Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Героїчний щоденник

Клара Ярункова

Переклад українською – Лариса Мольнар
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – А.Василенко

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19

Після заходу сонця

Коли в школі збирають макулатуру, мама завжди каже: «Слава богу», – і віддає мені татусеві газети, журнали й усі папери.

Коли збирають пляшки й лахміття, татусь теж каже: «Слава богу», – і віддає мені з комори всі пляшки, а з валіз – мамине ганчір'я.

Після цього вони сваряться, але мені ніщо не загрожує, бо я ще дитина і мушу слухатись і татуся, і маму.

Тому я дуже люблю збирати утиль, але найохочіше і збираю брухт, бо тоді ми ходимо з візочком, і кожен хоче бути конем.

Ми завжди позичаємо візочок у Мішевого дядька, городника.

Серед нас є і дівчата. Спершу ми не хотіли приймати їх до гурту, але Мішо сказав:

– Нехай ідуть, їх швидше пускатимуть до комори ніж нас, бо хлопців бояться, що вони поїдять усі яблука.

Так воно й справді було, і ми назбирали аж три візочки.

По дорозі додому ми зустріли Шпала, і він сказав:

– Позичте мені візок, в мене є одна стара велика залізяка, але я її сам не підійму.

Мені не дуже хотілося позичати йому візок, але Мішо сказав:

– Гаразд. Де вона?

І ми пішли, бо Мішо – наш командир.

Прийшовши до Шпалового будинку, ми дуже здивувалися, а Зуза сказала:

– Це зовсім не стара залізяка, а хороша грубка.

Це була справді грубка, а коли ми її підіймали, то побачили, що вона важить кілограмів п'ятдесят.

Коли ми повертались зі школи, Шпалова мама саме носила з хати брудну білизну. Вона гукнула нам, щоб ми їй допомогли. Шпало сказав, що стерегтиме візок, аби його ніхто не вкрав, і не пішов.

Білизну, разом зі Шпаловими сорочками, ми поскладали в ночви, і Шпалова мама пішла затопити в грубці, й помітила, що грубки нема.

– Ой лишенько! Хтось поцупив грубку! – вигукнула вона.

Ми нічого не сказали і швидко дременули з двору, і Шпало дременув з нами.

– Як тобі не соромно, – сказав я, – обікрав рідну матір, та ще й ходитимеш у брудній білизні.

– Я не знав, що мама сьогодні пратиме, – сказав Шпало. – Я хотів одержати в нагороду футбольний м'яч, я все одно позичив би його вам.

– Дідька лисого ти тепер одержиш, – сказав я.

– Помовч, – обізвався Мішо. – Треба подумати, що робити.

Він завжди підтримує Шпала й, до того, помагає йому з математики.

Потім ми ще довго тинялися знічев'я і вже добре зголодніли, але Мішо і досі думав, отож треба було чекати. Нарешті він наказав:

– Коли зайде сонце, зберемось на подвір'ї. Кожен приготує ще десять кілограмів брухту, бо нас п'ятеро. Якщо комусь це не подобається, може не приходити.

Ми сказали, що прийдемо. Мішо взяв візок і пішов додому.

Дома я почав прибирати в буфеті й попросив у тата сковорідку, цинкову ванночку, в якій купали ще мене, три залізні виделки, в яких уже лишилося тільки по два зуби, і стару праску. Тато все це мені дав, бо мама саме пішла до крамниці.

Коли повернулася мама, я почав прибирати в коморі і в татовій майстерні. Мама дала мені поламаний душ, метра півтора ланцюга, два напильники і четверо коліщаток із лижних палиць, бо тато пішов грати в шахи.

Все це я виніс на подвір'я, склав у ванночку, сам сів зверху й чекав, поки зайде сонце.

Сонце справді незабаром зайшло, і ми все повезли на шкільний двір. Брухту було дуже багато, самих лише мисок я нарахував сім штук.

Мішо сказав, що грубку компенсовано цілком, отож ми поставили її на візок і привезли назад у пральню до Шпалів.

Ледве ми вискочили звідти, як до пральні увійшли старі Шпали, і ми страшенно реготали, бо Шпалів тато сказав:

– Диви, жінко, грубка стоїть там, де й стояла? А ти отаку бучу зняла!

Тітка Шпалиха дуже здивувалась:

– Далебі після обіду її тут не було! Ото часи настали – людина очам своїм уже не вірить!

Потому ми каталися на візочку, і кожен трохи був конем, а трохи візником. На прощання Мішо сказав Шпалові:

– Вдруге не роби таких дурниць, бо, чого доброго, так і до тюрми попадеш.

Шпало ані пари з вуст, але ми сказали, що футбольний м'яч буде спільний.

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова