Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Молочний зуб дракона Тишка

Алла Потапова

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Владислав Ширяєв

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21   

Блакитний вітер втручається в події

Блакитний вітер задрімав. Він пригрівся на сонечку і погойдувався прозорою хмаркою на великому жовтому камені.

Блискучий зелений жук поспішав кудись у своїх справах і, наткнувшись на несподівану перешкоду, сердито задзижчав. Саме він і розбудив вітра.

Покрутивши в повітрі незграбного жука, вітер помчав у бік шахти, щоб відшукати своїх друзів. Він відчував себе ніяково, тому що так несподівано заснув.

Оглянувши непривітну будівлю, стіну й комору, блакитний вітер подумав, що, скоріш за все, діти можуть бути в коморі – він не вірив у доброту нетів. Прослизнувши у вузеньку шпаринку, вітер побачив сплячу Оксану і замисленого Славка.

– Вам тут подобається? – жартома запитав він і скуйовдив хлопчикові волосся.

– А, знайшлася пропажа, – зустрів його Славко, – тобі б усе літати та байдикувати.

Вітер аж завив від образи.

– Це я байдикував? А хто вас на паркані підняв? Оксану від ув'язнння хто врятував? Хто?..

– Гаразд, гаразд, – примирливо сказав Славко. – Ти підняв, ти врятував, за твоєї допомоги ми знову до нетів потрапили.

– Від цих-то втекти нічого не варто, – безтурботно заявив ображений блакитний вітер. – Р-раз – і шукай вітра в полі!

– Тобі від усіх втекти нічого не варто, – Славко зітхнув і обхопив руками коліна, – а нам із Оксаною у шпаринку не пролізти. Та й Тишко невідомо де... До речі ти не знаєш, де Тишко?

– Я не можу думати про все одночасно, – невдоволено заявив вітер і дбайливо поправив сукню Оксани. – Я не хочу, щоб Оксана сиділа в цій коморі!

– Ой, це ти, друже! – сонним голосом промовила дівчинка, протерла очі і сіла. – А де Тишко?

– Звичайно, всі хвилюються за Тишка, усім потрібен Тишко, – зовсім образився вітер, – а я хоч пропади, я нікому не потрібен!

– Як ти можеш таке говорити, – докірливо сказала Оксана. – Ти нам дуже потрібен, ми тебе дуже любимо, але краще, коли всі разом.

За стіною пролунав якийсь шум. Славко приклав палець до губ:

– Тихо!

Нет Акуратний слухав біля дверей: чи не шумлять, чи не бешкетують полонені. Нічого не чутно.

– Ну і правильно! – сам до себе сказав начальник охорони. – Чого шуміти, якщо доведеться невідомо скільки просидіти в коморі. Скоро приїдуть наступники, а з ними, напевно, посланці короля по фарбу, тоді й вирішимо, що робити.

Говорив він гучно, і хоча стіни комори були досить товстими, бранці все почули. Тож він і говорив спеціально для них, щоб вони знали: сподіватися їм нема на що. Нет Акуратний постояв, почекав, чи не скажуть чогось із комори, не дочекався й пішов.

– Ну, пора мені до діла, – зметнувся вітер із колін Оксани. – Пора!

І не встигли діти запитати його, що це він задумав, як вітер вибрався назовні, оглянув замок, піднатужився і – легенько його відімкнув.

– Здається, це той випадок, коли можна кричати «ура!» – самовдоволено сказав він, з'являючись у раптово прочинених дверях.

Надворі вже стемніло. Оксана і Славко тихенько вийшли з комори. Просвіт у стіні, через який входили і виходили нети, виднівся досить далеко від них.

– Якщо вхід відкрито, значить, нети там, – вирішив Славко і, помовчавши, додав: – у мене з думки не йде той чорний важіль під скляним ковпаком. Адже отруйна сіра фарба приносить зло, знищує все живе. От якби пробратися до головного пульту і натиснути цей важіль!

– А раптом все тоді злетить у повітря, – несміливо заперечила Оксана.

– Це чудово! – вигукнув, забувши про небезпеку, блакитний вітер. – Що може бути прекраснішим за польот у повітрі!

– Ти як маленька дитинка! – сплеснула руками дівчинка. – Адже не всі можуть літати в повітрі, і не для всіх це прекрасно!

Вітер хотів щось заперечити, але Славко його урвав:

– Ризикнемо! Охоронці стоять біля входу, отже, всередині нікого немає. Пішли, тільки обережно!

І вони, крадучись вздовж стіни будівлі, стали шукати вхід. Він виявився зовсім поруч і зачинявся легенькими дверцятами, оскільки місце було безлюдне і крім охоронців-нетів тут ніколи нікого не було.

На пульті як і раніше спалахували лампочки. Тільки чорний важіль похмуро поблискував серед різнокольорових шестерень і рукояток.

– Що б він міг означати? – розмірковуючи вголос, помацав скло Славко.

– Чесно кажучи, я боюся, – зізналася Оксана. – А раптом трапиться щось жахливе?

Вітер оглянув прозору коробочку і запропонував:

– Давайте я спробую.

І одразу ж прозорий футляр запурхав у повітрі ніби сам по собі. Важіль, не прикритий ковпаком, здавався тепер особливо зловісним. Славко простягнув до нього руку.

– Стій! – пролунав грізний окрик.

У приміщення, штовхаючи один одного, вбігли нети.

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21   

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова