|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Олексій Толстой
Золотий ключик, або Пригоди Буратіно
Переклад українською – Наталя Забіла
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Анатолій Єлісеєв
Розділи: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29
Буратіно уперше в житті впадає в розпач, але все закінчується щасливо
Дурний півень заморився й ледве біг, роззявивши дзьоба. Буратіно відпустив нарешті його зім'ятий хвіст.
– Іди, генерале, до своїх курей…
І сам пішов туди, де крізь листя яскраво блищало Лебедине озеро. Ось і сосна на кам'янистім горбку, ось і печера. Навкруг розкидані наламані гілки. Трава прим'ята колесами. У Буратіно тривожно забилося серце. Він зістрибнув із горбка, зазирнув під корячкувате коріння.
Печера була порожня!!!
Ні Мальвіни, ні П'єро, ані Артемона.
Тільки валялися дві ганчірочки.
Він підняв їх, – це були відірвані рукави від сорочки П'єро.
Друзів хтось викрав! Вони загинули! Буратіно впав долілиць, ніс його глибоко ввігнався в землю.
Він тільки тепер усвідомив, які дорогі для нього друзі. Нехай Мальвіна виховує його, нехай П'єро хоч тисячу разів підряд читає свої віршики, – Буратіно віддав би навіть золотий ключик, аби швидше знову побачити їх.
Біля його голови нечутно виріс пухкий горбочок землі, виліз оксамитовий кріт з рожевими долоньками, пискляво тричі чхнув і сказав:
– Я сліпий, але я прекрасно чую. Сюди під'їжджав візок, запряжений вівцями. У ньому сиділи Лис, губернатор Міста Дурнів, і нишпорки. Губернатор наказав: «Схопити негідників, які побили моїх найкращих поліцейських під час виконання обов'язків! Схопити їх!
Нишпорки відповіли:
– Гав! – кинулися до печери, і там почалася страшна метушня. Твоїх друзів зв'язали, кинули у візок разом із клунками та й поїхали.
Яка користь була від того, що Буратіно лежав, устромивши носа в землю?! Він схопився на рівні ноги й побіг слідами від коліс. Оббіг навколо озера і вийшов на поле з густою травою.
Ішов, ішов… Ніякого плану в голові у нього не було. Треба врятувати товаришів, та й по всьому! Він дійшов до кручі, звідки позаминулої ночі зірвався в лопухи. Внизу побачив брудний ставок, де жила черепаха Тортіла. Дорогою до ставка спускався візок; його тягли дві худющі, мов скелети, вівці з обідраною вовною.
На передку сидів гладкий кіт з надутими щоками, у золотих окулярах, – він служив при губернаторові таємним нашіптувачем. Позад нього – поважний Лис, губернатор… На клунках лежали Мальвіна, П'єро і ввесь забинтований Артемон, – завжди такий розчесаний хвіст його волочився китичкою по пилюці. Позад візка йшли дві нишпорки – добермани-пінчери.
Раптом нишпорки підвели собачі морди й угледіли над кручею смугастий ковпачок Буратіно.
Дужими стрибками пінчери почали дертися стрімкою кручею вгору. Але перш ніж вони дісталися верху, Буратіно, – а йому вже не було куди ховатися чи тікати, – склав руки над головою і – ластівкою – з найвищого місця шугнув у брудний ставок, укритий зеленою ряскою. Він описав у повітрі криву і, звичайно, потрапив би в ставок під захист тітки Тортіли, якби не сильний порив вітру.
Вітер підхопив легенького дерев'яного Буратіно, закружляв, завертів його «подвійним штопором», швиргонув убік, і він, падаючи, гепнувся просто у візок, на голову губернатора-Лиса.
Гладкий кіт у золотих окулярах од несподіванки звалився з передка, а що він був негідник і боягуз, то прикинувся, ніби знепритомнів.
Губернатор-Лис, також страшенний боягуз, скавулячи, кинувся навтіки по схилу і зразу ж заліз у борсукову нору. Там йому було непереливки: борсуки суворо розправляються з такими гостями. Вівці рвонулися вбік, візок перекинувся. Мальвіна, П'єро й Артемон разом з клунками покотилися в лопухи.
Усе це сталося так швидко, що ви, любі читачі, не встигли б порахувати всіх пальців на руці.
Добермани-пінчери величезними стрибками кинулися вниз по схилу. Підскочивши до перекинутого візка, вони побачили непритомного гладкого кота. Побачили, що в лопухах валяються дерев'яні чоловічки і забинтований пудель.
Але ніде не було видно губернатора-Лиса.
Він зник, наче крізь землю запався, той, кого нишпорки повинні охороняти мов зіницю ока.
Перший нишпорка, підвівши морду, розпачливо завив по собачому.
Другий нишпорка зробив те саме:
– У-у-у! У-у-у!..
Вони метнулись і обшукали весь схил. Знову тужливо заскиглили, бо їм уже ввижалися нагай та залізні ґрати.
Провинно вихляючи задами, вони побігли до Міста Дурнів, щоб набрехати в поліцейському відділку, нібито губернатора було взято на небо живим, – так дорогою вони зметикували собі на виправдання.
Буратіно потихеньку обмацав себе – руки, ноги були цілі. Він поповз у лопухи і визволив з мотуззя Мальвіну та П'єро.
Мальвіна, не кажучи ні слова, обхопила Буратіно за шию, але поцілувати не змогла – у цьому їй перешкодив його довгий ніс.
У П'єро по лікоть були відірвані рукави, біла пудра осипалася з його щік, і виявилось, що щоки в нього звичайні – рум'яні, незважаючи на його любов до віршів.
– Я здорово бився, – грубим голосом сказав він. – Якби мені не підставили ніжку, мене нізащо не взяли б!
Мальвіна підтвердила:
– Він бився, як лев.
Вона обхопила П'єро за шию і поцілувала в обидві щоки.
– Годі, годі лизатись, – пробуркотів Буратіно, – біжімо! Артемона потягнемо за хвіст.
Вони всі троє вхопилися за хвіст нещасного собаки й потягли його вгору схилом.
– Пустіть, я піду сам, для мене це так принизливо, – стогнав забинтований пудель.
– Ні, ні, ти занадто слабкий.
Та тільки-но вони видерлися до половини схилу, як на кручі постали Карабас-Барабас і Дуремар. Лисиця Аліса показувала лапою на втікачів, кіт Базіліо настовбурчував вуса й огидно сичав.
– Ха-ха-ха, ну просто здорово! – зареготав Карабас-Барабас. – Сам золотий ключик іде мені до рук!
Буратіно квапливо мізкував, як виплутатися з нової халепи. П'єро пригорнув до себе Мальвіну, збираючись дорого продати життя. Цього разу на порятунок не було жодної надії. А Дуремар ще й підбурював:
– Хворого песика пуделя, синьйоре Карабасе-Барабасе, віддайте мені, я кину його у ставок моїм п'явочкам, щоб вони розжиріли.
Гладкому Карабасові-Барабасові ліньки було спускатися донизу, він поманив утікачів пальцем, схожим на сардельку:
– Ідіть, ідіть до мене, діточки…
– Ані-руш! – наказав Буратіно. – Як помирати – то весело! П'єро, прочитай якісь найгірші свої віршики. Мальвіно, регочи на все горло…
Мальвіна попри деякі недоліки була добрим товаришем. Вона втерла сльози й засміялася дуже образливо для тих, що стояли на кручі. П'єро одразу ж склав віршики й завив найнеприємнішим голосом:
|
Ох, нещасна ти лисиця, – |
А Буратіно тим часом кривлявся й дражнився:
– Гей ти, директоре лялькового театру, старе пивне барило, повний лантуху, натоптаний глупством, спустися, спустися до нас, – я наплюю тобі в обскубану бороду!
У відповідь Карабас-Барабас грізно загарчав, Дуремар здійняв худющі руки до неба.
Лисиця Аліса криво посміхнулася:
– Дозвольте скрутити в'язи цим нахабам?
Ще хвилина – і все було б скінчено…
Та раптом над кручею із свистом пронеслися стрижі:
– Сюди, сюди, сюди!
Над головою в Карабаса-Барабаса пролетіла сорока, голосно цокотячи:
– Хутчіш, хутчіш, хутчіш!
І враз на кручі з'явився старий тато Карло. Рукави в нього були закачані, в руці сучкуватий ціпок, брови насуплені…
Він плечем штовхнув Карабаса-Барабаса, ліктем – Дуремара, ціпком оперіщив по спині лисицю Алісу, чоботом швиргонув убік кота Базіліо…
Потому, нахилившись і дивлячись із кручі вниз, де стояли дерев'яні чоловічки, радісно сказав:
– Синку мій, Буратіно, шалапуте, ти живий-здоровий, – ходи-но швидше до мене!
Розділи: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2025 Валерія Воробйова