Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Ендрек та інші

Віра Бадальська

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Г.Ясинський

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20

Квіти для жінок

Дуже мені шкода, що я не жінка. І все це, звісно, через Рибку. З нього вся ця історія і почалася.

Рибка у нас тепер заступник старости класу, ось чому він став такий пихатий. Особливо останнім часом, коли Роберт пішов на операцію цього свого апендициту і Рибка його замінює. Не апендицит, звісно, ​​замінює, а Роберта – це, на мою думку, ясно.

Минулого тижня Рибка під час останньої зміни написав на дошці наступне: «Хлопці повинні сьогодні після уроків залишитися в класі, я хочу їм повідомити дуже важливу річ». І підписався: «Заступник старости Рафал Карпинський».

Не так, як завжди: «Рибка», а Рафал, та ще й Карпинський. Немов директор чи навіть вище.

Не дуже нам хотілося залишатися. Вранці ми з хлопцями домовилися, що після уроків зіграємо на спортмайданчику у вибивали. Але все ж таки залишилися. З цікавості.

Правда, Рибка не сказав нічого нового. Йшлося про Міжнародний жіночий день. Про те, що треба щось придумати, адже до свята залишилося кілька днів. І що свято треба відзначити, і що, можливо, хтось має пропозиції. Якщо є, то хай каже. І таке інше…

Ну, тут одразу виступив Войтек. Войтек завжди виступає першим, і він завжди має що сказати. І зараз він сказав, що має пропозицію відзначити цей день салютом.

– Яким ще салютом? – спитали ми.

– А таким, – сказав він, – я та Пилип можемо принести пістолети, що стріляють пробками, і – бах, бах! – Почнемо стріляти як божевільні, і буде дуже весело. Уся школа дізнається, який це день!

Ми мало не погодилися, але підняв руку Богдан і попросив слова. Він сказав, що зовсім не буде так весело, як уявляє Войтек, бо дівчатка бояться гуркоту, і буде краще, якщо ми їм принесемо якихось тваринок. Вони завжди люблять когось виховувати. Це можуть бути, наприклад, хом'ячки, або білі мишки, або щось таке.

Тут Мачек почав свистіти. А коли Рибка вдарив його лінійкою і нагадав, що тут не футбольний матч, а збори, і на зборах не свистять, Мачек сказав:

– Я свищу, тому що ця пропозиція нікуди не годиться! По-перше, де ми візьмемо стільки білих мишей, щоб усім вистачило, зокрема й нашій вчительці. А по-друге, ще невідомо, чого дівчатка бояться більше – гуркоту чи мишей.

І він почав розповідати історію про те, як вони жили в селі та пішли до лісу по гриби. А коли поверталися, їх застала страшенна гроза. От вони й сховалися в якомусь курені, щоб перечекати негоду. А в цьому курені були миші. І коли його тітка побачила одну зовсім маленьку сіру мишку, вона з криком вискочила з куреня і всю грозу просиділа в полі, хоча йшов сильний дощ. А грім гуркотів так, що весь курінь трусило.

– Та ну, – сказав Богдан. – У курені були сірі миші, а я кажу про білих. Сірі – одне, а білі – зовсім інше. Білих можна навіть дресирувати.

– Це ти дресируватимеш? – спитав Мачек і почав реготати.

Тут ми розділилися на два табори: половина була за мишей, а друга взагалі не хотіла чути про мишей. Ні про білих, ні про сірих.

Одні кричали:

– Ми-ші! Ми-ші! Ми-ші!

А інші верещали ще голосніше:

– Геть мишей! Ми не хочемо мишей! Геть!

Зрештою, до класу ввійшла прибиральниця з щіткою і сказала, щоб ми заспокоїлися, бо у школі ніяких мишей немає. А якщо випадково якась з'явиться, то вона її відразу прожене.

І щоб ми показали, куди вона побігла.

– Хто? – запитали ми.

– Ну, миша. Ви ж кричали, що тут є миші! – сказала прибиральниця і почала озиратися та шурувати щіткою під столом.

Тоді Рибка пояснив їй, що вона не зрозуміла, про що йдеться, бо поки що в класі ніяких мишей не було, а ми якраз радилися про те, чи принести їх до школи чи ні.

Прибиральниця страшенно розсердилася. Вона сказала, що таких дітей, як ми, вона ніколи не бачила і щоб ми негайно забиралися звідси, бо їй треба замітати в класі. І щоб ми не кричали так, ніби з нас шкіру здирають, тим більше, що вище поверхом у старшокласників ще йдуть заняття і ми заважаємо їм працювати.

– Грати ви можете і на спортивному майданчику, – додала вона.

Ми їй пояснили, що ми тут не граємо, а проводимо серйозні збори. І ще ми обіцяли, що сидітимемо тихо і відразу ж підемо, як тільки вирішимо одне питання, але яке, їй сказати не можемо, бо вона жінка.

– Ну і діти пішли, – похитала головою прибиральниця.

Потім вона ще подивилася на нас, ніби хотіла щось сказати, але махнула рукою та вийшла. Тепер треба було якнайшвидше закінчувати збори. Звичайно, про мишей вже ніхто не згадував. Натомість інших пропозицій було багато.

Найбільше нам сподобалася пропозиція Анджея. Анджей сказав, що кожен із нас витягне по жеребку якусь дівчинку з нашого класу і у день 8 Березня принесе їй квітку та гарний віршик, який сам написав. І, напевно, всі дівчатка будуть задоволені.

Це була чудова ідея. І ми тут же взялися до роботи.

На клаптиках паперу ми написали імена дівчаток із нашого класу. Добре, що їх було стільки ж, скільки й хлопців, і кожному дісталося по одній. Папірці ми висипали в берет Яцека і про всяк випадок потрусили його. Звісно, ​​берет, а не Яцека. Ну і почали тягнути жереб.

Я витяг Терешку. По-справжньому її звуть Тереска, але колись, ще в першому класі, у неї спереду випав зуб, і вона називала себе «Терешка», і з того часу усі так її і звуть. Я тут же почав складати для Терешки вірша. У мене навіть непогано виходило. Раптом я чую, як за моєю спиною Рибка каже Мареку Ястшембському:

– Я перший сказав, що Рожко моя, і все!

– Ні, я перший сказав!

– А от і ні!

– А от і так!

– Ви про що сперечаєтеся? – запитав я.

– Про Ханку, – сказав Рибка. – Він витяг Ханку і я теж.

І вони показали мені папірці. Обидва з Ханками.

– Ну, то все гаразд. Вас двоє, і Ханок у класі дві. То в чому ж справа?

– У тому, що я хочу, щоб у мене була Ханка Рожко, а Марек нехай візьме собі Чесляк, – пояснив мені Рибка.

– А я не хочу Чесляк, – сказав Марек.

– І я також не хочу. Я витяг Рожко.

– Бач, який! А звідки ти знаєш, що ти витяг саме Рожко?

– Звідки? Від білого бичка! Знаю, і все! – каже Рибка, надувшись, як індик.

А Марек теж стоїть увесь червоний. Очі примружив і такими вузенькими шпаринками дивиться на Рибку, як удав на мавпочку, коли хоче її з'їсти. Я бачив таку картинку в книжці. Зрозуміло, картинка була не з Мареком, а з удавом. Тільки цей удав так дивився, як оце зараз Марек.

І видно, що один одному не поступиться.

– Знаєте, хлопці, що я вам скажу? – втрутився Мачек. – Давайте проголосуємо ще раз. Напишемо прізвища цих Ханок, і хто яку Ханку витягне, одразу стане ясно – Рожко вона чи Чесляк. Все справедливо! Киньте папірці назад у берет і тягніть жереб знову.

Не всі були задоволені пропозицією Мачека, і навіть я. Мені б теж хотілося Моніку, але я вже звик до Терешки і зовсім не хотів міняти її на когось іншого. Та й вірша почав складати. Але часу сперечатися не було. Було чути, як прибиральниця стукає щіткою в сусідньому класі, а це означало, що вона незабаром прийде і до нас.

– Ну, швидше, швидше! – квапив Мачек.

Ми знову кинули в берет свої папірці, і через цих двох Ханок нам довелося тягнути жереб ще раз. І що сталося?

Ханка Рожка цього разу дісталася не Рибці чи Мареку, а Вальдеку Стемпеню. А Вальдеку було все одно, Рожко це чи Чесляк, бо він був закоханий у Паулу. Натомість Паула, як на зло, дісталася Міхалові. Рибка витяг Гражину. А Гражина – це двоюрідна сестра Рибки. Він мало не помер від злості.

– Здуріти можна! – бурчав Рибка собі під ніс. Злий він був страшенно. Мені цього разу пощастило. Я витягнув Агату. Вона мені також подобається. Мабуть, тому в мене одразу склався віршик. Ось який:

Люблю ніс Агати Такий кирпатий.

Я прочитав віршика хлопцям. Їм він дуже сподобався. І тут же вони стали писати вірші своїм дівчаткам.

Люблю Гражину За рівну спину.

Вальдек постарався:

Люблю Ханночку За гарну мордочку.

Рибка аж зашипів від злості і сказав, що морда буває у кота і щоб Вальдек для Ханки придумав щось інше. Вальдек почав думати, але в нього чомусь нічого не виходило.

Зате нам сподобався вірш Мачека:

Люблю Малгосю У неї немає мух в носі.

І Міхала:

Люблю Паулю – Вона така чистюля.

Інші віршики також були нічого собі. Тільки коли Марчин придумав:

Люблю Йоасю, Вона наймиліша в класі.

– Ми з цим не погодилися. Йоася зовсім не наймиліша. Інші дівчата теж милі, і їм могло бути неприємно.

Марчин спочатку ні за що не хотів поступитися. Він сказав, що до Йоасі немає іншої рими. Ми йому порадили, щоб він пошукав удома. На цьому ми й розійшлися, бо прийшла прибиральниця. А з нею жартувати не можна, особливо якщо вона розсердиться.

8 Березня в нашому класі було дуже весело. Дівчатка нюхали квіти, читали вірші та вгадували, хто від кого їх отримав. Тому що це була таємниця. Але взагалі вони від цих віршів були в захваті. Навіть Іоанна, якій цей дурний Марчин написав так:

Люблю Іоанку, Як кефір чи сметанку.

Нашій вчительці ми теж вручили багато всяких квітів та вірш. Зрештою, у нас залишилися дві квіточки, бо Марти та Ельки не було.. Вчителька порадила, щоб ми віднесли їх до дівчаток з восьмого класу.

Вони скоро закінчать нашу школу і їм буде приємно отримати від нас квіти. І щоб із цими квітами пішли я та Рибка.

Ми одразу побігли на другий поверх. Дзвінок уже продзвенів, і всі розійшлися по класах. Але в глибині коридору ми побачили одну, що спізнилася. У неї були довгі руді локони та чудові джинси з нашивками. Ми побігли за нею, і я закричав:

– Дівчинко! Дівчинко!

Але вона навіть не обернулася. І все-таки ми її наздогнали. Я обережно торкнувся її спини, а Рибка витягнув руку з квітами.

– Дівчинко! – сказав він чемно. – Бажаємо тобі здоров'я, успіхів і... – Тут Рибка як закричить: – Ой, ой, ой!

Саме в цей момент вона обернулася. Який жах! Ми мало не впали від подиву. Виявилося, що ця дівчинка не була дівчинкою. То був хлопець! Хлопець із восьмого класу. Чесне слово!

А цей хлопець як на нас закричить:

– Відчепиться від мене, шмаркачі? Пожартувати вам захотілося? Я вам покажу жарти! Так вас оброблю, що своїх не впізнаєте!

Зрозуміло, ми не чекали, щоб він нас обробив! Так дременули, що тільки курява стовпом стояла.

Ми бігли до самої роздягальні. Там ми сховалися за пальта і сиділи до перерви.

А квіти ми віддали нашій прибиральниці. Вона дуже здивувалася, бо наш клас їй уже вручив квіти та привітав зі святом. Вона навіть зворушилася і по черзі обійняла мене та Рибку:

– Їй-богу, в житті не бачила таких гарних хлопчиків!

Коли після дзвінка ми поверталися до класу, я подумав, що добре, якби я був жінкою, тоді в цей день на мене чекали б самі задоволення – а так що?

Цікаво, чи впізнає нас цей хлопець чи ні?

Рибка, мабуть, думав про те ж саме, бо мовчав.

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2026 Валерія Воробйова