Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Ендрек та інші

Віра Бадальська

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Г.Ясинський

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20

Задача з крокодилом

Не знав я, що так важко бути вчителем. Але зараз знаю. Сам у цьому переконався.

Вчора наша вчителька принесла зошити із задачами, які ми розв'язували в класі. Вони вже були перевірені.

– Я вами задоволена, – весело сказала вона. – Але не всіма, – додала сумнішим голосом. – Є ще кілька неуспішних учнів. Мене це дуже турбує, і я довго думала, як ми їм можемо допомогти.

Говорячи ці слова, вчителька подивилася на нас і, слово честі, зупинила свій погляд на мені. При цьому в неї було дуже засмучене обличчя. Мені чомусь стало дуже неприємно.

«Схоже, вчителька говорить про мене, – подумав я, – мабуть, я отримав двійку і став неуспішним. Буде що Магді розповісти вдома. Гарненька історія. Але що в цих задачах було такого, чого я не впорався? Вони ж були легкі, і я їх швидко розв'язав. Мабуть, я щось там наплутав. Оце не щастить!»

Я вже почав хвилюватися, що через мене в учительки будуть неприємності і що їй довелося ламати голову над тим, як мені допомогти, а тут черговий поклав переді мною зошит. Мені навіть не хотілося туди заглядати, але подивитися все ж таки довелося.

Потроху відкриваю, перевертаю сторінку за сторінкою – аж раптом бачу: п'ятірка! Чесне слово! Та ще й із плюсом! Стоїть, як так і треба! Я подумав, що черговий помилився і дав мені чужий зошит. Дивлюсь на обкладинку – мій!

– Юу-ху-уу! – крикнув я, як індіанець, і з розмаху тріснув зошитом Рибку по спині. Зрозуміло, що Рибка мені відповів, але нам довелося знову братися до роботи, бо зошити роздали вже всім і розпочався новий урок.

Я жестами спитав Магду, що вона отримала. Вона показала чотири пальці. А я розчепірив спочатку всі пальці на одній руці, а потім, щоб вона краще зрозуміла, і на іншій.

Магда якийсь час дивилася на мене, потім знизала плечима і почала стукати ручкою по лобі. Із заздрощів, напевно, а може, ще з якоїсь причини? Але цим усе не скінчилося.

Коли задзвенів дзвінок, вчителька сказала:

– Прошу Ягоду, Павла, Магду, Малгосю, Роберта та Ендрека залишитись на хвилинку в класі.

Побачивши, що всі вийшли, учителька нам сказала:

– Я знаю, що на вас можна покластися. Ви добрі учні і… – Далі я вже не говоритиму, що сказала про нас вчителька, бо ви подумаєте, що я люблю хвалитися. Одним словом, вчителька попросила нас допомогти відстаючим і одразу сказала, кого до кого вона прикріпила.

Мені дістався Карлик. Цей Карлик зовсім не такий вже й маленький, він навіть вищий за мене на зріст, але ми називаємо його Карлик, бо його прізвище Карлович. Марчин Карлович.

Марчин мені навіть подобається. Він уміє розповідати історії. Завжди щось цікаве придумає. З польської мови у Марчина самі п'ятірки. Тільки з математикою в нього щось не виходить, і тут йому треба допомогти.

От вчителька і каже мені:

– Ти, Ендреку, допоможеш Марчину. Ви живете близько один від одного, тож зможете разом робити уроки. Може, тобі вдасться зацікавити Марчина математикою. Ну що, спробуєш?

Я сказав, що спробувати можу, хоча не знаю, чи з того щось вийде, бо я сильно не терплячий. І наша тітка Юстинка каже, що я надто гарячий.

Вчителька засміялася і сказала, що я, безперечно, впораюся. І щоб ми вже розпочали із сьогоднішнього дня.

Одразу після зміни я сказав Марчину, що прийду до нього після обіду і ми разом зробимо уроки.

– Не треба, – відповів Марчин. – Я й сам упораюся. Обійдуся без твоєї допомоги.

Але коли він дізнався, що мене просила про це вчителька, йому довелося погодитись.

Коли я по обіді прийшов до нього, найбільше зраділа пані Карлович, мама Марчина. Вона одразу ж поставила перед нами щойно випечений пиріг з яблуками, поклала нам по шматочку на тарілки та пішла до кухні.

Ми сіли, з'їли пиріг, і я кажу:

– Ну, Карлику, настав час братися за роботу.

Ми відсунули тарілки, взяли зошити, переписали задачу та почали її розв'язувати.

Ми якраз проходили задачі на зважування. А та, яку ми робили, була про апельсини: що їх привезли в ящиках, що ящик із апельсинами важив 30 кілограмів, а порожній – 5 кілограмів. Скільки важили апельсини? Легко!

Я виконав дію і вже почав писати відповідь, як дивлюся, а Марчин спокійнісінько списує в мене. Я затулив зошита, а він до мене з претензією:

– Що ж ти, Ендреку? Адже ти ж мусиш мені допомагати! Забери свою руку, бо я нічого не бачу!

Він підсунувся ближче і весь розв'язок переписав до останньої крапки. А коли закінчив, з тріском закрив зошит і каже:

– Ну, все добре!

– Що добре? – питаю.

– Як це що? Ми все зробили! З математикою покінчено.

– Це я її зробив, – кажу, – а ти тільки переписав. Самому тобі, мабуть, не розв'язати.

– Ой, ой, не ламай із себе хтозна кого. Теж мені велика справа – задача! Та якби я захотів, то швидше за тебе розв'язав би!

І знову спокійнісінько взявся за пиріг. Чесно кажучи, то й про мене не забув. Відрізав мені шматок навіть більший, ніж собі. Підсунув тарілку та запрошує:

– Їж, старий, на здоров'я!

А я йому у відповідь:

– Добре, я з'їм, але спочатку давай розв'яжемо задачу.

Він мало не вдавився.

– Яка задача! Адже ми все зробили. Ми вже зважили і ящик, і ці дурнуваті апельсини, і ці... Так, ми ж різні речі зважували...

– Які речі! – крикнув я, ​​бо бачу, що він ні бе ні ме, геть нічого не розуміє. Навіть зміст задачі не пам'ятає. Гарно ж я завтра виглядатиму, коли вчителька викличе цього недоумкуватого Марчина до дошки.

На щастя, до кімнати зайшла пані Карлович, щоб подивитися, як у нас ідуть справи. Я цим скористався.

– Справи у нас йдуть добре, – говорю, – залишилося лише одну задачу розв'язати. – А Марчину: – Бери олівець та пиши.

– А на чому писати? – дуркує Марчин.

– Не на столі ж. Бери аркуш паперу.

Марчин почав шукати папір, а я сиджу, як на ножах, і думаю... І сам не знаю, яку задачу йому продиктувати. Це не так просто з ходу придумати задачу... Але мені спало на думку, що задача може бути такою ж самою, як ми щойно розв'язали. Тільки замість апельсинів можна зважити щось інше. Ну, добре – а що саме?

Що б тут придумати?.. – нервую я.

І ні з того ні з сього спав мені на думку... крокодил! Правильно! Чом би й ні? Адже крокодил теж щось важить. Я заспокоївся і цілком серйозно говорю:

– Пиши: «У зоопарку зважили крокодила. Крокодил разом із кліткою важив тридцять кілограмів...»

– Схоже, молоденький був цей крокодильчик, – урвав мене Марчин. – Старий важить кілограмів сто або більше! Адже крокодили страшенно великі. Я сам якось одного бачив…

– Ти не говори, а пиши! – говорю я та диктую далі: – Скільки важить крокодил, якщо порожня клітка важила п'ять кілограмів?

– Вона що, із пластмаси була? – зацікавився Марчин.

– Що значить: "із пластмаси"?

– Ну, зі штучного матеріалу… Бо надто вже вона легенька. Всього п'ять кілограмів! Фі!.. І він її не зламав?

– Хто?

– Ну, цей… скажений крокодил!

– Слухай, Марчине: по-перше, він зовсім не був скажений, а по-друге, якщо ти будеш мене без кінця переривати, то ми до завтра не закінчимо.

– Ну то закінчуй, закінчуй швидше! – розлютився Марчин, бо побачив, що його мама вже не посміхається, а якось дивно дивиться на нас, ніби не розуміє, що тут відбувається.

– Закінчуй! – повторив він іще раз із ще більшою злістю.

– Я вже закінчив, – говорю.

– То чому тоді кажеш, що ми до ранку не закінчимо? То кажеш одне, то друге. Здуріти можна з тобою!

– Я вже закінчив, тепер ти маєш почати, телепню! – заволав я, бо вже не міг стриматися. – Берися до роботи! Прочитай задачу та розв'язуй!

Марчин зиркнув на мене спідлоба, потім на папірець, потім наморщив чоло і удав, ніби він думає над розв'язанням, але я бачу, що він дивиться на стелю, на стіни і думає про щось зовсім інше.

Пані Карлович теж, видно, вже не могла витримати, бо зітхнула і навшпиньки вийшла з кімнати.

– Ну, – говорю я Марчину, – роби щось. Розв'язуй! Ти ж сказав, що зробиш це швидше за мене!

– Я сказав, що зроблю швидше, але з апельсинами. А про крокодилів я ні слова не говорив.

– Але ж ця задача розв'язується так само, як і попередня. Крокодил чи апельсини – байдуже!

– Нічого собі! – заволав Марчин. – Байдуже! Крокодил – це крокодил, а апельсини – це апельсини! Апельсини легше зважувати, ніж крокодила! А якщо він тебе вкусить, тоді що? Дуже важко зважувати крокодила, розумієш?

– Розумію! Дуже важко вчити такого крокодила, як ти! Мені це вже набридло! – сказав я і підвівся, щоб піти. Я вже був біля дверей, але потім зупинився. Згадав, що не з'їв пиріг. І ще, що я обіцяв нашій вчительці...

Я повернувся. Марчин теж, мабуть, злякався, що я піду, бо тихо сказав:

– Ну, то, Ендреку… поясни мені, з чого треба почати, щоб цього скаженого… щоб цього крокодила зважити?

Я засміявся і почав йому тихенько пояснювати, що до чого. Мабуть, я добре це робив, адже Марчин сьогодні отримав першу четвірку з математики. У щоденнику! І страшенно цьому зрадів.

– Це крокодил мені допоміг, – сказав він вчительці, коли відходив від дошки.

А вчителька, яка не знала, про якого крокодила Марчин говорить, і думала, що він так називає мене, коли я йому допомагав, сказала сердито:

– Я стільки разів вас просила, щоб ви не давали один одному прізвиська! А ви весь час щось вигадуєте! Що, у вас нема імен?

А потім уже зовсім іншим, приємним голосом додала:

– Рибко, прошу до дошки.

І весь клас затрусився від нашого сміху. Вчителька подивилася на нас здивовано і теж засміялася.

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2026 Валерія Воробйова