Олексій Толстой
Золотий ключик, або Пригоди Буратіно
Переклад українською – Наталя Забіла
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Анатолій Єлісеєв
Розділи:
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
Присвячую Людмилі Іллівні Толстой
Передмова
Коли я був маленький, – це було дуже дуже давно, – я прочитав одну книжку: вона
називалась «Піноккіо, або Пригоди дерев'яної ляльки» (дерев'яна лялька
італійською мовою – буратіно).
Я часто розповідав моїм друзям – дівчаткам та хлопчикам – про цікаві пригоди
Буратіно.
Та оскільки книжка загубилася, я щоразу розповідав по інакшому, вигадував такі
пригоди, яких у книжці зовсім не було. Тепер, через багато-багато років, я
пригадав мого давнього друга Буратіно й вирішив розповісти вам, дівчатка та
хлопчики, незвичайну історію про цього дерев'яного чоловічка.
Олексій Толстой
Столярові Джузеппе потрапило до рук поліно, яке пищало людським голосом
Колись давно в містечку на березі Середземного моря жив старий столяр Джузеппе,
на прізвисько Синій Ніс.
Якось потрапило йому до рук поліно, звичайнісіньке поліно, яким топлять узимку
піч.
– Непогана штука, – сказав сам собі Джузеппе, – можна змайструвати з нього ну
хоча б ніжку до столу. Джузеппе надів окуляри, обмотані мотузкою, – бо окуляри
теж були вже старі, – покрутив у руці поліно й заходився тесати його сокиркою.
Та тільки-но він почав тесати, як чийсь незвичайно тоненький голосок пропищав:
– Ой-ой, тихіше, будь ласка!
Джузеппе зсунув окуляри на кінчик носа, оглянув майстерню – анікогісінько…
Він зазирнув під верстат – нікого…
Потім подивився у кошик зі стружками – нікого…
Висунув голову за двері – нікого не було й на вулиці…
«Невже мені почулося? – подумав Джузеппе. – Хто б це міг пищати?» Він знову взяв
сокирку і знову – тільки-но цюкнув по поліну…
– Ой, кажу ж, що боляче! – завив
тоненький голосок.
Цього разу Джузеппе злякався неабияк, у нього навіть окуляри
запітніли. Він оглянув усі закутки в кімнаті, заліз аж у пічку і, задерши
голову, довго дивився в димар.
Нікогісінько…
«Може, я випив щось не те і в мене дзвенить у вухах?» – подумки міркував
Джузеппе.
Ні, сьогодні він нічого такого не пив. Трохи заспокоївшись, Джузеппе взяв
рубанок, грюкнув по ньому молотком, щоб у міру – не дуже багато й не дуже мало –
вилізло лезо, поклав поліно на верстат і – тільки-но повів стружку…
– Ой, ой, ой, ой, послухайте, чого це ви щипаєтесь?! – несамовито запищав
тоненький голосок.
Джузеппе впустив рубанок, позадкував, позадкував та й сів просто на підлогу: він
здогадався, що тоненький голосок линув зсередини поліна.
Розділи:
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
