Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Героїчний щоденник

Клара Ярункова

Переклад українською – Лариса Мольнар
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – А.Василенко

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19

Стіннівка

Наша стіннівка висить у нашому шостому класі; вона дуже популярна, бо всі ходять її читати.

Коли ми у вересні обирали редколегію, то навіть гадки не мали, що так прославимося. Але однаково всі хотіли, щоб їх обрали, бо ж на першому номері стіннівки пишуть імена членів редколегії, і кожен їм заздрить, бо думає, що вони найрозумніші.

Але Анча Парікова сказала, що всі не можуть бути членами редколегії, бо хто тоді вирощуватиме городину на шкільному городі?

Отож ми обрали тільки двох письменників – Бучинського та Елішку Кошецову. Художниками обрали Анчу Парікову і мене, Мирослава Квасольку. Це добре, бо вона малює земні речі, а я небесні, себто ракети, супутники й планети. І Мішо теж годиться на небесні речі, бо він веде хроніку космонавтики. А Кантор у нас відповідає за техніку. Крім них, обрали ще чотирьох, аби помагали. Голова, редколегії – Анча Парікова.

Першу стіннівку ми робили в нас, і вона вийшла величезна, бо всі ми хотіли на ній поміститися.

Потім Анча намалювала письменникам гусячі пера, а художникам – пензлі. Мішо сидів на космічному кораблі, а я на вихлопній трубі, звідки вихоплювалося полум'я, Кантор намалював собі штучну голову. Отож кожен зразу бачив, хто до чого здібний.

Наша стіннівка всім подобалася, тільки Червенці ні. Ми б і його були обрали до редколегії, бо він усе знає, щоправда, тільки тоді, коли його викликають. А Кантор, навпаки, не знає нічого, коли його викликають, а коли не викликають – геть усе знає про техніку.

Потім ми кожних два тижні робили нову стіннівку й писали в ній про події в класі, ба навіть критикували ледарів і брехунів.

Тому нас дехто боявся, але ми не боялися нікого.

А коли хтось не хотів іти на засідання редколегії, то не приходив.

Але я ходив, і Анча Парікова теж, бо ми любимо малювати. А коли ніхто вже більше не приходив, тільки ми вдвох, Анча Парікова сказала:

– Це нікуди не годиться: спершу всі рвалися в редколегію, а тепер навіть носа не показують, а ми маємо за них працювати.

Я сказав, що Мішо хворий, і це таки була правда.

– Знаєш що? – мовила Анча. – Із стіннівкою в нас нічого не вийде, що ж ми будемо малювати, коли письменники нічого не написали? Ліпше скличмо на середу збори загону і там про все поговоримо.

І вона скликала збори.

Коли ми йшли на збори, я сказав Канторові й Бучинському, бо був на них сердитий:

– Минулася коту масничка! Буде вам непереливки, ось побачите.

Бучинський злякався, бо на збори мала прийти і вчителька. Але Кантор зареготав і сказав усім, хто не ходив робити стіннівку:

– Не бійтеся, я за вас усіх обстану. Ви мовчіть, а я скажу, бо знаю, що й до чого.

Коли Анча доповіла, як стоїть справа із стіннівкою, слова попросив Кантор:

– Я хочу виступити самокритично за нас усіх: ми повинні були робити стіннівку, а не робили, що й визнаємо самокритично, бо ми хороші піонери. А коли піонера обрали до редколегії, то він повинен працювати, а не байдики бити, як ми. А якщо він не працює, то повинен це визнати. І ми визнаємо це в порядку самокритики.

Але на зборах був і Мішо, бо йому вже вирізали гланди. Гланд у нього вже не було, але на збори він прийшов і сказав:

– Послухай, Канторе, ти говори за себе, а не за інших. Мені не треба вдаватися до самокритики, бо я в школі не був тому, що мені вирізали гланди.

Кантор розгнівано кинув:

– Тоді я за Юрана нічого не казатиму. Він думає, що гланди важливіші, ніж самокритика, бо критикувати себе самого важко.

– Тобі не важко, – відповів Мішо. – Тобі важко працювати, а критикувати себе зовсім легко.

Кантор аж підскочив, але всі зразу замовкли, бо підвелася вчителька.

– Якщо Юран був хворий, то йому нема за що себе критикувати, але решті не завадило б, – сказала вона. – Ми б хотіли почути, чому вони не виконують своїх обов'язків.

Кантор підвів руку і сказав:

– І я кажу, що не завадило б, але їм не хочеться.

Тоді озвалася Анча Парікова:

– Ти вдаєшся до самокритики на кожних зборах. І коли побився з хлопцями, і коли повитирав свої одиниці, і ось зараз, коли занедбав роботу в редколегії. Критикувати себе легко. І в стіннівці ти вже двічі визнавав, що нічого не робиш. То як же воно далі буде?

– Це погано, – сказала вчителька.

Коли ми йшли додому, Кантор сказав Мішеві:

– Однаково ти дурень. Самокритика краще, ніж хворі гланди. Я це знаю, бо маю досвід і з хворобою, і з самокритикою. Про хворобу треба мати довідку, а про самокритику – нічого. Що вони мені можуть зробити?

Але Кантор помилився, бо назавтра на нашій стіні вивісили чергову стіннівку, і Кантор мало не згорів із сорому. Інші члени редколегії – також.

На тій стіннівці було намальовано велике гніздо, а в ньому – квочка. Ця квочка мала Канторову голову. А замість крил – Канторові руки. Одна рука сипала попіл на Канторову голову, а друга скубла пір'ячко. А поруч було написано: «Виправляти свої помилки не обов'язково, головне – самокритично визнати їх». А з-під Кантора-квочки визирали курчата: Бучинський, Елішка Кочецова і всі ті члени редколегії, які нічого не робили.

Я був радий і дуже сміявся. Інші сміялися теж. Я переконався, що Анча Парікова малює найкраще з усіх нас.

Ця стіннівка висіла тільки два дні, а потім ми підготували справжню, до Восьмого березня.

Вона була дуже гарна, бо ми робили її всі десятеро.

А в наступній стіннівці ми знову напишемо про події в класі та про ледарів і брехунів. Тепер нас усі бояться.

І ми самі, члени редколегії, теж боїмося.

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова