Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Ендрек та інші

Віра Бадальська

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Г.Ясинський

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20

На книжковому базарі

Зі мною трапляються якісь безглузді історії. І тут уже нічого не вдієш, слово честі. Такий самий випадок був і в неділю. Якраз у неділю до мене прийшов Рибка. Ми з ним мали йти на книжковий базар.

І не встиг він увійти, як почав сварити мене за те, що я ще не готовий.

Я був готовий! А у ванні сидів лише тому, що грав у морський бій. Але тут же вискочив із води і за п'ять хвилин був одягнений. Рибка чекав у передпокої надутий. Я спитав, скільки в нього грошей на книжки, а він сказав:

– Скільки є – все моє.

З його відповіді я мало що дізнався, але не хотів у нього випитувати, щоб він ще більше не розсердився.

Я вийняв зі своєї скарбнички накопичені тридцять злотих і попросив тата, щоб він мені ще трошки додав.

На базарі завжди бувають цікаві книги, і шкода, якщо ти їх не можеш купити. Батькові гроші я поклав у кишеню. Ми вже виходили, коли мене покликала Магда.

– Ендреку, купи мені якусь книгу, – попросила вона. – А якщо грошей вистачить на дві, то купи одну таку, щоб ми могли читати разом, а другу про дівчаток. – І дала мені гроші.

Я їх обережно взяв, тому що в Магди була ангіна, а я зовсім не горів бажанням від неї заразитися.

Наступного тижня ми з класом їдемо на екскурсію, і я маю бути здоровим. Мені дуже подобається їздити на екскурсії з класом.

Так от, узяв я ці гроші, загорнув їх у хустку і поклав у другу кишеню.

У передпокої мама дала мені ще гроші на книгу з картинками для Єви, і ми нарешті пішли.

На базарі вже було багато людей. І ще більше книжок. Полиці у павільйонах були ними заставлені знизу догори.

– І хто це все прочитає? – засмутився Рибка. – Цілого життя, мабуть, не вистачить, щоб їх прочитати!

Я його втішив, що не всі так повільно читають: «Ее… е… е», як він, і, напевно, встигнуть прочитати. Не розумію, чому він образився і перестав зі мною розмовляти. А точніше, він зі мною розмовляв лише наполовину, а наполовину дувся.

Наприклад, штовхає мене в бік і кричить:

– Ендреку, подивися сюди! Бачиш?

– Що? – питаю.

Але тоді він згадував, що ображений на мене, і невдоволеним голосом відповідав:

– Нічого!

Або я побачив на обкладинці гарних коней, що стояли на задніх ногах. Гриви їх майоріли, а до того ж на них чудова упряж. Я штовхаю Рибку і показую йому:

– Подивися, які коні! Мустанги!

А Рибка питає:

– Де?

– Ось там, у кіоску праворуч… На обкладинці.

Але Рибка знову згадує, що сердиться на мене. І дивиться не праворуч, як я йому показую, а ліворуч. І знизує плечима:

– Дуже мене твої коні цікавлять.

Але тут я бачу, як він крадькома поглядає куди треба.

Ще добре, що ми сердилися один на одного недовго. Часу не було займатися такими речами. Стільки цікавого тут можна було побачити.

Ми ходили від одного павільйону до іншого та дивилися, як автори підписують свої книги тим, хто їх купив. Біля павільйону з платівками ми слухали музику. У кіоску пили воду з сиропом та їли морозиво.

І взагалі було чудово!

Зрештою, ми підійшли до павільйону з написом «Наша Ксенгарня» (польське видавництво). Тут продавали книги для дітей та юнацтва. Тут був страшенний натовп. Повно дітей, мам, тат, тіток, дядьків, бабусь, дідусів… і так далі. Ми стали в довгу чергу, яка рухалася дуже повільно. Нам це не заважало. Ми розглядали обкладинки книг, що стояли на полицях, і грали в «яку книгу з полиці ми хотіли б вибрати».

Я говорив:

– Друга полиця згори, – і ми дивилися на книги, що стояли на цій полиці.

Потім я питав:

– Ну яку?

А Рибка мав відгадати. І не можна було дурити!

Я відгадував частіше, ніж він. Відомо, що Рибка просто обожнює книги про подорожі, і якщо така була на вказаній ним полиці, то Рибка, напевно, тільки про неї і думав і хотів би її придбати.

Тільки одного разу він мене провів. Рибці сподобалася якась книга з намальованою на обкладинці квіткою, а я відгадував, відгадував та відгадував! Спочатку навмання. Потім підряд, як ці книги стояли. Я думав, що збожеволію. Навіть сказав, що Рибка, схоже, дурить, але він присягнувся, що ні, і я почав відгадувати далі. Нарешті виявилося, що це та книга з квіткою. Вона стояла з краю. Але тільки на іншому кінці полиці.

А Рибка так сміявся, що почав гикати.

Ми перепросили пана, який стояв за нами, сказали, що зараз повернемося, і пішли попити води. Рибці треба було пити через те, що він гикав, а мені від злості, що він мене обдурив. Попили ми води з сиропом і знову встали у чергу.

Цей пан, що стояв за нами, був дуже нервовою людиною і, мабуть, поспішав, бо без кінця повторював:

– Швидше, хлопці, швидше! Не баріться! Посувайтеся вперед! Швидше!

І так без кінця.

Але настала наша черга. Продавщиця спитала, яку книгу ми вибрали. Я сказав, що ми просимо якусь пригодницьку, але щоб було смішно. Продавщиця вибрала з полиці кілька книжок та поклала перед нами. Ми почали їх переглядати. На вигляд вони всі нам подобалися. Рибка запропонував, щоб ми читали зміст, тоді, можливо, нам буде легше вибрати. Адже зі змісту можна дізнатися, про що йдеться в книзі. Щойно ми почали радитись, з якої почати, як пан, що стояв за нами, запитав, чи не збираємося ми всі ці книги прочитати на місці, бо щось ми їх надто довго переглядаємо. Тож нам довелося обирати, не читаючи змісту. Я вибрав "Мумі-тролів", а Рибка «Томек на стежці війни». Потім я попросив продавщицю показати мені якісь книги для дівчаток.

– Для яких дівчаток? – спитала вона.

– Для звичайних, – сказав я. – Це моїм сестрам.

Продавщиця засміялася і почала питати, скільки років моїм сестрам. Серйозні вони чи веселі? Чим цікавляться і таке інше.

Ну, я став докладно їй розповідати. І про те , Що Магда, хоч ми з нею і близнюки, задирає носа, тому що вона старша за мене на п'ятнадцять хвилин, і про те, що у неї зараз ангіна. Розповів і про Єву, що спочатку я хотів мати брата, а зараз не поміняв би Єву навіть на сто братів. Ну і так далі.

Продавщиця з цікавістю вислухала і знову почала знімати з полиці книги. Для Магди та Єви. А цей нервовий пан, стоячи за нами, увесь час бурчав. Чомусь йому не дуже сподобалася моя розповідь про сестер.

Нарешті продавщиця обрала для Магди «Аня та Маня», а для Єви книжку про якесь ведмежа, дуже товсте, з рожевою стрічкою на шиї, потім поклала наші книги в гарні пакети і підрахувала, скільки вони коштують.

Я почав шукати гроші, бо точно не знав, скільки їх у мене і чи вистачить на покупку.

Я вийняв з однієї кишені татові гроші і почав їх рахувати. Потім розгорнув хустку, де лежали Магдини гроші, і порахував їх. Вийняв із третьої кишені ті, що мені дала мама, і приєднав їх до вже порахованих. А Рибка допомагав мені рахувати.

І, нарешті, я вийняв ще свої гроші, що лежали окремо в гаманці. Продавщиця якийсь час чекала, поки ми їх порахуємо. А у нас щось виходили різні суми. У Рибки виходила одна, а в мене друга. Тут ми почали сперечатися, хто краще знає математику – я чи він. Тоді продавщиця сказала, щоб ми встали вбік і спокійно підрахували, скільки ж у нас грошей. Потім вона звернулася до цього пана, який уже нічого не говорив, а лише зітхав і сопів, і запитала, що той хоче купити.

Пан швидко вибрав книжки. Продавщиця їх запакувала. Тут вона отримала з мене за книги, на щастя, грошей вистачило. У мене навіть два злотих залишилися. Потім, коли продавщиця давала цьому пану здачу, ми чемно подякували і попрощалися, а самі схопили пакети і побігли на трамвай, щоб не запізнитися на обід.

Удома я поклав пакет біля Магдиного ліжка, а сам пішов у ванну вимити руки. Повертаючись, я почув, як Магда кричить:

– Ендреку, ти що, зовсім здурів? Що ти купив?

– Що за крики? Магдо, ти чому так репетуєш? – спитав із кухні тато.

– Подивись, тату, що він із цього базару приніс. І скажи, чи все у нашого Ендрека в голові добре?

– А, то он як ти! – загорлав я. – Я стараюся, годинами стою в черзі, вибираю тобі найкращу книгу, роблю все, що можу, а тобі знову щось не подобається! Ти невдячна! Я тобі більше нічого купувати не буду! Так і знай!

Злий як чорт я влетів до кімнати. Щоб забрати пакет. Забув навіть про те, що можу заразитися. Підбіг до ліжка – дивлюся, а там на ковдрі лежать книжки, але не ті, що я купував. Зазирнув у пакет – а пакет порожній. Немає в ньому ні «Ані та Мані», ні «Мумі-тролів», ні товстого ведмежа з рожевим бантиком – нічого! А ті, що лежать на ковдрі, якісь серйозні книги для дорослих.

Магда дивиться на мене, тато дивиться на мене, а я стою як дурень і не розумію, що сталося.

Спочатку я подумав, що цей пан, що стояв за нами, якийсь фокусник і спеціально на зло нам підмінив мої книги.

Папа почав сміятися і сказав, що фокусник – я і що він уявляє, як буде вдома казитися цей пан, якому я підмінив книги.

Мабуть, так і було.

Поспіхом я замість свого пакета схопив пакет цього пана, який так поспішав.

Після обіду мені знову доведеться їхати на книжковий базар, що поміняти книжки. Цьому панові теж, мабуть, не сподобається «Аня та Маня», хоча Магда каже, що це дуже цікава повість.

Може, й цікава, але для дівчаток, а не для чоловіків похилого віку.

І до того ж таких нервових…

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2026 Валерія Воробйова