Вересневий жарт

Ну-бо, сонечко, вставай!

Досвітковою порою
Ходить вітер за горою,
В сонні очі сонцю студить,
До роботи сонце будить:

– Уставай! Негоже спати
У найперший-перший день!
Вже школярики устали,
Книжечки до ранців склали
Вже несила їм чекати,
Поки дзвоник: Дзень-дзелень!

Найперша книжка

Мов краплин у Дніпрі,
Мов зірок угорі,
Мов листви на гіллі –
Стільки книг на землі.

Є великі й малі,
Є легкі і важкі.
В стелажі, на столі –
Наші друзі книжки.

Та одна з-поміж них –
Перша книга із книг:
Ту, що звем букварем,
Ми найперше берем.

Наче ключ срібляний,
Що мудрець дав у дар,
Дивосвіт чарівний
Одкриває буквар.

Я віднині школяр,
Мовлю радісно я:
– Хай живе мій буквар,
Перша книга моя!

Вересневий жарт

Стрімко літній час пробіг,
Стала осінь на поріг
І з усіх, усіх дворів
Кличе в школу школярів.

Любу внучку дід Тарас
Виряджав у перший клас,
Жартома сказав до внуки:
– Йди гризи граніт науки!

Заходилась гризти внучка:
Хрум та хрум – і згризла ручку,
Згризла книжку, і журнал,
І лінійку, і пенал,
Згризла власний черевик
І в одному скік-поскік!
Згризла гумку, олівець
І учительчин стілець,
Згризла карту на стіні,
Згризла парту при вікні, –
Все, що їй на зуб попало,
Затріщало і пропало!..

– Ну, то як граніт науки? –
Запитав дідусь у внуки.
Розвела мала руками:
– Як-то можна – гризти камінь!

Норовиста ручка

Що писати треба чисто,
Дуже добре знає всяк.
Тільки ручка норовиста –
Не приборкаю ніяк.

Раз у раз її навчаю,
Ледь не плачу од відчаю,
Бо розмазує чорнило,
Аж дивитися немило!

Бо абияк дряпає,
Наче курка лапою!

Бо вилазить за лінійку,
Наче місця їй нема!..
Через те їй ледве трійку
Ставить вчителька з письма.

Ой та ручка! Їй, невірній,
Мабуть, всоте говорю:
– Знай, що я також настирний,
Я тебе таки скорю!

Кинеш свій поганий норов,
Не ганьбитимеш мене.
І мені не буде сором
За письмо твоє брудне!

Химерна пригода

Ви чули?.. Чорнильна пляма
Сказала на мене: «Мама!»

До столу я сіла вчора,
Та тільки за вправи беруся,
Аж тут і вона, потвора:
– Доброго дня, матусю!

Овва! Мов ворона чорна
Сидить на засніженім полі!
Ну як ти зошит розгорнеш
Завтра у школі?..

Очиці прискалює пляма
І робить смішну гримасу:
– Чи скоро з тобою, мамо,
Підем до класу?

– Щезай! – говорю зловіщо
І гумку мерщій беру. –
А це ось у мене навіщо?
На порох тебе зітру!

Скривилася пляма гірко,
Приходить лукавій край!..
Але ж... на сторінці дірка,
Хоч кулака просувай!

Ну от я вже дірчина мама,
Отак достаралась добра!..
Погано, як в зошиті пляма,
Ще гірше – як в ньому діра.

Як йому співається

По уроках в дім ввійшла зажура,
І сестричка ходить геть похмура:
Братик має двійку із письма,
А йому і клопоту нема.

Грається та пісеньку гугнявить.
З докором сестричка пустуну:
– Ще й співає! І не сором навіть?..
– Так співаю ж бач яку сумну...

Зухвала гостя

Що вже хитра та зухвала
Гостя в дім до нас попала!
Не просили ми – сама
Прошмигнула крадькома.

З’їсть, бувало, сир чи сало,
Тільки їй того замало, –
В ранець нишком заповзе,
Смачно книжку погризе.

З математики п’ятірку
Не поставили мені,
Бо вона проїла дірку
На домашнім завданні.

Не кажи, що книги любиш!
Ти їх нищиш,
Ти їх губиш!
Ось візьму у дім кота –
Він од’їсть тобі хвоста!

Муравлик-равлик

Крок та крок, крок та крок, –
Йде муравлик на урок.
Не спішить муравлик,
Сунеться, мов равлик.

Не досунувся півкроку,
Глядь – а клас іде з уроку.
З того дня муравлика
Продражнили равликом.

Майстер бобер

П’ятаками впало долу
Жовте листя восени, –
І в бору відкрили школу
Для малої звірини.

Вчиться, мов гризе горіхи,
Вся малеча лісова.
Скільки з того має втіхи
Мудра вчителька сова!

Та, на гріх, одного разу
Стежку геть розмив струмок.
На світанку йдеш до класу,
Перебрів – і весь промок.

Що робити, що почати,
Щоб не мокнути в струмку?
Радять раду школярчата
У бору на бережку.

Кріт сказав: – Метро прорити!
Цап: – Зробити каючок!
– Школу поки що закрити! –
Радив ледар борсучок.

Сперечалися з годину,
Аж вихрився жовтий лист.
А бобер приніс жердину
І зробив тим часом міст.

Два і два

Бородатий цап півдня
Вчив лічити цапеня:
– Ну-бо, мудра голова,
Скільки буде два і два?

Цапеня немов німе:
Вчитися не хочеться.
Цапеня ні бе, ні ме,
А старий морочиться.

Взяв морквинки, дві і дві,
Розкладає на траві:
– Подивись, моє дитя,
Та подумай до пуття!

Одвернувсь на хвильку цап.
Що тут довго думати?
Цапеня морквицю – хап
І скоріше хрумати!

Цап вернувся: – Ох, біда!
Що ж це ти, лебедику?
І нема тобі стида –
Схрумав арифметику!

Помічники

Доручила лиска зрання
Дітям Рудику й Димку:
– Починайте прибирання,
В домі ж – мов на смітнику!

Та на вечір в хаті лиски
– Ані ладу, ні пуття:
Не помиті ложки, миски,
Не заметене сміття.

– Рудю, Рудю, лисів сину,
Що робив ти цілу днину? –
Рудик сором загубив:
– Я нічого не робив.

І Димку хвалитись нічим,
Теж очей в сірка позичив,
Хитро хвостик підібгав:
– Я Рудькові помагав.

Швидка робота

Іменини в раченяти,
Треба тісто учиняти.
Вус крутнув татуньо-рак,
До рачихи мовив так:

– Набери-но ківш мучиці,
Дрібок солі поклади.
Я швиденько із криниці
Принесу відро води.

До криниці вісім кроків,
Рак пролазив вісім років.
На порозі під кінець
Спотикнувсь, розбив горнець.

Ну, та рак той був мудрак, –
Лиш махнув клешнею рак.
А рачиха: – Хто спішить,
Той, як бач, людей смішить!

Вергунці

Медом пахне тепла хата,
Піч палає гаряче.
Вергунці заради свята
Мама весело пече.

Син до мами: – Щось ви, нене,
Не говорите до мене,
Мовчите собі весь час,
Обізвались би хоч раз...

Повела бровою мати:
– Що ж би мала я казати?
– Та скажіть хоч три слівця:
«Хочеш, синку, вергунця?»

Про гриця та ворона