Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Молочний зуб дракона Тишка

Алла Потапова

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Владислав Ширяєв

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21   

Велика військова хитрість

Уздовж кордону між країнами данів і нетів, позначеного срібною межею, збиралося військо. Вервечкою йшли нети. Один зупинявся, потім другий – і так на однаковій відстані уздовж всієї срібної межі стояли нети. Неначе хтось розставив великі поштові скриньки.

Ними командував Нет Кульгавий. Накульгуючи, ходив він біля самої межі, уважно придивляючись до зелених кущів, що росли зовсім поруч. Здавалося, ще трохи – і він стане на коліна і почне нюхати буйну рослинність за межею, хоча незрозуміло, навіщо це йому.

З іншого боку йшли рівними рядами дани. Попереду – Дан Здоровань. Так і йшов він у жовтій сорочці, підперезаний золотою стрічкою, йшов, усміхався, пісеньку насвистував. І не тому, що війни не боявся, а тому, що життя любив – сонечко ясне, дощик благодатний, траву-травичку, квіточки-волошки, пташок пурхатих і все, що на білому світі радість приносить.

У супроводі кількох нетів до самої межі наблизився Нет Похмурий. Підійшов і Дан Здоровань. Тільки срібна межа розділяла їх. Дан чемно вклонився. Нет подумав трохи і теж кивнув.

Нет Похмурий почав першим.

– Вчора, – сказав він, не кліпаючи червоними недобрими очима, – до нас із вашого боку пробралися розвідники.

– Які розвідники? – посміхнувся дан. – Дівчинку і дракончика схопили ваші солдати. Ви б їх краще відпустили.

Славко стояв зовсім поруч із Даном Здорованем, але йому суворо заборонили втручатися у перемовини. «Щось не так скажеш, і всю справу зіпсуєш. Адже ти дуже нервуєш», – пояснювали йому дани.

Тепер Славко зціпив зуби, щоб мовчати. Але це так важко! Йому хотілося крикнути: «Віддайте моїх друзів негайно!» Але він мовчав.

Вітер із парканом розташувалися неподалік. Вірніше, розташувався паркан, а вітер раз у раз відлітав то в один, то в інший бік, видивляючись щось, відоме тільки йому одному.

– Ми спіймали ваших шпигунів, – продовжував Нет Похмурий. – А хто вони – дівчатка чи дракони, нас це не стосується. Король Нетуш Перший засудив їх до довічного ув'язнення у королівській в'язниці. Це почесна в'язниця, у старому баобабі, призначена для поважних державних злочинців. Велика честь для ваших шпигунів.

– Довічне – це що? – запитав вітер у Славка, несподівано сівши до нього на плече.

Славко тихенько пробурмотів:

– Довічне – значить, на все життя.

– Нічого собі! – присвиснув вітер і полетів поділитися повідомленням з парканом. Обличчя Дана Здорованя стало суворим, навіть русяве волосся потемніло.

– Як же ви, не розібравшись, таке покарання дітям придумали? – запитав він, ледве стримуючи гнів.

– Так вирішив король! – підняв руку Нет Похмурий і поспішив додати: – Але король згоден відпустити їх за викуп.

– Який? – коротко запитав Дан Здоровань. Якби його воля, він би охоче припинив перемовини з цим самовпевненим нетом.

– Олію для факелів, – відповів Нет Похмурий.

– Ми так і думали, – спокійно сказав Дан Здоровань. – Я передам ваші слова Дану Відважному. А ви обіцяйте поки не чіпати дівчинку й дракончика.

– Обіцяю! – знову підняв руку Нет і посміхнувся. Не сподобалася Дану Здорованю ця посмішка, але що поробиш, треба потерпіти.

– Який ви даєте термін? – запитав він наостанок.

– До завтрашнього ранку! – негайно відповів Нет.

– Покладаємося на ваше слово, – сказав Дан Здоровань і уклонився, даючи зрозуміти, що перемовини закінчено.

– Я дію від імені короля! – ухильно відповів той.

Дан Здоровань відійшов від срібної межі. Славко довірливо озираючись, пішов за ним. Стали відходити від кордону інші дани.

Головний військовий радник йшов і міркував: як добре, що йому все ж таки вдалося домовитися про відстрочку до завтрашнього ранку, уникнути бою. Слід негайно спорядити данів до джерела, і вже завтра вранці бранці будуть на волі.

– Не сумуй, друже, завтра радість на тебе чекає, – так сказав хлопчикові Дан Здоровань.

Славко сумно усміхнувся. Він твердо вирішив просити Дана Сміливого відпустити його до лісу по олію і хотів сказати про це Дану Здорованю, але цієї миті пролунав відчайдушний свист блакитного вітра:

– Бережис-с-сь!

Разом обернулися всі дани, відскочив убік паркан, злякавшись, що зараз помчать на нетів дани і затопчуть його по дорозі.

Віроломні нети за помахом руки Кульгавого відімкнули замки, з їхніх бездонних тулубів висунулися дула знарядь. Удруге змахнув Кульгавий – пролунав гуркіт. Липкими плямами падала на зелену траву, червоні тюльпани, білі ромашки сіра фарба, розповзалася отруйним чудовиськом і пожирала зелень, залишаючи після себе голу мертву землю.

– Де ж твоє слово, безсовісна коробко! – крикнув Дан Здоровань і кинувся вперед. За ним, вихоплюючи круглі темні кулі, бігли дани. «Гранати, – подумав Славко, прямуючи разом з усіма. – А у мене нічого немає!»

Повз нього пролетіла сіра пляма і влучила на чобіт молодому дану, що біг поруч. Чобіт почав розповзатися прямо на очах. Одним рухом дан відкинув його і побіг в одному. Славко з жахом побачив, як за кілька секунд від чобота залишилася безформна грудка. І повітря одразу просочилося огидним запахом. То он для чого потрібна їм сіра фарба! Ось що вони з неї роблять!

«Який же засіб є у данів, щоб боротися з такими отруйними плямами?» – подумав Славко, намагаючись не відставати від данів і розуміючи, що зовсім беззбройний. І тут почув несподівано гучні вигуки Дана Здорованя.

– Гоп-ля! – кричав дан і жбурляв темні кулі в нетів.

– Гоп-ля! – вигукували слідом за ним дани і теж кидали кулі у бік підступного ворога.

Але там, куди падали кулі, не було ні вибуху, ні сірої фарби з неприємним запахом. З куль висипалися... квіти, крихітні саджанці дерев і кущів, різне насіння. Ледве торкнувшись землі, вони пускали довгі чіпкі корінці та росли надзвичайно швидко, щоб встигнути вкоренитися там, звідки їх колись вигнали.

На молоденьких гілках дерев застрибали білки, в листі заспівали птахи, над яскравими запашними квітами запурхали метелики.

– Гоп-ля! – пустотливо крикнув Дан Здоровань і жбурнув величезну кулю прямісінько під ноги Нета Похмурого. З кулі вихлюпнулося прозоре озеро, і в ньому заплескали плавниками золоті рибки. Нет тікав як заєць! Порожнє місце, на якому щойно стояли нети, перетворювалося на квітучі клумби та густі зарості, на прохолодні алеї та смарагдові трав'яні килими.

Одна куля влучила прямо в солдата, і голову його прикрасив вінок із білих з жовтою серединкою ромашок, а в іншого на плечі дзвінко заспівала синичка.

Кульгавий ще намагався командувати, але його вже ніхто не слухав.

Побачивши, як ганебно тікає Нет Похмурий, багато хто з переляку теж втік, а решта здивовано розглядали такий несподіваний, давно забутий в країні нетів пейзаж.

Тоді вірний служака Кульгавий у відчаї схопився за свої замки, щоб кого-небудь заарештувати, але замки не відмикалися, тому що навколо них обвився запашний горошок, а в найбільшому замку з трьома засувами оселилися діловиті мурахи. Вони вже встигли затягти туди конопляне насіннячко.

Славко сміявся, дивлячись на розгубленість такого ще недавно грізного війська.

– Так вам і треба! – кричав він і навіть пританцьовував від задоволення.

– Нам треба випередити їх! – тихо сказав йому на вухо блакитний вітер.

– Кого? – не зрозумів Славко.

– Переможених. Ми повинні встигнути врятувати Оксану й Тишка. Поки ми доберемося до палацу, вони цілком можуть з ними розправитися! – Вітер мимохідь скуйовдив Славкове волосся.

«Чого ж це я розвеселився!» – винувато подумав хлопчик і сказав уголос:

– Біжимо!

– Ви надто повільно бігаєте, – облітаючи спалену сірою фарбою галявину із загиблими квітами, прошелестів вітер. – У мене є одна ідея. А ну ж бо, ставай на паркан!

Нічого не розуміючи, Славко став на зелені дощечки. Вітер розтікся по краю паркану, піднатужився, паркан захитався, піднявся і – полетів!

– Здорово! – вигукнув Славко.

– Сиди спокійно, не такі вже ви легенькі, – пробурчав знизу блакитний вітер.

– Ніколи не думав, що вмію літати! – тільки й зміг вимовити паркан.

– Це дуже просто, – сказав вітер паркану. – Я тебе піднімаю в повітря, а далі ти планеруй сам.

– Гей, ви куди? – гукнув друзям звідки взявшийся Дан Здоровань. Обличчя його пашіло. – Тепер їм не минути лиха. Зелена хвиля накриє цю сіру пустелю. Тепер ми відправимо послів до Нетуша Першого і вимагатимемо звільнити дітей.

– Дякую за все! – крикнув Славко, тому що паркан повільно, але все ж таки віддалявся від дана. – Тепер ми вже самі! Ми поспішаємо!

Дан щось крикнув, але слів не було чути; він це зрозумів і помахав услід одразу двома руками. Потім обернувся до своїх вірних данів, сказав їм щось, і вони хором крикнули так голосно, що не почути було не можливо:

– Чекаємо Вас у гості! Щасти вам!

Зверху було видно, як трава та кущі дійсно, наче зелена хвиля, мало не на п'яти наступала нетам, що тікали з усіх ніг.

– Ану, тримайся! – хвацько вигукнув вітер, і паркан-літак помчав у повітрі, як швидкісний лайнер, залишивши далеко позаду поле битви.

А в цей час, нічого не знаючи і навіть не підозрюючи про свою поразку, король Нетуш Перший готувався заточити бранців до старого баобаба.

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21   

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова