Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Кубула та Куба Кубікула

Владислав Ванчура

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Зденек Міллер

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16  

***

Почало сутеніти. Усі, хто тільки був на ставку, реготали. Один тільки староста м'явся й тулився, йому було ще не по собі, він не був задоволений таким малим викупом: замість суду – дрібка веселощів.

До нього підійшли двоє багатих і двоє бідних селян, дві баби і дві молоді дівчини, два орачі і два крамарі, один шинкар та ще від духовенства паламар, і повели ці люди до нього розмову, сповнену простодушної мудрості.

– Любий старосто, – сказали вони, – бачимо ми, що ти хмуришся, не хочеш сміятися. Відомо, що це страх яка важка наука – бути старостою, тут не обійдешся без суворості, але боже-боже – на цей раз обійди її стороною! Облиш свої права, покинь свою поважність, стягни з себе все це, і ми з цих безцінних речей наробимо опудал, або січки нарубаємо, або гусей ними нагодуємо. Ми з тебе, братику, сміялися, а ти, добра душа, і не помічав. Батьку, Горщики та Коржики завжди один з одним зіштовхуються. Ти до нас на вудку попався. Походжав мостом нам на втіху. Ох, та ми ж у Горщиках тільки удавали, ніби шкодуємо, коли ти від нашого берега віддалявся, а коли відходив від Коржиків, то тамтешні повторювали те ж саме, що й ми робили. Гарні були веселощі, у нас досі від сміху животи болять. Але не ображайся, батьку. Ми тепер заживемо як треба, знову все буде добре! Цього проклятущого моста хлопці вниз скинули, а ти візьми та кинь свою старостову шапку туди ж, на лід. Дай ведмежатникові на чай, а Кубулі – кролика. Слово честі, вони гарні хлопці і не зробили нічого поганого.

Почувши це, староста спалахнув, як маків колір, і стало йому так соромно, що він не знав куди очі подіти. Стоїть увесь червоний, аж тут до нього діти його підійшли, з маленькою Мар'янкою на руках.

Мар'янка у ручках тримала ланцюжка, а до ланцюжка був прив'язаний Кубула, а з Кубулою за руку йшла Ліза, а за Лізою йшов Барбуха, а за Барбухою – двадцять хлопчаків і двадцять три дівчинки, і стільки ж дідусів, і стільки ж бабусь. Мар'янка тяглася ручками і до ведмедя, і до батька. Що було робити старості? Він трохи повагався, але зрештою сказав:

– Ну, посміялися, й досить. Я разом з вами. Хо-хо-хо, хі-хі-хі, довго ж ви мене за носа водили. Але тепер все скінчено. Я тепер за вами, шахраюги таки, стежитиму!

Цієї урочистої хвилини з'явилася старостиха. За цю його обіцянку і за те, що він пробачив, вона міцно його поцілувала.

 

***

То було чудово, саме як треба, але раптом ні з того ні з сього Ліза заплакала; плаче, і плаче, побивається. Це як наче раптом опівночі півень заспівав, або, якщо вам більше подобається, якби серед білого дня пугач заухкав. Бідолашна Ліза згадала, що прийшла в Горщики-Коржики, щоб скупитися, та схаменулася щодо грошей. На жаль, четвертак пропав. Хто стояв ближче до неї, брали дівчинку за руку, витирали їй сльози.

– Не плач, люба, припини. А то дивись – носика набік звернеш!

Надавали їй купу добрих порад. Один розумний чоловік, подумавши, сказав:

– Який сенс у всіх цих порадах? Тобі ж четвертак потрібен? Ось він! Я віддаю його, бо мені без нього легше обійтися, ніж тобі.

З цими словами він кинувся тікати і мало не втік. Та Кубула кинувся навздогін, наздогнав його, застрибнув йому на спину та, спираючись на ґудзики над фалдами, видерся на шию. І, дорогенькі ви мої, скільки ж тут було подяки та облизування! Кубула вліплював селянинові поцілунок за поцілунком. Селянину це скоро набридло, і він струсив ведмедя на землю.

Ну, хоч і скинув, а гарного прикладу було дано, і ось уже Куба Кубікула виймає чашку. Може, ще хтось розщедриться.

Не скупіться, шановні, трусіть мошною, киньте якогось там четвертака чи двогривенника, а то й усі тридцять, а то ну хоч пиріжка!

Ну, народ підібрався зговірливий. Хто поважніший, почали нишпорити по гаманцях та кишенях, та й подіставали мідяки. Ось уже набралося їх – хай вам Бог віддячить сторицею! – повна чашка, а староста ще дві срібні монети підкинув. Грошей прірва, а Ліза все плаче, хоче саме свого четвертака.

– Що ваше, – каже, – то собі лишіть, а мені допоможіть знайти те, що я загубила.

***

Матінко божа, за грою, та за сльозами, та всякими тари-барами – дивись, а вже й вечір настав!

Матусі стривожилися, батьки на годинник дивляться! Мерщій додому, швидше вечеряти, а то з мітлою прийдуть!

Ось уже рушили, ось уже й Гриби-Грибочки, ось уже й ставок.

Аж тут і коваль із ковалихою.

 

Коваль стоїть на греблі, стібаючи собі прутиком по халявах. Побачив Кубу Кубікулу, ведмедя та Лізу в сльозах, розпитує, що та як, підходить до них.

– Милі сусіди, – каже він, звертаючись до дядьків і тіток, – заберіть свої гроші назад. Ми не такі горді, щоб не прийняти на Різдво або на іменини якогось подарунка. Але ж навіщо дітям давати гроші? Це треба цього.

– Добре, добре, – відповів староста. – Ми не давали Лізі жодного гроша. Чашка Кубулова!

Коваль вклонився – мовляв, усе гаразд – і хотів Лізу додому відвести. Але ж тут затримка вийшла. Кубула кинувся дівчинці на шию. Вихором налетів та й перекинув чашку з грошима. Старості, стражникові та ковалівським хлопчикам довелося добряче постаратися, щоб їх зібрати. Стражник бурчав, але ніхто не звертав на це уваги. Всі дивилися на дітей, на ведмедя та на страховисько, і їм було трохи шкода, що вся ця історія так сумно закінчується. Після однієї розлуки – нова! Ось що їх засмучувало.

Кубула ридав, Барбуха пищав, Ліза обіймала ведмедя, Мар'янка мало не задушила страховисько – такі були гарячі обійми.

Зворушливі сцени багатьом не так до душі, як веселощі та сміх, і сусіди почали розходитися. Дехто казав, що цілуватися з тваринами шкідливо для здоров'я, і ​​це вже, мовляв, занадто. Може, вони й мають рацію, але дітям було б куди приємніше, якби Куба Кубікула повернувся з ведмедем у Гриби-Грибочки.

І вийшло по-їхньому! Сам староста завів про це мову.

– Слухай, – сказав він ковалю, – навіщо ти їх розлучаєш? Що тобі від цього? З ведмедя – настане час – порядна людина вийде. Він говорить як по-писаному, і в лапках у нього така чутливість, що через годину-дві зможе у кравця нитку в голку вдягти. Віддай його до школи! Нехай справі навчається!

– А куди Кубу подінемо? – запитав майстер.

– Кубові, – відповів староста, – саме час тепер опанувати якесь корисне ремесло, бо він так і прокисне волоцюгою, живучи на випадкові подачки, і помре з ланцюгом у руці, як його батько.

Усі старости за своєю природою точать зуб на волоцюг. Ви вже пробачте жителю Горщиків-Коржиків, що він так погано відгукнувся про заняття, яке дітям набагато миліше, ніж справа торгового агента або чиновника. Вибачте та послухайте, що він ще сказав:

– Купимо йому пару добрих чобіт, а з одягу він може доношувати дещо після твоїх хлопців, а дещо після нашого Ґонзи. Господи боже, якісь там латки – біда невелика. Ну, хіба я неправий?

– Так, маєте рацію, – відповів коваль. – А тільки на Кубу Кубікулу такі штани не налізуть. Йому, добродію мій, вісімнадцять років.

– Е, – заперечив староста, – хто говорить про Кубу? Хіба я через кожні два слова не повторюю "Кубула"?

Така собі історія! У цих двох малих такі схожі імена, що сам чорт одне від одного не відрізнить! Але зрештою поважні батьки порозумілися. Куба Кубікула навчатиметься ковальського ремесла, а Кубула – ходитиме до школи. От і все.

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16  

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2026 Валерія Воробйова