Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською
  Головна    Про сайт


Олексій Толстой

Золотий ключик, або Пригоди Буратіно

Переклад українською – Наталя Забіла
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Анатолій Єлісеєв

Розділи:  1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29 

Буратіно нарешті повертається додому разом із татом Карло, Мальвіною, П'єро та Артемоном

Несподівана з'ява Карло, його ціпок і насуплені брови нагнали жах на негідників. Лисиця Аліса поповзла в густу траву і там дала дьору, лиш іноді зупиняючись, щоб очухатися після удару ціпком.

Кіт Базіліо, відлетівши кроків на десять, сичав від люті, наче проштрикнута велосипедна шина.

Дуремар підсмикав поли зеленого пальта й поліз із кручі вниз, повторюючи:

– Я тут ні при чому, я тут ні при чому…

Та на стрімкому місці зірвався, покотився і зі страшенним шумом та плескотом шубовснув у ставок.

Золотий ключик, або Пригоди Буратіно

Карабас-Барабас закляк на місці. Він тільки втягнув усю голову аж до маківки в плечі; борода його висіла, як клоччя.

Буратіно, П'єро та Мальвіна видряпалися нагору.

Тато Карло брав їх по черзі на руки:

– Глядіть мені, пустуни!

І клав їх за пазуху.

Потім він спустився на кілька кроків по схилу і присів над нещасним собакою. Вірний Артемон підвів морду і лизнув Карло в ніс. Буратіно тут же висунувся із-за пазухи:

– Тату Карло, ми без собаки додому не підемо.

– Е-хе-хе, – відповів Карло, – важкенько буде, та вже якось донесу вашого песика.

Він узяв Артемона на плече і, відсапуючись од важкої ноші, подерся нагору, де й досі, втягнувши голову й вирячивши очі, стояв Карабас-Барабас.

– Ляльки мої… – пробурчав він.

Тато Карло суворо відповів йому:

– Ех, ти! З ким на старість зв'язався, – з відомими всьому світові шахраями, з Дуремаром, з котом, з лисицею… Маленьких кривдите! Соромно, докторе!

І пішов дорогою до міста.

Карабас-Барабас, похнюпивши голову, подався слідом за ним.

– Ляльки мої, віддай!

– Нізащо не віддавай нас! – пискнув Буратіно, висовуючись із-за пазухи.

Так вони йшли, ішли. Проминули харчівню «Трьох пічкурів», де на порозі кланявся лисий хазяїн, обома руками показуючи на сковорідки, в яких щось шкварчало. Біля дверей туди й сюди, туди й сюди походжав півень з обскубаним хвостом і обурено розповідав про хуліганську витівку Буратіно.

Кури співчутливо підтакували:

– Ах-ах, який жах! Куд-кудах, який жах!

Карло зійшов на пагорб, звідки видно було море, подекуди вкрите тьмяними смугами від подмухів вітерця, біля берега – старе містечко піщаного кольору під гарячим сонцем і полотняний дах лялькового театру.

Карабас-Барабас, стоячи за три кроки позад Карло, пробуркотів:

– Я дам тобі за ляльки сто золотих монет, продай.

Буратіно, Мальвіна й П'єро затамували подих – чекали, що скаже Карло.

– Ні! Якби ти був добрий, хороший директор театру, я тобі, так тому й бути, віддав би маленьких чоловічків. А ти – гірший за звичайнісінького крокодила. Не віддам і не продам, забирайся геть.

Карло зійшов з пагорба і, вже не звертаючи уваги на Карабаса-Барабаса, ввійшов до містечка.

Там на безлюдному майдані непорушно стояв поліцейський. Від спеки й нудьги в нього обвисли вуса, повіки злиплися, над трикутним капелюхом кружляли мухи. Карабас-Барабас раптом засунув кінець бороди в кишеню, схопив Карло ззаду за сорочку й загорлав на весь майдан:

– Тримайте злодія, він украв у мене ляльки!

Золотий ключик, або Пригоди Буратіно

Але поліцейський, якому було душно й нудно, навіть не поворухнувся. Карабас-Барабас підскочив до нього, вимагаючи, щоб він заарештував Карло.

– А ти хто такий? – ліниво спитав поліцейський.

– Я доктор лялькових наук, директор славнозвісного театру, кавалер найвищих орденів, найближчий друг тарабарського короля, синьйор Карабас-Барабас…

– А ти не кричи на мене, – відповів поліцейський.

Поки Карабас-Барабас з ним сперечався, тато Карло, квапливо постукуючи ціпком по бруку, підійшов до свого будинку. Відімкнувши двері до напівтемної комірки під сходами, він зняв з плеча Артемона, поклав його на ліжко, з-за пазухи дістав Буратіно, Мальвіну й П'єро і посадовив їх рядочком на стіл.

Мальвіна відразу ж сказала:

– Тату Карло, найперше потурбуйтеся про хворого песика. Хлопці, негайно митись!

Раптом вона у відчаї сплеснула руками:

– А мої сукні! Мої новенькі черевички, мої гарненькі стрічечки! Вони залишилися на дні яру, в лопухах!

– Пусте, не журися, – сказав Карло, – ввечері я піду й принесу твої клунки.

Він обережно розбинтував Артемонові лапи. Виявилось, що рани майже всі загоїлися і пес не міг поворухнутися лише тому, що був дуже голодний.

Золотий ключик, або Пригоди Буратіно

– Мисочку вівсяної затірки та мозкову кісточку, – простогнав Артемон, – і я готовий битися з усіма собаками в місті.

– Ая-яй-яй! – бідкався Карло. – А в мене дома ані крихти, і в кишені жодного сольдо.

Мальвіна жалібно схлипнула. П'єро тер кулаками лоба, міркуючи:

– Я піду на вулицю читати вірші, перехожі накидають мені цілу купу сольдо.

Карло похитав головою:

– І ночуватимеш, синку, як волоцюга, у поліцейському відділку.

Всі, крім Буратіно, засумували. Він же хитро усміхався, крутився так, ніби сидів не на столі, а на якомусь гострячку.

– Хлопці, годі скиглити! – Він зіскочив на підлогу й витяг щось із кишені. – Тату Карло, візьми молоток і віддери від стіни діряве полотно.

І своїм задертим носом показав на вогнище, і на казанок над вогнищем, і на дим, намальовані на шматині старого полотна.

Карло здивувався:

– Чому, синку, ти хочеш здерти зі стіни таку чудову картину? Зимової пори я дивлюся на неї й уявляю собі, нібито це справжній вогонь, а в казанку справжня бараняча юшка з часником, і мені стає трохи тепліше.

– Тату Карло, даю лялькове слово честі, ти матимеш справжній вогонь у печі, справжній чавунний казанок і гарячу юшку. Здери полотно.

Буратіно сказав це так упевнено, що тато Карло почухав потилицю, похитав головою, покректав, покректав, узяв кліщі й молоток і почав віддирати полотно. По той бік полотна, як ми вже знаємо, все було засновано павутинням і висіли здохлі павуки.

Карло старанно обмів павутиння. Тоді стало видно невеличкі дверцята з потемнілого дуба. В чотирьох кутах на них були вирізьблені усміхнені личка, а посередині танцював чоловічок з довгим носом. Коли з нього стерли куряву, Мальвіна, П'єро, тато Карло, навіть голодний Артемон вигукнули в один голос:

– Та це ж портрет самого Буратіно!

– Я так і думав, – сказав Буратіно, хоч нічого такого він не думав і сам дуже здивувався. – А ось і ключ від дверцят. Тату Карло, відімкни…

Золотий ключик, або Пригоди Буратіно

– Ці дверцята і цей золотий ключик, – промовив Карло, – мабуть, зроблені дуже давно якимсь вправним майстром. Погляньмо, що заховано за дверцятами.

Він устромив ключик у замкову щілину й повернув…

Залунала неголосна, дуже приємна музика, ніби заграв органчик у музичній скриньці.

Тато Карло штовхнув дверцята. Вони почали відчинятися. У цей час за вікном почулася кваплива хода і голос Карабаса-Барабаса проревів:

– Іменем тарабарського короля – заарештуйте старого шахрая Карло!

Розділи:  1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29 



Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн


Усі категорії


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова





Гостьова книга Контакти   На головну сторінку

© 2015-2020 Валерія Воробйова