Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Кубула та Куба Кубікула

Владислав Ванчура

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Зденек Міллер

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16   

Колись, коли ще всі носили шапки-вушанки, були жорстокі зими, чи може навпаки: коли стояли такі люті морози, шапкарі шили шапки з вухами. Було це рівно сто років тому, світ ще був молодий, і всі вірили казкам. Нині нас на макуху не візьмеш, а в ті давні часи навіть пан учитель боявся відьом і, якби вночі на нього хтось гухнув, він би скоріше так дременув, що тільки п'яти заблищали б. Тоді з привидами не жартували.

Блукав у той час білим світом один ведмежатник – звали його Куба Кубікула, – і мав він від свого ведмедя Кубули великий клопіт. Був цей ведмідь ледар і ласун. Не причісувався, не мився, ходив, як опудало. Ведмежатник з ним і так, і сяк: Кубуло, мовляв, Кубулочко! Яке там! Ведмідь ані на місці постояти, ані собі морду втерти, ані гребінцем дати себе вичесати, ані вуха почистити не давався. Як їсть – то хоч кричи, а щодо купання – про це й мови нема! А бліх у цього Кубули було, матінко моя! Можна сказати, тисяча та одна. П'ятсот удень сплять, а п'ятсот уночі. Нічні блохи, ясна річ, чорнуваті, а денні – жовті. А в тисяча першій тільце було крапчасте, і стежила вона за рештою, щоб йшли спати і вчасно вставали б... Тож Кубула весь час, без перерви, й чухався.

– Що ти, Кубуло, вічно чухаєшся? – сказав ведмежатник. – Я тебе відучу! Тебе діти бояться, і жодна мати не дозволить їм грати з тобою.

– Дурниці, – відповів ведмідь Кубула. – Дурня. Май на увазі, мене всі люблять.

Куба Кубікула похитав головою і каже сам собі: «Я тебе, голубчику, перехитрю. Ось що я зроблю: налякаю я тебе ведмежим Барбухою».

Коли прийшла ведмежатнику ця слушна думка, було близько шостої і настав час подумати про ночівлю. Мороз такий, що аж кістки ломить! Але Кубулі це подобається.

– Кубо Кубікуло, – каже, – будь ласка, ходімо до лісу. Подивись – до нього рукою подати. Ходімо туди! Я б, скажімо, на дерево заліз і всякі пики став би тобі показувати. Пасічника та пустельника зобразив би. Ну ж бо, га?

При цьому блохастий ляснув свого друга по спині, став стрибати та брязкати ланцюгом – ну першокласник! Але Куба Кубікула хоч ти вмри.

– Бач що вигадав, друже! – сказав він ведмедеві. – Ми підемо до кузні. Ото вже там виспимося! Там похропиш, хлопче!

Ведмідь запхинькав, що цього, мовляв, не можна, що він собі там шубу спалить і таке інше. Нічого не допомогло: пішли до кузні.

***

Сто років тому ковалі були мовчазними відлюдниками. І пари з усть не пустять.

Куба Кубікула з Кубулою зупинилися в дверях, і Куба почав перший:

– У тебе тут тепло, господарю. Пусти переночувати. Ведмедик мій, харцизяка така, до лісу хоче, а в мене там вуха замерзнуть.

Коваль, знай, мовчить собі. Зиркає очима по кутках – і анічичирк.

Ну, Кубуло, тоді ти проси! А він такий: набрав побільше повітря в груди та й заговорив, що той писар. Це добре, що він умів за іншого попросити. Адже самому йому в цьому проклятущому ковальському чаду мало втіхи, та тільки тоді Кубі Кубікулі довелося б на морозі танцювати.

Договорив ведмідь, а коваль знову ні слова. От що ти зробиш? Схопили Куба Кубікула з Кубулою хто горщик, хто шматок заліза та й ну бити, ніби в тарілки й барабан, почали бешкетувати та такі хитромудрі колінця викидати, що коваль трішки усміхнувся. А хто всміхається, той вже нам по шиї не надає і до біса не пошле. Та й діти поприбігали. Кубула п'яну пані їм показує і всіх їх лиже: когось у вухо, когось у носа, когось у підборіддя.

– Ах ви, волоцюги! – каже господар.

Потім питає ведмедя, чи не має той бліх.

– Бліх? Та звідки ж у ведмедя блохи, батьку?

Подумати тільки! Бреше Кубула, оком не моргне, навіть ніс почервонів, зовсім забрехався. Йому б замовчати! А він ще ковальській дружині черевце своє показує.

– Братику мій, – каже господарка, – та в тебе їх сила-силенна. Під кожною волосиною по одній сидить.

Господар тоді завів, мовляв, щоб Кубулу до хліву відправити, але ведмедик почав просити, і благати, і жалітися:

– Золоті ви мої, та нічого цього нема, просто я весь такий у ластовинні.

Що ж виходить, Кубуло? У лісі спати – так, а в хліву – ні? Може, ти про ліс просто так бовкнув, може, якби хоч на хвилинку сам залишився, то одразу б заверещав та Кубу Кубікулу почав би кликати.

Молодшу ковальську дочку Лізою звали.

І от ця Ліза каже:

– У мене гострі очі, і те, що ви бачили, не блохи були, а пісочок, або сніжок, або мухи.

Ці двоє одразу одне одного зрозуміли.

Повалила Ліза ведмедя на спину, той лапи вгору і ну борсатися. То один нагорі, то другий, вовтузяться, регочуть – навіть гикавка напала.

– Годі вам! – сказала мати. – Вгамуйтеся! Ба вночі спати не будете.

Кубула сів на зад – дай передихнути!

– Ось як ми вчинимо, – сказав Кубі Кубикулі коваль. – Ти ляжеш у кімнаті, а цей блохатий нехай у кузні залишиться.

Але ведмежатник каже: ні, так не піде.

– Він тут, батьку, ще якоїсь дурниці уткне. Ні, ні, ні! Я з ним залишусь.

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16

 

Автор: Ванчура В.; ілюстратор: Міллер З.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2026 Валерія Воробйова