Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Ендрек та інші

Віра Бадальська

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Г.Ясинський

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20

Кінь у натуральну величину

Так, ми й не знали, який у нас гарний сусід.

Ми з ним взагалі не були знайомі. Іноді ми зустрічалися на сходах, усміхалися один до одного – і все. А познайомилися по-справжньому у суботу ввечері. Наше знайомство почалося з дикого скандалу через коня. Саме в суботу, коли я вже зробив домашнє завдання і хотів подивитися по телевізору «На добраніч, діти», бо цього дня якраз показували мультфільм про доброго розбійника Румцайса, до мене підійшла Магда. Вона встала поруч і ангельським голоском завела:

– Ен-н-н-н-друсь, намалюєш мені коня? Га?

– Ні! – сказав я твердо.

Знаю я її штучки. Зараз вона підлащується: «Ендрусь!» А хто нещодавно кричав, що я не вимив після себе ванну і вона виглядає так, наче в ній милася свиня?

Правильно – я ванну забув вимити. Але вже з цією свинею Магда перестаралася. Ось чому я ще додав:

– Сама малюй, якщо тобі треба!

– Та я ж не вмію. А ти так гарно малюєш коней. Моніка сказала, що найкраще від усіх e класі.

– Моніка?

– Еге.

Що правда то правда. Коні – це моя спеціальність. З усіх речей на світі найкраще я вмію малювати коня та Міккі-Мауса. Я тільки не знав, що й Моніка це помітила… У мене одразу покращав настрій. Я пробачив Магді «свиню» і почав її питати, якого коня вона хоче і навіщо він їй знадобився… і навіть сказав, що, можливо, якщо у мене буде час, то я його намалюю.

Магда зраділа і одразу почала розповідати, як кінь має виглядати: у натуральну величину, з упряжжю та дзвіночками. Він має бути запряжений в сани, в яких поїдуть діти.

Ці сани з дітьми намалює Магда з Боженою. Потім, коли обидва малюнки склеять – тобто мого коня та їхні санки, – вийде катання на санях. І цей малюнок повісять на стіні у спортзалі, де буде карнавал. Малюнок має бути готовим у понеділок, бо після уроків вони – тобто Магда, Вожена та Ханка Рожко – прикрашають зал.

«Ага, отже, цей кінь не для Магди, а для всього класу, тобто громадський», – подумав я і погодився. Я теж хотів, щоб карнавал вдався!

Магда просто підскочила від радості. Потім розгорнула два аркуші сірого паперу і поклала мені на стіл.

– Цей аркуш я залишу тобі. А другий – для нас… Тільки постарайся, Ендрусю!

Я глянув на аркуш. Він був невеликий.

– Кінь у натуральну величину не поміститься. Я тобі про це говорю відразу, щоб потім у тебе не було претензій до мене, – сказав я.

– Добре, Ендрусю! Намалюй, якого хочеш! Все одно буде гарний, – підлащувалася Магда.

Можливо, вона боялася, що я передумаю. Але чому я маю передумати? Я вже в думках бачив, як на стіні висить мій малюнок, а учні з нашого класу і, звичайно, Моніка теж захоплюються конем і запитують: «А хто ж таку красу повісив у залі?» І всі подивляться на мене. А я лише скромно посміхнусь.

– Ну, то я побігла! – крикнула з передпокою Магда і помчала до Божени.

А я одразу почав малювати.

Дві години я мучився над цим малюнком. Працював, як віл, але конячка вийшла що треба! Я навіть не шкодував, що через це мені довелося пропустити Румцайса. Я домалював ще упряж, а віжки простягнув до кінця аркуша, щоб ними можна було правити, коли коня запряжуть у сани.

Мені було цікаво, що скаже Магда. Її довго не було, але ж ось нарешті й вона. І одразу до коня!

Подивилася на малюнок і зморщила носа. Їй щось не сподобалося, але вона нічого не сказала, а почала розгортати свій аркуш із санями. А коли розгорнула… ось тут і стався скандал!

Справа в тому, що обидва малюнки підходили один до одного, як віл до карети. Сани Магди були величезні, набиті дітьми в строкатих, різнокольорових светрах. На головах у дітей були величезні шапки з іще більшими помпонами, а на шиях майоріли шарфи кілометрової довжини. Весь аркуш зверху донизу так був розмальований дітьми, шарфами, помпончиками, що моя прекрасна маленька каштанка поруч із цими санями виглядала, як такса на мотузку.

– Ти що тут намалював? – закричала Магда. – Я тобі казала, що кінь має бути справжнім, а ти якогось поні намалював! Подивися, хіба це кінь?

І вона підсунула мені під ніс мій малюнок. Я видер його з її рук і кинув на підлогу.

– Звичайно, кінь! До того ж ще арабської крові! Зорро на такому їздив, тільки на чорному. Якщо ти нічого не тямиш у конях, то вже краще мовчи. Ясно?

– Але ж це якийсь карлик. Ну, подивися, подивися сам, як він виглядає поруч із санями!

– Це ви винні! Чи могли б намалювати нормальні санки, а не автобус на сто двадцять п'ять місць!

– Наші сани гарні…

– Невже? А мій кінь просто чудовий!

– Ти хотів сказати – поні...

– Добре. Хай буде поні, але тепер я тобі в житті більше нічого не намалюю, навіть якщо ти на колінах проситимеш!

Отак слово за слово ми почали одне одному дорікати, згадали, який я брат і яка вона сестра...

– Що тут у вас відбувається? – запитав тато, зазирнувши у відчинені двері. – Чому ви сваритеся?

Нам довелося розповісти йому все з самого початку. Магда всю провину звалила на мене, а я, звичайно, на неї.

– Ви обидва винні, – сказав тато. – Не домовилися точно, якими мають бути ваші малюнки, тож і поєднати їх не можна. А зараз припиніть лаятись, візьміть новий папір і намалюйте або менші санки поменше, або більшого коня – іншого виходу у вас немає. І досить кричати на весь дім, Єву злякаєте.

– Тобі добре казати: «Візьміть», – схлипувала Магда. – А де взяти? У мене не залишилося жодного аркуша! Де їх купити, якщо всі магазини зачинені?

– То намалюйте на звороті, – порадив тато.

Порада була гарна – от тільки зворотного боку не було. Загалом ніякого боку не було. На підлозі лежали потворно зім'яті аркуші паперу. Я подивився на Магду, і мені стало її шкода. Вона стояла над папером, і сльози струмками текли по обличчю. Я знав, що Магда дуже обов'язкова людина, якщо вона щось обіцяє, то свого слова дотримає за будь-що. А тут така історія. Магазини зачинені, завтра неділя, а у понеділок малюнки мають бути готові… Одне слово – кінець!

– Знаєте що, я маю ідею, – сказав тато.

– Яка ідея? – запитала Магда заплаканим голосом, але вже з надією, бо батьківські ідеї, як правило, завжди виконуються.

– Підіть до пана Куліша. Він художник і, напевно, у себе в майстерні знайде кілька аркушів паперу. Попросіть, щоб він позичив вам пару, а в понеділок ви йому віддасте.

На цей раз татова ідея Магді не сподобалася.

– Що ти, тату? Я повинна йти до чужої людині? Ні з того ні з сього просити папір? Ще чого! – сказала вона невдоволено.

– По-перше, що значить: «Ні з того ні з сього»? У вас скрутне становище, і вам потрібна допомога. Люди завжди повинні допомагати одне одному. По-друге, пан Куліш не чужа людина, а наш сусід. А по-третє, якщо тобі моя порада не подобається, то пошукай якогось іншого виходу. Можливо, коли прийде мама, ви разом щось придумаєте. А мені пора. До побачення, – сказав тато та швидко вийшов, бо цього тижня він працював у другу зміну.

Магда присіла навпочіпки і, шморгаючи носом, почала розгладжувати зім'яті малюнки. Я стояв біля вікна і розмірковував над тим, що робити далі. Я думав над пропозицією тата.

– Ну, то ми йдемо чи ні? – спитав я.

– Куди? – схлипнула Магда.

– Як куди? До цього пана Куліша.

– Але ж ми його зовсім не знаємо.

Я замислився. Але, мабуть, Магда вже вирішила йти до нього. Вона підійшла до мене і як ні в чому не бувало знову перетворилася на янголятко.

– А ти, Ендрусю, підеш зі мною? Будь ласка.

– Тільки витри носа і зачешися, бо виглядаєш як баба-яга, – сказав я, щоб хоч трохи їй помститися за все те, що вона мені щойно наговорила. Але Магда не відповіла мені жодним словом.

Пан Куліш відчинив двері, він не був здивований тим, що ми прийшли до нього. Потім запросив нас увійти та вислухав наше прохання. Ми розповіли про нещастя, яке у нас сталося. Чесно треба сказати, що цього разу Магда не звалювала на мене провину, а навіть похвалила мене. Вона сказала, що гарнішої конячки не бачила в житті, тільки шкода, що вона не підходить до саней.

– А може, це сани не підходять до коня? – засміявся пан Куліш, а потім відвів нас до своєї майстерні.

Тут було повно було всяких малюнків, фарб, пензлів, а паперу – цілі стоси!

– Я працюю зараз над плакатом, який повинен розповісти про те, наскільки важлива в житті людини вода. Це дуже тяжка справа.

– Звісно! Адже вода потрібна і людині, і рослинам, і тваринам… Без води взагалі не було б життя… Але як усе це показати на одному плакаті?

– Так. Плакат створювати дуже непросто, сказав пан Куліш.

Потім він витяг зі стосу паперу два величезні аркуші, розклав їх на підлозі і почав малювати. Ми дивилися і не хотіли вірити своїм очам. Олівець бігав папером, наче чарівний, а під олівцем виростав кінь... На другому аркуші пан Куліш накидав санки. І кінь, і санки точно підходили одне до одного.

– Я трохи тобі допоміг, – сказав він Магді, – решту ти мусиш зробити сама. Це ж було доручено тобі... Розфарбуй санки та малюй дітей.

– А я розфарбую коня, – запропонував я, бо цей кінь дуже сподобався мені.

Потім ми подякували пану Кулішу, попрощалися, і він провів нас до дверей. Біля самого виходу Магда обернулася і міцно поцілувала його в щоку.

Пан Куліш знову зовсім не здивувався, проте я – жахливо!

– Ну, знаєш! – сказав я, коли ми були вже на сходах. – Сорому в тебе немає! Хіба можна вішатися на шию чужій людині?

– Якій чужій? – здивувалася Магда. – Пан Куліш зовсім не чужа нам людина! Це наш сусід... До того ж дуже милий... Що, скажеш, неправда?

Ну, от і зрозумій її. Нещодавно сама казала, що чужий, що незручно... і так далі, а тепер каже зовсім інше!

Недарма Рибка завжди повторює, що з дівчатами ніколи нічого не відомо.

І він має рацію!

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2026 Валерія Воробйова