Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Кубула та Куба Кубікула

Владислав Ванчура

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Зденек Міллер

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16  

***

Оце гарно! Саме цієї хвилини прийшла гриби-грибочівська Ліза. І з нею два її братики, і старша сестричка Аполенка.

Звідки вони взялися?

Ну, звідки взялися? Хіба ж Ліза не думала від самого ранку про своїх друзів? Не встиг Барбуха піти, як вона почала чіплятися до матері, щоб та дозволила їй піти в Горщики-Коржики шукати ведмедя. Ковалиха, ясна річ, спочатку не погоджувалася, але побачивши, що Ліза повісила голову і мало не плаче, зрештою відпустила.

– Знаєте, дітки? – сказала вона після того, як вони поклали ложки. Нам треба трохи цукру і трохи борошна. Як купите, так можете пошукати нашого нічліжника.

Діти схопилися і одна нога тут, друга за порогом. Тільки й встигли з матінкою попрощатися.

Від Грибів-Грибочків до Горщиків-Коржиків дорога чудова. Як це? Чому ж тоді Куба Кубікула йшов все по глухомані та по гущавині: може, місцевості не знав?

Знав, і дорогу теж добре знав, але Кубулі охоче ходити тільки лісом.

Коли діти підійшли до ставка, щастя якраз зрадило ведмедеві: завзятий стражник схопив його за плече. Ліза злякалася, розтиснула кулачка із четвертаком, і монетка покотилася в сніг. Потім цим місцем пройшли люди і затоптали її. Ліза цього навіть не помітила. Вона спустилася на лід і, спотикаючись, побігла, кричачи Кубулі та його товаришам:

– Ведмедику, кошлатику мій, це я! Ми прийшли вас звільнити! Зі мною Аполенка і наші хлопчики, у них під кожухами шаблі!

***

Почувши про шаблі, стражник перелякався. Але нічого не вдієш! Коли ти стражник, виконуй наказ, хоч би довелося скласти голову.

Ліза зміряла його поглядом та як накинеться на нього:

– Це ж з якого дива ви, дядечку, не хочете відпустити ведмедика на волю? Відступіться! Наші хлопчики навчаються разом із вашими у школі, а я сиджу з вашою Бетою за однією партою.

Тут приїхав Тонік, а за ним мало не вся школа.

– Якби ви бачили, – продовжувала Ліза, – як Кубула вміє жучка показувати! Ах, як чудово! Я вам покажу. Хочете?

І вона надумала було крутитися, вертітися на льоду, робити всякі штуки, зображуючи те, що за хвилину перед тим робив ведмідь. Ну, обрегочешся! Тільки нічого цього Ліза не вміла робити як слід. Тільки-но повернулася – одразу ж гепнулася. Тільки встала – геп! Знову впала. Навіть стражник трохи усміхнувся, правда-правда. Довго він стримувався, але, зрештою, і його прорвало: зареготав так, що аж кров в обличчя кинулася.

Тут ковальські хлопці мерщій дерев'яні шаблі наголо і, недовго думаючи, заходилися колоти його в черево. Кололи, кололи, кололи! На щастя, дядечко цей був лоскітливий, і ніщо не приводило його у такий захват і не приносило йому такого задоволення, як легке поплескування і штовхання між ребер. Він так плакав од реготу, що аж сльози текли з очей, і кричав:

– Годі, годі, годі!

У нього був такий гучний голос, що доходив аж до прикордонних гір.

Незабаром старості здалося дивним, чому це стражник регоче і так горланить.

Залишивши бійців, він пішов подивитися, в чому справа. За старостою побіг і промовець Бурдабурдера; за ними посипалися їхні прихильники та шанувальники. Вони почали збігати на лід, і за хвилину в старостиному війську не залишилося жодної живої душі, а у війську мудрого Бурдабурдера – жодної ноги.

Можна сказати, війну довоювали, а якщо не довоювали, так припинили та забули. Громадяни, мабуть, подумали, що, звичайно, непогано було б розім'ятися у веселій бійці, але безглуздо вчасно не зупинитися. Вони гарненько розігрілися, від голів у них йшла пара, тож, скажіть на милість, з якого дива продовжувати перестрілку сніжками? Ну, і припинили, і правильно зробили, тому що на них чекало дуже приємне і веселе видовище.

***

Ліза і Кубула, ковалівські хлопчики з Кубою Кубікулою і Барбухою, в товаристві маленької собачки, що подружилася з ними, виробляли на льоду такі спритні штуки, що у глядачів аж дух перехоплювало від задоволення. Почалося зі звичайних стрибків, але перш ніж усі перестрибали по черзі, Ліза почала різні вигадки ніби з рукава витрушувати, баляси точити. Решта робили те, що вона казала, і виходив справжній театр, в якому немає сенсу ані на гріш, проте повно сміху.

Схоже, хтось дав стражнику на чай. Чи, може, це казкова русалка змусила його змінити свій погляд і з цієї хвилини добре ставитися до дітей та ведмедів? Як на вашу думку?

Так чи інакше, хто бачив, як він змінився і став сам на себе не схожий, ті подумали, що нарешті він зрозумів усі приваби малюків – і людських, і звірячих.

Хлопчаки колють його під ребро та в зад, а він регоче! Іншим разом їм би так дісталося, що дай боже! А тепер, бачите, тут і староста присутній, і все село на нього вирячилося, а стражник, голубчик, і пальцем нповорухне, сам навіть всякі жарти відпускає.

Видно, Ліза обрала старовинну п'єсу. Ніби ведмідь Кубула – зачарована принцеса, стражник – то злий чарівник, то дракон, тому що, їй-богу, діти не такі бідні духовно, щоб не знати, що дрібні невідповідності не мають значення, коли хочеш грати.

Для Барбухи не знайшлося підходящої ролі, і йому довелося зображати бідолаху жебрака в тих випадках, коли під час дії привид не був потрібен. Ковалівські хлопчики грали лицарів, і ця роль дуже їм личила, тому що в них були шаблі і тому що вони розтратили лише дещицю свого азарту.

Ліза підказувала всім, кому що говорити. Ах, у цієї дівчинки язичок був гарно підвішений! Зате ведмідь і хлопчики виявилися дуже поганими акторами.

Але чим більше у виставі було недоліків, чим хлопчаки були ведмежкуваті, а Кубула – хлопчакуватий, тим більше вона подобалася глядачам. Іржали як коні! Горщиківські татусі клали голови на плечі коржиківським. Ті та інші перемішалися, як горох у Попелюшки в кошику, – тиснуть один одному руки, сидять обійнявшись, один одного підштовхують, перемовляються.

– Яка ж дурня, старий! – каже один.

– Твоя правда, – відповідає другий, витираючи вуса й бороду.

– Зроду не бачив такого: подивіться, як Ліза гарно говорить. А коси, а оті червоні пальчики!

У таких розмовах спливав час.

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16  

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2026 Валерія Воробйова