Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Кубула та Куба Кубікула

Владислав Ванчура

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Зденек Міллер

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16  

***

Барбуха залишився в кімнаті удвох із маленькою Мар'янкою. Вони кусали разом від одного пиріжка – кожен зі свого кінця, – і обидва були в чудовому гуморі.

– Божечки! – вигукнула мати. – Та ми ж там свою дитинку залишили!

Служниці хотіли її за спідницю втримати, та де там: вона вирвалася! Ні на що не подивилася б, пішла б за своїм дитятком хоч у пекло!

Повернулася до кімнати і бачить: ті удвох граються. Тут їй стало смішно, і вона поцілувала обох. Так-так, страх зовсім минув. Але не встигла вона поцілувати страховисько, як бідолаха наполовину розтанув, а після другого поцілунку у нього хвіст відпав.

– Ну, матусю, і підкинули ж ви мені гадюку, – сказав він. – Я вже був завбільшки з добрячого собаку, та й сил набрався, а тепер знову ледь ворушуся. Будьте ласкаві, сховайте мене кудись у кошик, мені самому не дійти.

Добра матінка стоїть над Барбухою, головою хитає – що ж із ним робити? Треба б зробити як просить, але ж батько! Не ховати ж страховисько від свого чоловіка!

– Ти чий? – запитала вона замість відповіді.

– Та я просто так, вигаданий, – сказав Барбуха, і йому стало дуже сумно.

Прочинив двері господар, бачить – Барбуха зовсім скоцюбився. Тут він відчув страшенний приплив відваги, одразу встав на всю ступню і затупав – ну, як тупають старости. Ще Барбуха пищав, що нікого не знає, окрім ведмедя та ведмежатника, а батько вже біля нього. Схопив за вуха та й підняв бідолашного, як зайчиська.

– Ти що, – каже, – така-сяка мавпа, ходиш, людей лякаєш? Я тебе провчу!

Багато різного набалакав, а оскільки найбільше він любив поговорити про себе, то промова його була усіяна всілякими «я», «мої», «мені» тощо – слухати гидко!

Барбуха, тріпочучись у нього в руці, випустив свої знамениті жала. Хотів разів зо два-три старосту кольнути, та тільки раз уп'явся. Це ще добре, що староста був такий боягуз: тільки його вжалило, як він одразу Барбуху випустив та заходився стогнати – рука, мовляв, віднялася! Діти й мати були, звісно, за батька, тільки молодша зраділа, що її мохнатик знову на колінах у неї опинився, обійняла його так, що мало не задушила.

Барбуха, притулившись до неї, щосили в неї вчепився.

І ось, що сталося. Коли вони так обійнялися і один до одного припали, покликав Барбуху Куба. Покликав дуже виразно, і Кубула теж покликав, навіть ще виразніше. Що робити? Страховисько не випустило Мар'янки, і Мар'янка теж міцно його тримала. І ось страховисько злетіло, а дитинка – разом із ним. Фррр! – і вони вже за дверима.

Тут у старостовій хаті хтозна що почалося. І сльози, і прокляття – просто жах! Але мати витерла сльози – та мерщій геть, за зниклою Мар'янкою.

***

А дівчинці було добре, і наші друзі були щасливі, що вона в них. Куба Кубікула спочатку розгнівався і висловив Барбусі все, що він думає про страховиськ, які дітей викрадають:

– Вона ж могла застудитися! Дивись, відповідатимеш, якщо в неї буде лихоманка.

Щоб дитині не було холодно, ведмедеві довелося взяти її до себе на коліна та дихати їй за комір. Вона сміялася, тільки Кубулові блохи не давали їй спокою. Барбуха тим часом розповів своїм товаришам, як це сталося.

– Ну що ж, гнівайся на тебе, не гнівайся, – сказав Куба, коли страховисько закінчило. – Що з тобою зробиш, коли ти такий дурник і так любиш скрізь свого носа пхати? Найкраще було б зовсім дітей не чіпати. Ми якось з цього виплутаємося, а от що робити з Мар'янкою? Я знаю, староста зі старостихою у страшенній тривозі. Це, брате, нікуди не годиться – так їх мучити. Краще б вжалив старого зайвий раз, а дівчинку забирати – це не діло.

– Я теж так вважаю, – сказав ведмідь. – Було б у нас молоко – тоді інша справа. А чого ми їй дамо, коли їй захочеться їсти?

Тим часом Мар'янка на колінах у ведмедя заснула. У Кубули спина заболіла від нерухомого сидіння, але він боявся поворухнутися.

Блохи кусали його, але він не міг почухатися. Сидів як кам'яний, ліва лапка в нього оніміла. Важко йому було, а сидів. А Куба Кубікула дивився на товаришів і тішився, що вони такі добрі.

«Але яке це має значення, – думав він, стоячи біля цих звірят, – гарні ми, чи погані? Які б ми не були, староста нас не випустить, доки не відлупцює. І чого це нам на думку спало – кепкувати з нього? Навіщо ми підпиляли підпорки під мостом? З якого дива Барбуха накинувся на старосту? Біс його знає, хто нас на все це наштовхнув? Хай йому грець!»

Як не сварися, а з цього слід було виплутуватись. Куба трохи поміркував та раптом ляснув себе по лобі:

– Еге!

Підійшов до заґратованого вікна і заспівав чудову пісеньку: «Знаю я гарний замок поблизу Їчина». Так і залився на весь голос, схиливши голову набік.

Проходив у цей час повз в'язниці пан парафіяльний священик. Почувши співи, мерщій затулив собі вуха та й дай боже ноги!

Потім пройшов повз якийсь чоловік, підморгнув Кубулі та показав довгий ніс ратуші.

Та це нашим друзям ні до чого. Але ж ось йдуть дві бідні селянки та старенька з віниками. Зупинилися, послухали Кубів спів. Потім найстаріша присіла навпочіпки, подивилася ведмежатникові в обличчя і каже:

– Матінко! Та це ж Куба Кубікула! Чого ти накоїв, ведмежатнику, що тебе до в'язниці запроторили?

– Старосту розсердив, – відповів ведмежатник.

– Ну, кепські твої справи. Насидишся, якщо на тебе староста розгнівався, – сказала старенька.

Став тут Куба розповідати їй всяку всячину: сказав, що він чарівник і має жахливу силу.

– У мене, – каже, – є зграя ведмежих відьом та зграя котячих відьом. Тільки-но я свисну, як вони одразу ж з'являться мені на допомогу зі своїми кігтями, зубами, жалами, хвостами та вогнем. Царю небесний, та я з ними дев'ять полків старост поб'ю, із самим Вельзевулом на додачу! Я тільки хотів, дорогенькі мої, цьому вашому панові мимохідь показати, з ким він має справу і на що я здатний. Знаєте, що зробив? Наслав на нього білого привида, який у цих чудовиськ грамоті вчиться. Натякнув цьому самому привиду щодо старостової дівчинки Мар'янки. Озирнутися не встиг, а воно вже принесло. Ось вона. Будьте такі ласкаві, загорніть її краще в теплу хустку та віднесіть назад до матері; їй передайте від мене уклін, а старому цьому скажіть, щоб він зі мною не жартував, бо ми з Барбухою – ґудри-ґуґудри! – За нього візьмемося.

З цими словами Куба просунув Мар'янку крізь ґрати та підсадив на підвіконня ведмедя зі страховиськом. Хлопці забурчали, а Барбуха ще й очі почав витріщати. Дуже добре вийшло, і старенькі набралися стільки страху, скільки в них у голові помістилося.

 

– А нам і невтямки, що то за птах! – говорили вони, чимдуж поспішаючи до старостової садиби. – Які чорти! Ніколи не знаєш, що від них чекати!

На площі вони зустріли Мар'янчину матусю. Як вона зраділа, побачивши знову свою донечку!

– Чуєш, чоловіче, – сказала старостиха, поклавши дівчинку в ліжечко, – я не знаю, що в тебе з Кубою Кубікулою вийшло, але тільки стережись! Він показав нам, на що здатний. Йому злі духи допомагають. Господи, спаси і збережи нас від зла! Баби кажуть, що у нього там повний підвал страховиськ, а одне з них ми на власні очі бачили. Краще облиш! Бо то на тебе страху нагонять, як ото сьогодні й учора, а через тиждень ти й дуба даси.

– Бачу, – відповів староста, – тут справа нечиста. Але я дав собі слово, що так не відпущу, а мушу покарати їх, хоч би там що! О третій годині в нас у ратуші суд, і мене голими руками не візьмеш!

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16  

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2026 Валерія Воробйова