати, як нам вибратися.

– Вибратися можна тільки через країни данів та нетів! – підвів на Славка сумні очі дракон. – Справа в тому…

– Тишш... – урвала його Оксана. – Дай людині подумати. – Їй вже ставало холодно, і вона обхопила себе руками за плечі.

– Чому ж, нехай каже, – не погодився Славко. – Через які країни?

– Ну ось, то мовчи, то кажи, – ображено відвернув морду дракон.

– Та це я тебе ... я тебе так кличу! – на ходу придумала дівчинка. – Я кличу тебе Тишко. Ім'я таке є: Тишко!

Великі зелені очі подивилися на неї недовірливо, але Оксана знову погладила дракона по голові.

– Ну, якщо ім'я... – погодився він. Усі помовчали. Тишко заплющив очі, похитав язиком зуб туди-сюди і нарешті сказав:

– Он там вихід з печери. Бачите – світло?

Дійсно, тепер вони побачили, що далеко видніється світла плямка, наче вихід із тунелю.

– Бачимо, – сказали вони в один голос.

– Туди і треба йти.

Славко ще раз поштовхав двері. Це ж треба, неначе замурували їх! Кричати марно, в руїнах нема нікого, ніхто не почує. Доведеться йти вперед. «Хтозна, але ж кудись та вийдемо», – вирішив він і про всяк випадок перепитав Тишка:

– Ну, вийдемо. А далі як йти, знаєш?

– Звідки ж я знаю, якщо я заблукав? – пирхнув дракон.

– А що ти там про якусь країну казав? – запитала Оксана, стрибаючи на одній нозі, щоб зігрітися. – Ох і холодно ж тут!

– Про країну він нам потім розповість, коли ми на сонечко виберемося, – сказав Славко і рішуче попрямував до виходу. Оксана побігла за ним, а ззаду, зітхаючи, плентався дракончик Тишко.

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21   

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова