Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Молочний зуб дракона Тишка

Алла Потапова

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Владислав Ширяєв

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21   

Король нетів та маленька Нетінка

Колись, дуже давно, король нетів був звичайним хлопчиком. Тобто він був не зовсім звичайним хлопчиком, оскільки його батько був королем, а мама – дружиною короля. Погодьтеся, не часто зустрінеш школяра у якого тато – король! А в іншому у нього все було як у всіх. Він ходив до школи, вчив уроки і одержував різні оцінки. П'ятірка у нього завжди була з військової справи. А от із роздумів – двійка. Тільки один раз він отримав трійку, та й ту з мінусом.

Справа в тому, що в школі у нетів був такий предмет – роздуми. Майбутній король на уроці як раз думав, але зовсім не про те, про що говорилося на уроці. І незважаючи на королівське походження, отримав двійку яку вчитель не полінувався записати в щоденник.

Учитель не міг викликати таких поважних батьків до школи, але щоденник батьки перевіряли самі і дуже уважно.

– Неподобство, який же ти будеш король, якщо не вмієш думати як слід! – розсердилася мама-королева і наказала три дні не давати йому морозива. Адже ви знаєте, як мами піклуються про своїх дітей! І до музичної школи, і до математичної, і в шахи, і скрізь, і щоб тільки на п'ятірки вчився! І щоб їхні діти стали най-най-най... Мама майбутнього короля теж хотіла, щоб її син був най-най-кращим королем.

Але гарного короля з маленького двієчника не вийшло. Коли він виріс і отримав пишне ім'я – Нетуш Перший, він наказав своєму вчителеві покинути королівство. Йому здавалося, що старий вчитель сміється з нього. Учитель пішов і забрав із собою свого улюбленого пуделя, який колись облаяв майбутнього короля за те, що той хотів влучити каменем у китицю на його хвості. Пішов, замість того, щоб попросити пробачення.

– Проси пробачення! – казали всі вчителю. – Адже він король, а ти йому – двійку.

– Ніколи! – відповів гордий учитель, забив вікна свого будинку, замкнув двері та й пішов, навіть не попрощавшись.

– Передайте королю, що він нічого не навчився, – йдучи, сказав учитель сусідам, – про це знає навіть мій пудель, навіть ромашки, які росли під вікнами школи. Йому і двійки забагато! – з такими словами і пішов.

– Ах так! – розлютився король і наказав вигнати зі свого королівства усіх собак, тому що вони гавкають, а заразом і всіх кішок, тому що вони нявкають, усіх птахів, тому що вони цвірінькають, – чи не про короля? Він наказав витоптати траву, вирвати дерева, не допускати в королівство квіти, які пахнуть невідомо для чого, метеликів та інші дурниці!

Нетуш залишився у королівстві, сірому, рівному та порожньому, як стіл, ретельно протертий після обіду, тільки зі своїми нетами, у яких були квадратні тулуби, замкнені на безліч замків.

Він навіть розбив вазони з фіалками, які вирощувала його молода дружина. Дружина короля гірко розплакалася і теж пішла з королівства світ за очі. Їй не вдалося забрати із собою маленьку дочку – Нетінку, тому що її пильно охороняли солдати. Так і виросла Нетінка до шести рочків сама, без мами. Але, як і мама, вона любила птахів, і квіти, і блакитний дощик, і зелену траву. Дивувався король, коли час від часу то тут, то там з'являлися крихітні, як п'ятачок, острівці зелені чи пролітав горобець. А це мама посилала привіт Нетінці. Але квадратні нети хапали заблукалу ромашку чи залетілого цвіркуна, саджали під замок та й викидали за срібну межу.

Нетуш Перший знищив усіх тварин і всі рослини, тому що йому ввижалися змови та глузування. Він залишив тільки величезний баобаб, який ріс перед палацом вже двісті років. І зовсім не тому, що пожалів старе дерево. Просто у баобабі з давніх часів була в'язниця, в яку саджали державних злочинців. Сам вигляд баобаба був страхітливим, і нети слухалися свого короля беззаперечно, боячись опинитися у глибокому темному дуплі, звідки ніхто не повертався.

Єдине створіння любив король – свою дочку маленьку Нетінку. Але йому було прикро, що у неї зовсім інше серце – м'яке та добре.

Нетінка чула всю розмова короля з нашими мандрівниками. Адже у такому сірому королівстві було нестерпно нудно, і Нетінка, знічев'я, годинами сиділа на маленькому балкончику та спостерігала, як проходять королівські бесіди. В її кімнаті було два балкони – один трохи побільше, що виходив на вулицю, і другий трохи менший, який виходив до тронної зали, де стояв трон короля. Про балкони в цьому королівстві ми ще розповімо. А зараз Нетінка побачила, що дівчинку і дракона повели до старої брудної комірчини, щоб замкнути там на ніч! Це здавалося їй дуже несправедливим. Адже вони живі і такі симпатичні! На відміну від залізних нетів!

Дочекавшись, коли в палаці всі поснули, Нетінка поклала до маленького кошика тістечка, пляшку із соком та сирний пудинг. Обережно, намагаючись не шуміти, пробралася до дверей, біля якої стояли охоронці. Втім, вони вже не стояли, а сиділи на підлозі. І навіть не просто сиділи, а, притулившись до стіни, дружно хропли.

Треба вам сказати, що спати нети любили понад усе на світі. Тільки-но ставало темно, очі у них самі по собі закривалися, і вони скоріше шукали місце, де б умоститися та поспати.

Темрява діяла на них, як сонне зілля.

Нетінка, закусивши губу від хвилювання, витягла з кишені охоронця ключ та сунула його у замкову шпарину. Тепер замок відімкнувся швидше і не так гучно скрипів, але все ж таки вона дуже боялася, що нети можуть прокинутися. Один з них заворушився, навіть начебто хотів відкрити очі, але, напевно, передумав, повернувся на другий бік і захропів ще дужче.

Прослизнувши у щілину трохи прочинених дверей, Нетінка сказала пошепки в темряву:

– Вітаю. Я вам поїсти принесла.

От якою відчайдушною виявилася дочка короля.

Оксана щойно задрімала. Повітря в коморі було затхле, на підлозі валялося якесь лахміття, але тут було не до розкошів. Треба було хоч трошки поспати, набратися сил для завтрашнього дня.

З вікна лилося слабеньке місячне світло, і можна було побачити, що Нетінка – невисока, міцна дівчинка у темних кучериках. Вона легенько торкнулася плеча сплячої полонянки.

– Уже пора йти? – запитала Оксана, солодко позіхаючи. – Але ж іще зовсім темно!

– Будь ласка, тихіше, я вам поїсти принесла! – сказала Нетінка, протягуючи кошика.

– А ти хто така? – Оксана остаточно прокинулася і намагалася трохи краще роздивитися несподівану гостю.

– Я – дочка короля, – відповіла Нетінка.

Дочка короля! Ви б на місці Оксани теж, напевно, вирішили б, що це якась королівська вигадка, і нічого гарного від цього чекати не варто.

– Король послав тебе, щоб вивідати у нас таємницю?

Очі вже звикли до темряви, і хоча Оксана розмовляла незадоволеним голосом, але кругле обличчя Нетінки та її добрий відкритий погляд їй сподобалися.

– Король міцно спить у своїй опочивальні, – поспішно сказала його дочка. – У нашому королівстві зараз не спимо тільки я та ви. Ви не спите, тому що...

– Тому що ти нас розбудила, – пробурчав Тишко і накрив морду хвостом.

– Ні, тому що ви чужинці. Вночі нет прокидається тільки від світла. А просто так його нізащо не розштовхати.

– А чому ж тоді ти не спиш?

– Тому що моя мама – зовсім з іншого королівства, і я удалася в неї. А ніч впливає тільки на нетів. У нас в королівстві навіть електрику через це заборонено. Нети повинні прокидатися тоді, коли вважає за потрібне король, а не коли кому заманеться. Має бути порядок. Інакше як встежити за всякими змовами та насмішками?

– Оце діла! – усміхнулася Оксана та штовхнула в бік Тишка. – Вставай, тут смачненького принесли.

Тишко щось неголосно прогарчав, але так і не прокинувся.

– Він спить, як нет, – сказала маленька гостя.

– Тишко дуже стомився, – заступилася за друга Оксана, – та й невідомо, що завтра буде.

– Вас посадять до в'язниці, – зітхнула Нетінка. – Кажуть, що звідти вже ніхто не виходить. Такий наказ короля.

– Як це – не виходить? – навіть у темряві було видно, як розширилися Оксанині очі.

– Справа в тому, що цій в'язниці багато-багато років. У неї садять непокірних, тих, хто порушував королівські накази. Спускають їх у дупло по мотузяній драбині, а потім драбину прибирають та й усе.

– А як же ці ... ну, ув'язнені?

– Ніяк.

– Ну і злюка ж твій король-батько! – Оксана підібрала під себе змерзлі ноги. – Ех, якби ж попередити данів, що він на них війною збирається. Тоді дани його б самого до тієї в'язниці засадили!

– Як – війною? – сплеснула руками дочка короля.

– А тобі що за діло? – доїдаючи друге тістечко і запиваючи його солодкою водою, уїдливо запитала Оксана. – Не на вас же війною підуть. Тобі ж, напевно, подобається, коли нети хапають невинних та засаджують їх до комори і в баобаби.

– Що ти таке говориш! – і маленька Нетінка раптом залилася гіркими сльозами. – Ой, бідолашний Даник, що з ним тепер буде! Ой, ой-ой-ой!

– Ну от, – витираючи їй обличчя носовичком, сердито примовляла Оксана, – прийшла серед ночі, переполохала, тепер реве. Що ще за Даник? А за тістечка дякую, дуже смачні.

– Будь ласка, – схлипуючи, вимовила Нетінка, – Даник – син Дана Сміливого, мій названий братик. Добрий, лагідний. Ми з ним листуємося-я! – і залилася ще дужче.

– Та зажди ти! Усю сукню вимочила! – І дійсно на сукні в горошок з'явилася темна пляма. – Як же ви спілкуєтеся?

– Через голубі-ів!

– Отакої завела. Та заспокойся нарешті! Ох уже ці ніжні принцеси!

Тишко заворушився на прохолодній підлозі і сказав:

– Ну що за люди! Гомонять та гомонять, спати не дають, – потягнувся усіма чотирма лапами й позіхнув.

Блимнуло крихітне полум'я. Загорілася свічка, яку хтось кинув на підлогу.

– Ах! – сказала Нетінка та сіла біля свічки. Світло проникло крізь щілину під дверима у коридор і розбудило охоронців.

– Це що таке? – пролунали два металевих голоси одразу. Двері відчинилися і нети, товстий та тонкий, штовхаючи один одного, увірвалися до кімнати.

Однак, побачивши дочку короля, вони нерішуче зупинилися і навіть про всяк випадок виструнчилися. Товстий нет нахилив квадратну голову і запитав, поглядаючи на крихітний язичок полум'я свічки:

– Ваша високість, вас прислав сюди його величність король?

Ах, якби Нетінка була хитрішою! Вона б, звичайно сказала, що її послав батько! Але все було так несподівано! Хто ж міг здогадатися, що дракончик запалить стару забуту свічку! А світло завжди будило нетів. А охоронців навіть Нетінка побоювалася.

– Я сама, – простодушно знизала плечима принцеса, – адже вони голодні.

– Тоді вас треба негайно доставити до батька, – відсунув плечем товстого нет тонкий.

– Ви вже вибачайте, але...

Він став підступати все ближче, замочок клацнув, і за мить довелося б Нетінці опинитися к тонкому неті, якби не Тишко. Він повернувся боком і непомітно сильно штовхнув хвостом товстого нета на тонкого.

Тонкий мало не впав і, розлютившись, кинувся до напарника:

– Ти чого штовхаєшся?

– Мене хтось ззаду штовхнув, – розгублено озираючись, відповів товстий.

Скориставшись тим, що обидва вони з подивом дивилися на двері, хитрий Тишко штовхнув хвостом тепер уже тонкого нета. І при цьому вигляд у нього був найбезневинніший.

– Ах, то ти битися? – заволав товстий і вдарив важким кулаком супротивника в груди. Рука його зісковзнула, зачепила замочок, він відімкнувся, і товстий нет майже до пояса опинився в коробці нета тонкого. Намагаючись звільнитися від несподіваного вантажу, тонкий став задкувати; товстий, б'ючи вільною рукою його по тулубу, сяк-так витягнув голову та й буцнув нею прямо в щелепу товариша.

Тут почалася така бійка, такий залізний скрегіт, що Оксана забилася в куток, а Нетінка затулила вуха. І, між іншим, дарма це зробила, тому що Тишко досить голосно кричав, щоб вона бігла додому.

– Припиніть! – крикнула на нетів Оксана. І теж зробила неправильно. Кричати їм було марно. Треба було просто погасити світло. Тоді нети одразу б заспокоїлися і можливо б навіть заснули. Адже в темряві вони одразу засинають. Але про це ніхто не подумав.

Все це скінчилося тим, що Нетінку потягли до короля і доповіли, що його улюблена дочка хотіла допомогти іноземцям втекти.

– Негайно Нетінку в село до тітки! – скрикнув король. – Нехай вона там живе і п'є парне молоко від такої великої, ну, що з рогами. Вона ще «му-у» каже. І негайно! І перевірити всі приміщення, прибрати всі вцілілі стеаринові свічки, замкнути комору на два оберти ключа, а ключ віддати мені!

– Приміщення перевіримо, свічки сховаємо, а дочку вашу не можемо відвести сьогодні до тітки... – несміливо заперечили нети. – Вночі можна заблукати, ваша величність, і... взагалі.

Вони хотіли сказати, що можуть по дорозі заснути, але не наважилися.

– Гаразд, – сказав король. Після двійки з роздумів, він все ж таки намагався іноді думати правильно і тепер, поміркувавши, вирішив, що, дійсно, небезпечно відсилати Нетінку вночі. Але зовсім не через солдат, що можуть заснути у будь-який момент, а через данів. Дани, на відміну від нетів, не завжди сплять вночі. То у них карнавал, то Новий рік, то казки до ранку розповідають, то – вже зовсім велика дурість – солов'їв цілу ніч слухають. Можуть і викрасти дочку.

– Замкніть гарненько всі двері в палаці! Нехай солдати стережуть усіх!

На ці слова батька-короля Нетінка посміхнулася. Король насупив брови і суворо запитав:

– Чому ви смієтеся, дочка моя?

Принцеса низько вклонилася, а коли випросталася, на обличчі її була не посмішка, а подив:

– Вам здалося, любий батьку. Я і не думала посміхатися.

Не могла ж Нетінка розповісти королю, що її розсмішив наказ «стерегти всіх». Тепер всю ніч біля кожних дверей палацу, розвалившись на підлозі біля стін, до перших променів сонця хропітимуть солдати.

Король підозріло подивився на неї, але у Нетінки було кам'яне обличчя.

– На добраніч, дочка моя.

– На добраніч, ваша величність.

І вони розійшлися, кожен до своєї спальні.

Через деякий час, якби хтось захотів зазирнути в обидві спальні, то він побачив би наступне. Король упершись носом у сіру тверду подушку, спав велично і суворо – адже він і уві сні залишався королем. А маленька Нетінка забралася з ногами в крісло і старанно виводила на папірці записку Даникові. Вона писала «Завтра нападуть, стережіться». Це було дуже важко - написати стільки букв. Але Нетінка відпочила і додала «Дівчинка тут». А про Тишка вона не написала, не вмістився Тишко на папірці. Та й якщо про дівчинку написала, зрозуміло і так, що Тишко з нею, розсудила Нетінка.

Клітка з голубами стояла у потаємному місці. Нетінка обережно витягла білосніжного птаха, прив'язала до ноги згорнуту в трубочку записку і відчинила вікно.

Нети міцно спали на чолі зі своїм суворим королем Нетушем Першим. Ніхто не бачив, як стрімка біла цятка понеслася прямо до срібної межі, знайомим шляхом до сина Дана Сміливого – ще маленького, але вже теж відважного Даника.

А Оксана з Тишком у цей час ніяк не могли заснути. Тишко без жодного задоволення проковтнув одне тістечко, а від другого відвернувся. І все крутився з боку на бік.

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21   

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова