Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською
  Головна    Про сайт


Олексій Толстой

Золотий ключик, або Пригоди Буратіно

Переклад українською – Наталя Забіла
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Анатолій Єлісеєв

Розділи:  1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29 

П'єро розповідає, яким чином він верхи на зайці потрапив до Країни Дурнів

– Розумієш, Буратіно, якось уночі шумів вітер, лив дощ як з відра. Синьйор Карабас-Барабас сидів біля печі й палив люльку. Всі ляльки вже спали. Тільки я не спав. Я думав про Дівчинку з блакитним волоссям.

– Знайшов про кого думати, от дурень! – перебив Буратіно. – Учора ввечері я втік від цього дівчиська – з хижки з павуками.

– Як? Ти бачив Дівчинку з блакитним волоссям? Ти бачив мою Мальвіну?

– Подумаєш – дивина! Плаксійка й причепа.

П'єро схопився, розмахуючи руками.

– Веди мене до неї… Якщо ти допоможеш мені знайти Мальвіну, я відкрию тобі таємницю золотого ключика.

– Як?! – зраділо загорлав Буратіно. – Ти знаєш таємницю золотого ключика?!

– Знаю, де лежить ключик, як його дістати, знаю, що ним треба відімкнути якісь дверцята… Я підслухав таємницю, і тому синьйор Карабас-Барабас розшукує мене з поліцейськими собаками.

Буратіно страшенно захотілось одразу ж похвалитися, що таємничий ключик лежить у нього в кишені. Щоб не прохопитися словом, він стягнув з голови ковпачок і запхнув його собі в рот.

П'єро благав вести його до Мальвіни.

Буратіно на мигах пояснив цьому дурнилу, що зараз темно й небезпечно, а от коли розвидниться, вони побіжать до дівчинки.

Примусивши П'єро знову сховатися в кущі мімози, Буратіно вимовив повстяним язиком, оскільки свого рота він заткнув ковпачком:

– Рожкажуй.

– Так от, якось уночі шумів вітер.

– Про це ти вже рожкажував.

– Так от, – вів далі П'єро, – я, розумієш, не сплю і раптом чую: у вікно хтось різко постукав…

Золотий ключик, або Пригоди Буратіно

«Синьйор Карабас-Барабас пробуркотів:

– Кого це принесло в таку негоду?

– Це я, Дуремар, – відповіли за вікном, – продавець лікувальних п'явок. Дозвольте мені обсушитися біля вогню».

Мені, розумієш, дуже закортіло подивитися, які бувають продавці лікувальних п'явок. Я потихеньку відсунув краєчок завіски й просунув голову до кімнати. Коли це бачу… Синьйор Карабас-Барабас підвівся з крісла, наступив, як завжди, собі на бороду, вилаявся й відчинив двері.

Увійшов довгий, мокрий мокрий чоловік з маленьким-маленьким обличчям, зморщеним, як стара печериця. На ньому було поношене зелене пальто, на поясі теліпалися щипці, гачки й шпильки. В руках він тримав бляшанку й сачок.

– «Якщо у вас крутить живіт, – сказав він, уклоняючись так, ніби спина в нього була зламана посередині, – якщо у вас нестерпно болить голова або стукає у вухах, я можу прикласти вам за вуха півдюжини чудових п'явок.

Синьйор Карабас-Барабас пробурчав:

– К бісу, ніяких п'явок! Можете сушитись біля вогню скільки влізе.

Дуремар став спиною до печі.

Від його зеленого пальта одразу ж пішла пара й почало тхнути баговинням.

– Кепсько йде торгівля п'явками, – сказав він знову. – За шматок холодної свинини й склянку вина я ладен прикласти вам до стегна дюжину найкращих п'явок, якщо у вас ломить кістки…

– К бісу, ніяких п'явок! – заволав Карабас-Барабас. – Їжте свинину й пийте вино.

Дуремар заходився їсти свинину, обличчя в нього стягувалось і розтягувалось, наче гумове. Попоївши й випивши, він попрохав щіпку тютюну.

– Синьйоре, я ситий і зогрітий, – мовив він. – Щоб відплатити за вашу гостинність, я відкрию вам таємницю.

Синьйор Карабас-Барабас попихкав люлькою і відповів:

– Є тільки одна таємниця в світі, яку я хотів би знати. На все інше мені наплювати і начхати.

– Синьйоре, – знову сказав Дуремар, – я знаю велику таємницю, її повідомила черепаха Тортіла.

Карабас-Барабас вирячив очі, схопився з місця, заплутався у власній бороді, полетів просто на переляканого Дуремара, притис його до свого живота й заревів, як бугай:

– Найлюб'язніший Дуремаре, найдорогоцінніший Дуремаре, кажи, кажи швидше, що тобі повідомила черепаха Тортіла!

Тоді Дуремар розповів йому таку історію:

– Я ловив п'явок у якомусь брудному ставку неподалік Міста Дурнів. За чотири сольдо в день я наймав одного бідного чоловіка, – він роздягався, заходив у ставок по шию і стояв там, поки до його голого тіла присмоктувалися п'явки.

Потому чоловік виходив на берег, я оббирав із нього п'явок і знову посилав його в ставок. Коли ми наловили таким чином достатню кількість цих лікувальних створінь, з води раптом випірнула зміїна голова.

– Слухай, Дуремаре, – сказала голова, – ти перелякав усе населення нашого чудового ставка, ти каламутиш воду, ти не даєш мені спокійно відпочивати після сніданку… Коли закінчиться це неподобство?

Я побачив, що це звичайнісінька черепаха, і, ніскілечки не боячись, відповів:

– Доки не виловлю усіх п'явок у вашій брудній калюжі.

– Я готова відкупитися від тебе, Дуремаре, аби ти тільки дав спокій нашому ставку й більше ніколи сюди не приходив.

Тоді я почав знущатися з черепахи:

– Гей ти, стара плавуча валізо, дурна тітко Тортіло, чим це ти можеш від мене відкупитися? Хіба що своєю кістяною накривкою, під яку ховаєш лапи та голову… Я продав би твою накривку на гребінці.

Черепаха аж позеленіла від люті й сказала мені:

– На дні ставка лежить чарівний ключик. Я знаю одного чоловіка, – він ладен зробити все на світі, аби дістати цього ключика.

Не встиг Дуремар вимовити ці слова, як Карабас-Барабас заволав щосили:

– Цей чоловік – я! я! я! Найлюб'язніший Дуремаре, чому ж ти не взяв у черепахи ключика?

Золотий ключик, або Пригоди Буратіно

– Іще чого! – відповів Дуремар, і все його обличчя так взялося зморшками, що знову стало схоже на стару печерицю. – Іще чого! – проміняти найкращих п'явок на якийсь там ключик… Коротко кажучи, ми полаялися з черепахою, і вона, здійнявши лапу над водою, сказала:

– Присягаюсь – ні ти, ні хтось інший не одержить чарівного ключика! Присягаюсь – його одержить тільки та людина, яка примусить усе населення ставка попросити мене про це.

І, піднявши лапу, черепаха занурилася у воду.

– Треба, не гаючи ні хвилини, бігти до Країни Дурнів! – загорлав Карабас-Барабас, похапцем засовуючи кінець бороди до кишені й хапаючи шапку та ліхтар. – Я сяду на березі ставка. Я буду солодко посміхатися. Я благатиму жаб, пуголовків, водяних жуків, щоб вони просили черепаху… Я пообіцяю їм півтора мільйона найжирніших мух… Я ридатиму, як самітна корова, стогнатиму, як хвора курка, плакатиму, як крокодил. Я впаду навколішки перед найменшим жабенятком… Ключик повинен бути в мене! Я піду до міста, я ввійду до одного з будинків, я пройду до кімнати під сходами. Я знайду маленькі дверцята, – повз них усі ходять, і ніхто їх не помічає. Я встромлю ключик у замкову щілину…»

– В цю мить, Буратіно, ти сам розумієш, – розповідав далі П'єро, сидячи під мімозою на прілому листі, – мені стало так цікаво, що я висунувся із-за завіски… І тут синьйор Карабас-Барабас побачив мене.

– Ти підслухуєш, негіднику! – І він метнувся, щоб схопити мене й кинути у вогонь, але знову заплутався в бороді й зі страшенним гуркотом, перекидаючи стільці, простягся на підлозі.

Золотий ключик, або Пригоди Буратіно

Не пам'ятаю вже, як я опинився за вікном, як переліз через паркан. У темряві шумів вітер і періщив дощ.

Чорну хмару над моєю головою освітила блискавка, і за десять кроків позад себе я побачив Карабаса-Барабаса та продавця п'явок. Я подумав: «Кінець», спіткнувся, упав на щось м'яке й тепле, ухопився за чиїсь вуха… Це був сірий заєць. Він з переляку заверещав, високо підстрибнув, але я міцно тримав його за вуха, і ми поскакали в пітьмі через поля, виноградники, городи. Коли заєць стомлювався й сідав, ображено смикаючи роздвоєною губою, я цілував його в лобик.

– Ну будь ласка, ну ще трошки пострибаємо, сіренький…

Заєць зітхав, і ми знову мчали невідомо куди – то праворуч, то ліворуч.

Золотий ключик, або Пригоди Буратіно

Коли хмари розвіялись і зійшов місяць, я побачив під горою містечко з похиленими в різні боки дзвіницями.

По дорозі, що вела до міста, бігли Карабас-Барабас і продавець п'явок.

Заєць сказав:

– Ехе-хе, ось воно, заяче щастя! Вони прямують до Міста Дурнів, щоб там найняти поліцейських собак. Тепер нам гаплик!

Заєць занепав духом, уткнувся носом у лапки й звісив вуха. Я просив, я плакав, я навіть кланявся йому до ніг. Заєць не ворушився. Та коли з міста вимчали галопом два кирпаті бульдоги з чорними пов'язками на правих лапах, заєць дрібно затремтів усім тілом. Я ледве встиг скочити на нього верхи, як він накивав п'ятами.

Решту ти сам бачив, Буратіно.

П'єро закінчив свою розповідь, і Буратіно запитав його обережно:

– А в якому будинку, в якій кімнаті під сходами оті дверцята, що їх відмикає ключик?

– Карабас-Барабас не встиг розповісти про це… А втім, хіба нам не однаково, – адже ключик на дні ставка… Ми ніколи не спізнаємо щастя.

– А оце ти бачив?! – вигукнув йому просто у вухо Буратіно. І, витягнувши з кишені ключик, покрутив ним перед носом П'єро. – Ось він!

Розділи:  1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29 



Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн


Усі категорії


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова





Гостьова книга Контакти   На головну сторінку

© 2015-2020 Валерія Воробйова