|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Олексій Толстой
Золотий ключик, або Пригоди Буратіно
Переклад українською – Наталя Забіла
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Анатолій Єлісеєв
Розділи: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29
Буратіно дізнається про таємницю золотого ключика
Карабас-Барабас і Дуремар підкріплялися смаженим поросятком. Хазяїн підливав у склянки вина.
Карабас-Барабас, обсмоктуючи поросячу ногу, сказав хазяїнові:
– Кепське в тебе вино, налий-но мені з отого жбана! – І показав кісткою на череп'яний глек, у якому сидів Буратіно.
– Синьйоре, цей глек порожній, – відповів хазяїн.
– Брешеш, покажи.
Тоді хазяїн підняв череп'яний глек і перекинув його. Буратіно щосили вперся ліктями в боки глека, аби не випасти…
– Там щось чорніє, – прохрипів Карабас-Барабас.
– Там щось біліє, – підтвердив Дуремар.
– Синьйори, чиряк мені на язик, простріл мені в поперек – глек порожній!
– Тоді став його на стіл – ми скидатимемо туди кістки.
Глек, де сидів Буратіно, поставили між директором лялькового театру й продавцем лікувальних п'явок. На голову Буратіно посипались обгризені кістки та скоринки. Карабас-Барабас, добряче надудлившись вина, простяг до вогню свою бороду, щоб з неї скапала налипла смола.
– Покладу Буратіно на долоню, – п'яно вихвалявся він, – другою долонею приплесну – від нього тільки мокре місце зостанеться!
– Негідник цілком на це заслуговує, – підтакував Дуремар, – але спочатку добре було б прикласти до нього п'явок, щоб вони висмоктали всю кров…
– Ні! – грюкав кулаком по столу Карабас-Барабас. – Спочатку я відберу в нього золотого ключика.
У розмову втрутився хазяїн, він уже знав про втечу дерев'яних чоловічків:
– Синьйоре, вам нема чого стомлювати себе пошуками. Зараз я покличу двох моторних хлопців, і, поки ви підкріпляєтесь вином, вони хутко обшукають увесь ліс і притягнуть сюди Буратіно.
– Гаразд. Посилай хлопців, – наказав Карабас-Барабас, простягаючи до вогню величезні підошви. А що він був уже п'яний, то на всю горлянку заспівав пісню:
|
Мій народ малий, чудний, Всі ляльки переді мною. Мій народ сумирний, |
Тоді Буратіно завив із середини глека:
– Відкри-ий таємницю, неща-а-сний, відкри-ий таємницю!
Карабас-Барабас із несподіванки гучно клацнув щелепами й вирячився на Дуремара.
– Це ти?
– Ні, це не я…
– Хто ж сказав, щоб я відкрив таємницю?
Дуремар був забобонний, до того ж він теж випив багато вина. Обличчя його посиніло й перекосилося від жаху. Воно стало схоже на стару печерицю.
Дивлячись на нього, Карабас-Барабас і собі зацокотів зубами.
– Відкри-ий таємницю, – знову завив таємничий голос із середини глека, – бо інакше не встанеш з цього стільця, неща-а-сний!
Карабас-Барабас спробував підхопитися на рівні ноги, але не зміг навіть відірватися від стільця.
– Як-як-яку таємницю? – спитав він затинаючись.
– Таємницю черепахи Тортіли, – відповів голос.
Від жаху Дуремар поволі порачкував під стіл. У Карабаса-Барабаса одвисла щелепа.
– Де ті дверцята, де ті дверцята? – наче вітер у комині осінньої ночі, завив голос.
– Відповім, відповім, замовкни, замовкни, – прошепотів Карабас-Барабас. – Дверцята – у старого Карло в комірці, за намальованим вогнищем…
Тільки-но він вимовив ці слова, як знадвору ввійшов хазяїн.
– Ось надійні хлопці, за гроші вони приведуть до вас, синьйоре, хоч самого чорта…
І він кивнув у бік лисиці Аліси та кота Базіліо, що стояли на порозі. Лисиця шанобливо зняла старого капелюшка.
– Синьйор Карабас-Барабас подарує нам на бідність десять золотих монет, а ми віддамо вам до рук негідника Буратіно, не сходячи з цього місця.
Карабас-Барабас поліз рукою під бороду в кишеню жилета й витяг десять золотих.
– Ось гроші, а де Буратіно?
Лисиця кілька разів перерахувала монети, зітхнула, віддаючи половину котові, й показала лапою:
– Він у цьому глеку, синьйоре, у вас під носом…
Карабас-Барабас схопив зі столу глек і люто швиргонув його на кам'яну підлогу. Із череп'я та купи обгризених кісток вистрибнув Буратіно. Поки всі стояли, роззявивши роти, він мов стріла метнувся з харчівні у двір – просто до півня, який набундючено розглядав то одним, то другим оком дохлого черв'ячка.
– Це ти мене виказав, старий котлетний фаршу! – грізно витягнувши носа, вигукнув Буратіно. – Ну, тепер шквар щодуху!
І він міцно вчепився у його генеральський хвіст. Півень, нічого не тямлячи, розчепірив крила й кинувся бігти цибатими ногами. Буратіно вихором за ним, – з гори, через дорогу, полем, до лісу…
Карабас-Барабас, Дуремар і хазяїн харчівні оговталися нарешті від подиву й вибігли слідом за Буратіно. Але хоч скільки вони оглядалися, його ніде не було видно, тільки десь удалині полем мчав щодуху півень. Та оскільки всім було відомо, що цей півень – дурень, то на нього ніхто не звернув уваги.
Розділи: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова