|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Героїчний щоденник
Клара Ярункова
Переклад українською – Лариса Мольнар
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – А.Василенко
Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19
Меридіан
Я дуже добре пам'ятаю, як ми в школі проходили меридіани й паралелі. Нам це ніяк не лізло в голову, й ми питали вчителя, хто малює оті меридіани на земній кулі. Ми хотіли знати, чи дуже довго йде цей чоловік од північного полюса до південного і чим він малює меридіан, бо крейду на вічній кризі, мабуть, не видно, а в морі вона б розмокла. Учитель нам пояснював, що меридіани на земній кулі ніхто не малює, що це лише уявні лінії. Але ми ніяк не могли збагнути, чому в атласі вони є, а на земній кулі їх нема, думали, що вчитель помилився. І ми з Мішем усе літо шукали на землі меридіани.
Ми не знайшли жодного і вже хотіли визнати, що вчитель має слушність й що меридіани справді існують тільки в атласі, а на земній кулі їх немає. Але саме тоді й сталася ця подія – ні сіло ні впало ми знайшли справжній меридіан у Їндржіхувому Градці.
Їндржіхув Градець – це місто в південній Чехії. Їндржіх – це хлопчаче ім'я, і так, мабуть, звали володаря того міста, коли містами ще володіли окремі люди. А Градець – це замок.
Ми не їхали до Їндржіхувого Градця шукати меридіан, бо нам і не снилося, що він там є, а їхали в гості до друзів. Наша школа дружить з Градецькою школою, і вони запросили нас до себе.
Коли ми приїхали до Градця, була ніч, і на вокзалі стояв неймовірний галас, бо друзі нас чекали і кожен кликав свого друга. Ми побачили, що Їндржіхув Градець – дуже гарне місто.
Коли ми йшли з вокзалу, на небі світили Місяць і Великий Віз та Волосожар, а придивившися краще, ми побачили, що такий самий Місяць, Великий Віз і Волосожар світять і на землі. Звичайно, ті, що на землі, були не справжні небесні світила, а тільки відбивались у воді, бо в Градці до біса озер. Озеро, в якому відбивалися Великий Віз, Місяць та Волосожар, зветься Вайгар і тягнеться майже до самого майдану.
А решта озер називаються ставками, бо в них розводять рибу.
Потім друзі розібрали нас по своїх домівках, де ми повмивалися з дороги й повечеряли.
Татусь мого друга Томаша Правечека – офіцер, а Мішевого – Іва Горного – рибалка.
У Градці нам було добре. Я жив військовим життям, а Мішо – рибальським. Нам це здорово подобалося.
Якось ми пішли з Томашевим татусем до міста, і я перший помітив на бруківці біля вежі смугу, викладену з чорного каміння.
– Це меридіан, – сказав Томашів татусь. – Він проходить точно через Градецьку вежу і йде далі – ось по цій чорній лінії.
Я повернувся і щодуху побіг до Вайгара по Міша. Томаш та його татусь побігли за мною.
Побачивши Міша, який сідав у човен, я злякався, що він зараз попливе, і загорлав:
– Мішо! Мішо-о-о-о! Я знайшов меридіан!
Ми помчали під вежу й до самісінького вечора ходили по меридіану, радіючи, що Кантор і Червенка луснуть із заздрощів, коли ми їм про це розкажемо. Бо меридіана ще не бачив ніхто з нашого класу і зі школи теж.
Находившися досхочу, ми купили ескімо й притьмом побігли назад на меридіан. Раптом Мішо помітив, що меридіан нас ніби гойдає – в нього запаморочилась голова, – І його занудило.
Мені теж здалося, ніби нас щось гойдає, але моя голова не наморочилась, і я сказав Мішеві:
– Мабуть, тебе нудить од ескімо?
Але Мішо розсердився:
– Не мели дурниць! Я сьогодні з'їв уже десять порцій морозива, і нічого, а тут, бачте, від однієї порції стало б погано! У всьому винен тільки меридіан. І я радий, що відчуваю це, бо відтепер принаймні знатиму, як швидко крутиться земна куля.
Після цього нам довелося піти з меридіана, щоб у Міша знов не запаморочилась голова. До того, прийшла Івова мама і погнала нас додому.
Потім ми цілими днями пропадали на меридіані.
Так ми, нарешті, знайшли меридіан, коли вже й перестали його шукати. Він у Градці, але трохи не опинився і в нас, у Братіславі.
Бо напередодні від'їзду Томаш сказав, що має для мене сюрприз. Я згоряв з нетерплячки, що ж то воно таке, і він признався, що на світанку вийме з бруківки половину меридіана і подарує мені, аби ми його теж мали, не тільки вони.
Та коли ми вже почали домовлятися, о котрій годині завтра встати, Томашів татусь замислився, а тоді сказав:
– Хлопці, цей меридіан не можна переносити.
Ми злякано глянули на нього, а він провадив далі:
– Власне, воно б і можна, але уявіть собі – в Братіславі раптом з'являється меридіан! Виходить – всі атласи хоч викидай, бо в них немає цього меридіана.
Ми на мить замислились, а тоді Томаш сказав:
– Атласи можна переробити.
Татусь пояснив нам, що це означало б переробити мільйони атласів, бо на світі дуже багато шкіл, а в них іще більше учнів.
Довелося з ним погодитись.
Потім Томаш подарував мені гумові ласти і підводні окуляри, які затуляють не тільки очі, а й ніс, аби не набиралась вода.
Я дуже зрадів і сказав:
– Коли ти приїдеш до нас, ми будемо пірнати на Дунаї, при березі, бо в нас у Братіславі є Дунай.
Відтак ми полягали спати й домовилися, що меридіан у Градці тепер буде наш спільний, Дунай у Братіславі теж буде наш спільний, бо друзі повинні ділитись усім, а коли чогось не можна поділити, то воно повинно бути спільне для всіх.
Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова