Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Кубула та Куба Кубікула

Владислав Ванчура

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Зденек Міллер

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16  

***

З кімнати запахло юшкою, діти нашорошили носи, ведмідь – свого носа, і всі юрбою в двері та за стіл. Але спочатку підійшла Ліза до Кубули, обійняла його за шию.

– Ведмедику, – шепнула йому на вушко, – залишайся зі мною, я тебе люблю.

Наїлися діти досхочу – та в ліжко. А ведмежатник наївся напівсита і сів до вогнища. А ведмідь тільки черв'ячка заморив і стоїть. Язика висолопив і на Кубів мішок так жадібно дивиться, що ведмежатник розсердився:

– Ах ти, ненаситне! Мені це дуже витратно: як щось десь гарне, так ти одразу поцупиш та зжереш! Нічого не дам тобі! Нічогісінько!

Ну, ясна річ, дав. Залишалися в нього з найкращих часів дві свинячі ковбаски та одна кров'яна. Хам, хам, хам – і все це у Кубули в животі. З'їв ведмідь, і стало в нього на душі так весело, що хоч совість трохи зазирнула.

– Кубо Кубікуло, – каже, – а чи лишилося в тебе ще щось у торбі?

– Лишилося, чи ні, мовчи та спи, – відповів Куба.

Але Кубула нудився – сон зовсім пропав. Тут ведмежатник почухав собі підборіддя і каже:

– Що ж, пора починати з ведмежим Барбухою.

Умостився біля вогню, притулився спиною до ковадла, поклав Кубулову голову собі на коліна і, чухаючи бешкетника за вухами, почав:

– Любий мій Кубуло! Народився якось у лісі ведмедик, на ім'я Мишко. Страшенний був бруднуля та непосида. Спати лягав пізно, і скільки, любий мій, умовляти його доводилося, щоб він чогось поїв! Найбільше любив він у бджіл мед віднімати та й так і ходив – весь у меду. Все волоссячко в грудки та китички склеєні: вигляд прямо страшний. Татко хотів його причесати, а той заліз на сосну і вниз – ні-ні. Що робити? Напустили на нього ведмежого Барбуху. А знаєш, хто такий Барбуха? Це ведмеже чудовисько. У Барбухи, серденько моє, голова як у шершня, замість кігтів у нього жала, а шуба з диму. Куди Барбуха не прийде, там скрізь страшенний сморід, наче трава горить. Звісно ж, ведмедів від такого чаду острах бере, і вони так починають кашляти, що не дай боже!

Про Барбуха краще мовчати – та коли не можна з хлопцем дати ради, то що татові й мамі робити? Взялися вони за лапки та й закричали в ліс:

«Барбухо! Барбухо! Припечи нашому бешкетнику стегенця... Хапай його! Ми без тебе ніяк з ним не впораємось».

І ще кричать:

«Громе та блискавко! Громе та блискавко!»

І щойно крикнули втретє, як стоїть Барбуха просто перед ними. По всьому лісі, милий Кубуло, пішов цей сморід. Мишко затремтів, та й старому не по собі.

– Де цей шолудивець? – запитує страховисько.

І Мишко одразу ж з'їхав з дерева донизу, навіть черевце собі обідрав.

Зарікається бешкетувати, але нічого не вдієш: треба до струмка йти, вмиватися. Добре, пішли вони до струмка. Тільки Мишко на що вже пустун був, а затис собі носа, щоб смердюка цього поменше чути, а сам гадає, як би його обдурити. Смішно його слухатися, та й у воду лізти дуже не хочеться. Але як же випратися?

«Випратися? – подумав Мишко. – Ось-ось! Пратиму, як прачки сільські!»

З цією думкою заліз він у кущі, зняв шкуру. Та й кинув свою шубу у воду.

Шкура плаває, перевертається, а Мишко в кущах регоче.

Тільки кепські вийшли веселощі! Хіба страховисько та батьків обдуриш?

Барбуха чує сміх, мама чує сміх, і тато теж щось чує.

Підходять вони до струмка і, ясна річ, одразу бачать – це не Мишко купається, а тільки шуба його. І тут, пане мій, почалося. Барбуха як розлютиться, як усі жала випустить та як почне на хлопця, на голенького, наступати. Так почав жалити, та тільки тут я – Куба Кубікула – наспів. Стало мені його шкода, я й закричав:

«Громе та блискавко! Барбуха, коптилко ти стара, швидше, швидше напустись на двох ведмежат-дияволят! Вони там пташині яєчка на дуплистому в'язі вибирають!»

Барбуху аж пересмикнуло, не знає, куди кинутися. Коли яйця у пташок крадуть, цього він дуже не любив. Постояв хвильку, потім цап Мишкову шубу – та й шукай вітру в полі.

Жах який! Досі чую, як зашипіло, коли страховисько у воду шубовснуло. А далі нічого не пам'ятаю. Мені від цього Барбухи знудило, а ведмеді гірко заплакали. Здається, що тільки Мишко хотів свою шкуру йти шукати. Присягнувся за-будь-що знайти.

От і все, Кубуло. І не те щоб я збирався Барбуху гукати, а тільки якби ти потрапив до нього в лапи, він би тобі показав!

Кубула затрусився весь і каже:

– Ой-ой-ой, Кубо Кубікуло, мене аж ляк бере. Ти тут такі жахи вигадуєш, а якщо інша людина – це маленький ведмедик, то йому страшно. У лісі я б не злякався, а тут і справді Барбухою смердить... А що, чи знайшов Мишко свою шубу? Ну скажи, що знайшов!

На це Куба Кубікула нічого не відповів: удав, ніби спить.

***

Було дев'ять годин – ніч, темрява. Ведмедям – саме те що треба. Це добре, та ось у кузні вогнище не зовсім згасло і від тліючого вугілля дим піднімається. Це Кубулі до смаку. Встане він, підійде навшпиньки до дверей, потім назад та й задрімає на хвилинку. Тільки на малесеньку хвилинку, а потім знову піднімається, і знову чути – цокотять кігтики. Став біля вогню, дивиться на червону жаринку, доки сльози з очей не побіжать. Потім засне, потім знову прокинеться, – тепер йому щось не по собі. Нарешті поклав голову на передні лапи й задрімав. А поки він клював носом, раптом тихенько, ну зовсім непомітно, двері відчиняються, і входить Барбуха. Тут як тут! У Кубули душа в п'яти, язик ледве ворушиться.

– Грім та блискавка! – каже він. – Ходи, страховисько, до тих гидких, неприємних ведмедів, що пташок кусають! Іди, йди геть!

Але Барбуха похитав головою і каже:

– Ну що ти, любий? Куди ж це я вночі попхаюся? Ведмежата вже сплять, і тобі слід спати, мохнатику. Дай мені місце біля вогнища!

– Оце гарно, – каже ведмідь. – Ти що, хочеш з нами ночувати?

– Я хочу з вами ночувати, хочу з вами кашу їсти, хочу з вами молоко пити, хочу з вами світом блукати. Поки ви живі, від вас не відчеплюся. Отож, шановний. А ти думав, узяв, когось вигадав, а там і рукою на нього махнув?

Барбуха висловив усе це набагато грубіше, та хай вже говорить як хоче: адже це страховисько. Договорив і повалився Кубікулі на груди, підтяг Кубулу собі на ноги, щоб було тепліше, та й захропів... І після цього спали всі, як бабаки.

Ось що буває, коли казки вигадують! Та вигадувати ще півбіди. А вірити їм!

Якби Кубула не був таким дурником, Барбуха, звичайно, не міг би сприймати Кубові вигадки всерйоз і взагалі не з'явився б на світ. І як тепер із ним бути? Кубула та Куба Кубікула тільки руками розводять. Може, хтось врятує їх? Ну звісно: Ліза щось придумає.

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16  

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2026 Валерія Воробйова