Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Молочний зуб дракона Тишка

Алла Потапова

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Владислав Ширяєв

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21   

Таємниця старого будинку

Взагалі, першим до цього будинку прибіг м'ячик.

Будинок старий, похилий, ніхто в ньому давно не живе. Вікна забиті. Але увійти до нього дуже просто – будинок планується знести, тому двері не замкнені. Бульдозер розваляв дві стіни, здіймаючи хмари коричневої куряви, і машини цілий день вивозили трухляві колоди. З усіх боків височіють нові багатоповерхівки. Можливо, десь на десятому поверсі оселилися господарі цього будинку. Скоро на його місці буде дитячий майданчик. А зараз тут хіба що назва – будинок. Усе розкидане, поламане – руїни.

У ці руїни і застрибнув м'ячик. Застрибнув та й зник.

Тобто не зовсім зник, десь він там був, але не видно де саме, і Оксана полізла його шукати.

Оксана – дівчинка шести з половиною років, очі в неї блакитні, вона їх примружує, коли дивиться на сонце.

А так вони розкриті, як два блакитних метелики. Волосся у Оксани світло-золотисте та заплетене у дві косички. На голові – ще один блакитний метелик із капронової стрічки. На колінах – дві зелені плями. Це мама помазала садна зеленкою. Ну, звідки садна, я гадаю, пояснювати не треба – бігла та впала. Коли хочеться скрізь встигнути та багато побачити, неодмінно десь впадеш. А земля – адже вона не пухова перина, камінці та скельця всякі тут як тут, тому й зеленка.

І ще у Оксани – характер. Так мама каже.

– У тебе характер жахливий! – каже мама, кожного разу сплескуючи руками. А тато відкладає газету, підморгує доньці та додає:

– Весь у мене!

– Знайшов чим хвалитися! – відповідає татові мама.

– Ну, вже у будь-якому разі, не макуха! – впевнено каже тато, продовжуючи читати газету. Останнє слово завжди залишається за татом.

Мама махає рукою та йде на кухню.

Характер у Оксани не жахливий. Він у неї твердий. Вона й дійсно не макуха. Жоден хлопчик у дворі не стане з нею сперечатися, а тим більше битися – дістане відсіч.

Але першою Оксана ніколи не задирається. Вона найбільше любить м'ячик. Він під її рукою може стрибати десять, сто і навіть, напевно, тисячу разів. То вище, то нижче, а то, поки до землі долетить, Оксана тричі на одній ніжці перекрутиться. Тобто, дівчинка як дівчинка.

В одному будинку з Оксаною, навіть в одному з нею під'їзді, живе хлопчик Славко. Вони дружать з Оксаною давно, ще до того, як Славко до школи пішов. Тепер він ходить до другого класу. Тобто він перейшов у другий клас, а піде в нього восени, коли закінчаться канікули. Оксана теж піде восени до школи, тільки у перший клас. А поки вона – дошкільниця та любить гратися з м'ячиком. І тепер він раптом стрибнув, перескочив доріжку, ще раз блиснув червоним боком та зник у руїнах.

Оксана перелізла через кострубаті колоди і стала його шукати.

Славко вийшов у двір. Він бачив, як Оксана побігла за м'ячем, а потім ніби крізь землю провалилася. Дивна справа!

Славко пішов до руїн. Круглий годинник на високому будинку навпроти показував пів на п'яту вечора.

Взагалі-то Славко вийшов ненадовго. Завтра йому їхати до дитячого табору. Йому ще треба було збиратися. Він вийшов сказати про це Оксані. А вона пропала десь там, у напівзруйнованому будинку.

– Оксано! – крикнув Славко, підходячи ближче. – Оксано!

– Та тут я, тут, тільки вибратися не можу! – здалеку та глухо відгукнувся її голос.

Славко зазирнув усередину. Там пахло вогкістю і, хоча був спекотний день, виявилося прохолодно та трошки непривітно.

– Ну, де ти там? – крикнув голосніше Славко, щоб підбадьорити самого себе.

– Тут, – звідкись ізнизу пролунав її голос.

Оксана сиділа навпочіпки у квадратній ямі, яка раніше була, напевно, погребом. На краю ями розгойдувалася колода, з якої вона зістрибнула чи впала.

– Вилазь! – суворо сказав Славко. Зрештою, він був старший, та й до того ж школяр.

– Як же я вилізу? Високо! – відповіла Оксана та надула губи.

Славко почухав потилицю. Дійсно, високо. Від неї високо. А від нього глибоко.

– Чого тебе туди занесло? – пробурчав він, озираючись навколо. Нічого не залишалося, як зіштовхнути до ями оцю колоду, що хитається на краю, а вже по ній витягнути дівчинку. Колода легко ковзнула вниз, тільки-но Славко її торкнувся.

– Ставай на колоду і давай руку!

Але Оксана навіть не піднялася.

– Тут цікаво!

– Що ти вигадуєш? У погребі сидіти цікаво?

– А тут коробочка біля дверей лежить!

Славко побачив, як вона простягнула руку та обережно, пальчиком, щось помацала. На дні погреба Оксана здавалася зовсім маленькою. Дивлячись на неї зверху, Славко відчував себе великим та сильним.

Шорти сиділи на ньому добре, на пряжці був зображений якір, у кишені лежав складаний ножик.

Волосся у Славка акуратно підстрижене з нагоди завтрашнього від'їзду до табору. Взагалі-то воно дуже густе і його важко розчісувати, тому часто дорослі кажуть мамі: «І чого він у вас такий кошлатий завжди ходить?» А він не кошлатий, просто у нього волосся неслухняне, в'ється та на всі боки розлітається.

Але зараз вони були в порядку, на ногах блискучі коричневі черевики і весь він – як нова копійка. Та й нема коли йому! Він хотів швидше покінчити з цією такою недоречною справою.

– Немає там ніякої коробочки. І дверей там ніяких немає. Вилазь, Оксано! По-перше, я їду до табору, а по-друге, вилазь негайно! – так крикнув він Оксані. На що Оксана йому відповіла:

– Сказала не вилізу – от і не вилізу!

Славко її знав. Вона не вилізе. Тоді він, розкинувши руки, по колоді спустився вниз із наміром витягти вперту дівчинку за комір або за косу, щоб не лазила куди не треба! Та побачив двері.

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21   

Автор: Потапова А.; ілюстратор: Ширяєв В.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова