Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Ендрек та інші

Віра Бадальська

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Г.Ясинський

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20

Пасхальні канікули в селі

Я люблю пасхальні канікули проводити у селі.

Коли мама сказала, що в п'ятницю ми поїдемо до тітки Марисі, всі ми дуже зраділи – а я, мабуть, найбільше. В Гурки ми приїхали пізно ввечері та лягли спати. Тато і дядько взяли пухові ковдри й пішли на сінник. Ми з Гжесеком теж хотіли йти туди, але мама не дозволила. Вона сказала, що ще дуже холодно. Натомість дозволила нам спати з Гжесеком в одному ліжку. Ми любимо з Гжесеком спати разом. Лежимо в темряві і до пізньої ночі розповідаємо один одному різні історії. Про те, що сталося у нас за той час, доки ми не бачилися. Гжесек найбільше любить, коли я йому розповідаю про нашу школу, про вчительку та про однокласників. Він їх усіх знає, а найбільше любить Рибку, як і я.

– Розкажи щось нове про Рибку, – просить він зазвичай.

Я йому розповідаю, і ми обоє регочемо, бо з Рибкою завжди трапляється щось цікаве.

Наступного дня із самого ранку в хаті почалася метушня. Усі поспішали. Мама з тіткою без кінця щось пекли, смажили, варили. А тато з дядьком ремонтували машину. Вони можуть робити це постійно. І хоча тітка Марися запевняє, що у «Сиренки» все добре і вона вчора сама на ній їздила в місто, тато і дядько з ранку вже колупалися в моторі. Розбирали та збирали різні деталі. Як я, коли отримаю в подарунок якусь механічну іграшку. Мені здається, що дорослі теж люблять грати і їм цікаво, що знаходиться всередині якоїсь машини.

Але назавтра, в неділю, вже ніхто нічого не робив, усі тільки їли та відпочивали.

Після сніданку ми побігли до лісу та на річку. Біля річки ще не було так гарно, як улітку. Тільки верби виглядали чудово. Зовсім як принцеси – всі прикрашені срібними сережками, схожими на перлини. Ми залізли на дерево, щоб зірвати кілька гілочок та поставити їх у воду. Гжесек вліз дуже високо. Він розхитав гілку і почав кричати:

– Я дід на солом'яних ногах із вербного дупла. У-ху-ху! Я дід!

І так розгойдувався, що мало не впав прямо в річку.

Цілий день ми веселилися. Із сільськими хлопцями грали в піжмурки та хованки. Спершу ховалися хлопчики, а дівчатка їх шукали, а потім навпаки. Але дівчаток ми довго не могли знайти, бо вони сховалися на горищі в сусідній хаті, а ми як дурні бігали по лузі та вільховому гаю. Зрештою, нам набридло їх шукати, і ми пішли додому. Від цієї біганини нам уже о восьмій годині захотілося спати, і ми лягли в ліжко.

Але не встигли ми задрімати, як за вікном хтось почав кричати, тупотіти й співати. Грали на гармошці та на скрипці. Собаки у дворах надривалися від гавкоту. Одним словом, галас зчинився неймовірний.

Виявляється, прийшли ряджені. Ряджені – це хлопці, що ходять від хати до хати та співають різних пісень. Це називається «ходять збирати викуп». Тепер вони прийшли до нас. Встали біля сіней та співали, а ми сиділи на ліжках та слухали їх. Дуже смішні були ці пісні. Магді найбільше сподобалося про доньку:

В доньки виросла коса. Треба мати злого пса. Хлопці в нас в селі нечемні, Вкрадуть дівчину, напевно.

Магда, мабуть, думала, що це про неї так співають. Дурненька! Мати сказала, що це стара обрядова пісня.

Тітка винесла рядженим паску та кілька яєць, вони ще трохи поспівали та пішли. Але ми вже не могли заснути. Незабаром по викуп прийшли інші хлопці. І таке було до ранку.

У понеділок стояла чудова погода. Ми одягли на себе найкращий одяг, бо зібралися їхати в гості до Устинова. В Устинові жив дядько Болек.

Мали їхати всі. Навіть дуже старий дідусь Теофіл, який не любить виходити з дому.

Магда вдягла свою найкрасивішу сукню в блакитний горошок з мереживним комірцем, а я і Гжесек нові костюми. Мама пов'язала нам на шию банти з темно-синього оксамиту, а в нагрудні кишені вклала білі хусточки. Ми виглядали елегантно. Усі захоплювалися нами.

Після сніданку дядько пішов запрягати. Звичайно, Магда за ним. Вона любить коней і постійно стирчить у стайні. Іноді дядько дозволяє їй сісти на конячку, і тоді вона найщасливіша на світі. Магда, звісно, ​​а не конячка. От і зараз, коли Магда побачила, що дядько йде запрягати, вона побігла за ним. Але не минуло й кількох хвилин, як ми почули жахливий крик.

– Кінь Магду поніс! – крикнув я та вибіг надвір. Гжесек за мною. За нами мама, тітка та дідусь.

А у дворі…

Оце так! Оце була картина! По двору бігала Магда та пищала, а за нею гналися сусідські хлопці і поливали її водою, наче вона горіла.

– Магдо! Твоя сукня! – крикнула мама. – Як ти виглядаєш!

– Заспокойся, Хеленка, – сказав дідусь, – сьогодні свято, коли всі обливають одне одного водою. Традиція. Нехай трохи побризкаються. У мої часи ще й не таке  було. Скільки дівчат ми в корито для напування коней занурювали так, що на них сухої нитки не залишалося. Ходімо краще додому. Допоможеш мені зняти з шафи мій капелюх. Адже в старому їхати негарно.

І вони пішли. А ми лишилися.

Ну то й що? Хіба ми мали стояти й дивитися, як ці хлопці Магду поливають? Ще чого! Гжесек схопив цебро, я – лійку, і ми побігли сестрі на допомогу.

Що тут почалося! Це було таке обливання, якого ще світ не бачив! Усі поливали одне одного як скажені. Ми їх, вони нас. Навіть Магда оговталася та пішла в атаку.

Коли дядько вийшов з конем зі стайні, сусідські хлопці втекли, а ми стояли посеред двору з порожніми цебрами. Мабуть, ми якось дивно виглядали, бо дядько зупинився і так на нас подивився, ніби не міг нас упізнати. Ми були мокрі з голови до п'ят. Навіть у черевиках хлюпало.

Звісно, ​​в гості ми не поїхали. Не було в чому. І залишилися самі вдома.

Але про це ми зовсім не шкодували. Частину дня, що залишилася, ми просиділи в піжамах та грали в «Лудо» й інші настільні ігри.

І з'їли весь пиріг із сиром, який спекли нам на дорогу до Варшави.

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2026 Валерія Воробйова