Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Ендрек та інші

Віра Бадальська

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Г.Ясинський

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20

Я гарний хлопчик і добрий товариш

Перед уроками наша вчителька сказала:

– Сьогодні до нас прийде новий учень. Він приїхав із Вроцлава. Його батьки поїхали працювати в іншу країну, а він живе у бабусі і ходитиме до нашої школи. Старайтеся йому допомогти та прийміть його як добрі товариші. Сподіваюся, що все буде гаразд.

Ми навіть зраділи появі нового учня та обіцяли вчительці все, що треба. Вона теж була задоволена тим, що ми раді, і розповіла нам про те, який новенький хлопчик вихований, як чудово вчиться, що в табелі у нього самі п'ятірки і що ми, напевно, потоваришуємо… ну, і далі в такому ж дусі. Коли вчителька закінчила, підвівся Вальдек і заявив, що вона може не хвилюватися, бо він сам готовий зайнятися цим новеньким, і все буде о'кей!

Коли вчителька почула це о'кей, ось тут вона по-справжньому занепокоїлася. Справа в тому, що Вальдек – найбільший хуліган у нашому класі.

Мамі Вальдека часто доводиться приходити до школи і вислуховувати, що там нового Вальдек накоїв. Слухати такі речі не дуже приємно, і, мабуть, тому мама Вальдека завжди сумна і ніколи не посміхається.

Ось чому вчителька одразу ж сказала:

– Дякую тобі, Вальдеку, але я волію, щоб хтось інший зайнявся цим новеньким.

– Не хочете – не треба! Мені що з того! – грубо відповів Вальдек і з гуркотом сів за парту.

Вчителька тільки подивилася на нього, зітхнула і почала перевіряти по журналу, хто є на уроці.

Ми з нетерпінням чекали на новенького, і ось нарешті він прийшов.

На вигляд він був хлопець як хлопець. На ньому були джинси, за спиною був ранець та блакитні очі. Зрозуміло, що очі в нього були не за спиною, а там, де вони мають бути.

А взагалі-то він зовсім не був схожий на того ідеального хлопчика, про якого нам розповідала вчителька. Навпаки. Я відразу сказав Рибці, що не такий вже він зразковий, цей новенький. Щойно він увійшов до класу, то прямо з порога почав розглядати Ганку. Ганка Рожко – це найвродливіша дівчинка в класі, і майже всі закохані в неї. А найбільше Рибка.

Вчителька представила нам новенького. Ми дізналися, що його звуть Пилип Гарстецький.

Потім встав Роберт, який у нас староста і вміє поводитися, і сказав:

– Я вітаю тебе від імені всього нашого класу та бажаю успіхів у роботі та особистому житті.

Слово честі – він привітав цього Пилипа, ніби той був якимось міністром, але нам це сподобалося, бо на всі вітання пішло майже пів уроку математики. Мушу сказати, що після канікул усі ці складання, віднімання погано лізуть нам у голову. Вчителька навіть непокоїться, що з нами буде далі.

Після того як ми так урочисто зустріли новенького, вчителька почала думати, куди його посадити. Зрештою, вона сказала Рибці, щоб він пересів на третю парту до Адріана. У Рибки навіть обличчя перекосилося. Адріан – такий мамин синок, що ніхто з ним не хоче сидіти. Ми його не дуже любимо.

Але він, Адріан, у цьому не винний. У нього вдома аж дві бабусі, і вони все за нього роблять. Через це він такий телепень, що прямо жах якийсь!

Отже вчителька веліла Рибці, щоб він сів поруч із Адріаном, а новенькому сказала:

– Ти, Пилипку, сідай поруч із Ендреком. Ендрек – гарний хлопчик і добрий товариш.

– Пилипок-смирлипок, – буркнув Рибка, бо він був злий на нього через те, що йому довелося пересідати. На щастя, вчителька цього не чула. Але новенький почув. Він глянув на Рибку і показав йому язика. Потім зняв ранець, сів поруч зі мною і вийняв з ранця зошит. Я теж був не дуже задоволений тим, що від мене пересадили Рибку. Нам із ним разом було добре. Але мені сподобалося, що вчителька так про мене сказала, що ніби я гарний хлопчик і добрий товариш, тому я чемно привітався:

– Вітаю! – і відсунувся, щоб Пилип міг сісти якомога зручніше.

Пилип сказав:

– Вітаю! – І сів.

І розпочався звичайний урок.

Вчителька написала на дошці завдання та пояснила, як його треба розв'язувати. Я не дуже уважно стежив за тим, що вона каже, бо хотів бути справжнім товаришем.

Я витягнув із ранця плем'я індіанців, яке мені подарували на день народження, і по черзі почав виймати з коробки фігурки та ставити їх на парту. Потім я штовхнув ліктем новенького.

– Це команчі, – тихо пояснив я. – Це вождь Ас-ко-лях, що індіанською означає Ведмеже Серце. А оце його воїни. Вождя можна впізнати за прикрасою з пір'я на голові.

У Пилипа аж очі загорілися. Він по черзі оглянув кожну фігурку, потримав у руках усіх воїнів та вігвами, і навіть багаття та кущі. Потім ми почали встановлювати на блокноті для малювання індіанське село. Шкода, що продзвенів дзвінок і нам довелося перерватися та вийти з класу.

На перерві ми ходили разом з Пилипом коридором. Він мені розповідав про своїх товаришів і питав, як звати хлопчиків та дівчаток із нашого класу. А я по черзі розповідав про них. Він пригостив мене жувальною гумкою, з якої можна надувати бульбашки. Вона була в кольоровому папері з намальованим каченям Дональдом із мультфільму і за смаком нагадувала якийсь фрукт.

Нам у школі не можна жувати гумку, але я про це Пилипу не сказав. Навіщо його засмучувати? Я не хотів бути поганим товаришем.

Отже ми обоє жували та дивилися, хто з нас надує більшу кульку і в кого вона гучніше лусне. Але це тривало недовго, тому що нам зробили зауваження і довелося жувальну гумку викинути у смітник.

На уроці польської ми писали диктант. Вчителька ходила по класу та диктувала, а коли вона поверталася до нас спиною, ми однією рукою писали, а другою закінчували встановлювати село. Рухалася ця справа у нас повільно, бо ми мали весь час перериватись і стежити за тим, щоб учителька не помітила, чим ми займаємось.

Коли ми закінчили писати, я подивився у зошит Пилипа і подумав: який же він добрий учень, якщо пише як курка лапою? До того ж робить жахливі помилки. Я хотів одну йому навіть показати, щоб він її виправив, але не встиг, тому що вчителька якраз підійшла до нашої парти, подивилася на мого та Пилипова зошити і нахмурила брови. Тут вона зупинилася, взяла мій зошит і почала щось підкреслювати червоним олівцем. Підкреслювала, підкреслювала і все більше хмурила брови. А коли віддала мені мою роботу, я побачив, що у диктанті повно помилок.

Потім вчителька взяла зошит Пилипа і знову почала підкреслювати. Зрештою, подивилася на нас якось дивно, похитала головою і відійшла. Схоже, що вона була не дуже задоволена.

Так воно й було.

Зараз зі мною знову сидить Рибка. Пилипа вчителька посадила поряд із Робертом. І я не впевнений, що вона вчинила правильно. Роберт, напевно, не такий гарний товариш, як я.

Справа в тому, що я обіцяв Пилипу принести в школу машинки і ми влаштували б перегони – а тут он як склалося! Так не пощастило!

Я просто не розумію, що трапилося з нашою вчителькою.

Вперше вона, мабуть, була незадоволена тим, що хтось хотів бути гарним хлопчиком та добрим товаришем.

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2026 Валерія Воробйова