Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Кубула та Куба Кубікула

Владислав Ванчура

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Зденек Міллер

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16  

Кубула тягнув своє, ні на хвилину не припиняючи. Тоді Куба Кубікула став Барбуху кликати. Він гадав, що просто жартома, але – не встиг це ім'я вимовити, а Барбуха вже тут як тут: вискочив з хащі і прямо до них.

– Це добре, – каже, – що ти гукнув мене. А то я в цьому окаянному лісі зовсім заблукав. Ви мені дуже погані ноги зробили, на такій дорозі з ними просто біда.

– Ого! Гарна розмова, нічого не скажеш, – говорить Куба Кубікула. – То це, виходить, ми тобі ноги зробили? Ніяких ніг ми не робили! Кожен приходить на світ зі своїми ногами. До чого тут ми?

Але Барбуха не поступається.

– А як же! Хто мене на світ зробив, хто мені ось цю осину голову прилаштував, і цей хвіст потворний, і ці безглузді пазурі? Ви, ви! Щоб ви пропали, шлапаки! Навіщо беретеся, якщо не вмієте? Що за ведмеді? А оце хіба шуба? Господи боже, мені страшно – того й дивись, розірветься!

Ведмідь із ведмежатником перезирнулися, нічого не второпають. Подумали, що страховисько збожеволіло.

– Що ти мелеш?! – сказав Кубула. – Ми й не думали тебе робити. Я, принаймні, анітрохи за тобою не сумував.

Але ведмідь з ведмежатником помилялися, а Барбуха мав рацію.

Коли завів тоді Куба про ведмежачий привид, простяглася від його думки тоненька ниточка, ведмідь послухав і забоявся. Поки він так боявся, від його шуби пара йшла. Ця пара була страхом. І що ж, любі мої, трапилося? Нитка Кубової розповіді сама собою обплела грудку страху, і то на ньому затягнеться, то знову ослабне, – згустила таким чином туман, з якого врешті-решт і народився Барбуха . І ось він сам перед вами. Очі витріщає, хоботок висовує, жала випускає.

– Але ж правда! – сказав Кубікула. – Це ми таку потвору придумали.

Постояли хвилинку, почухали собі потилиці, потім махнули рукою та й пішли своєю дорогою. І правильно зробили, бо стояти на морозі не рухаючись – шкідливо для здоров'я та й вуха відморозиш.

***

Куба Кубікула поспішав, щоб встигнути до полудня в село Горщики-Коржики. Це було чудове селище на берегах гарної річки. У деяких географів сказано, ніби в цьому місці просто тече струмок, та годі з ними, нехай верзуть що захочуть: через Горщики-Коржики протікає прекрасна, могутня річка Качечка, поділяючи село на дві частини, як булочку розділяє посередині борозна. У цьому селі старостою був один хват, на прізвище Ранда. Був він абсолютний дурень, але, матінко ти моя, яке ж мав підборіддя жирне, яке черево! Виступає так поважно, що той пес із ношею в зубах; на голові бараняча шапка, як халява, а в руці палиця. Щодня о десятій години пан староста прогулювався по містку; і тільки-но дійде до середини річки, як одразу ж у Горщиках народ плач здіймає, а в Коржиках – радість та шапки в повітря летять. Ранда ходив туди й сюди до дванадцятої, і, відповідно до того, куди йому заманеться піти і куди повернути, на одному березі ревуть від радості, а на іншому плачуть-голосять.

Отаке. А хто ж голосив?

А це коржиковські та горщиковські хлопці з пихатого старости так кепкували, сміялися так з нього. Це була їхня улюблена забавка. Ви тільки подивіться, як він піднімає ноги, як крокує, задерши носа та підборіддя коміром підперши, а руки склавши ззаду!

Зараз, через гарну погоду, староста ходив трохи довше, ніж завжди. І це ж треба, щоб так співпало: раптом усі хлопці як крізь землю провалилися! Староста хоч тупай, хоч з берега на берег через Качечку стрибай, хоч крякай і квакай, хоч клич, хоч гич – ніхто на нього уваги не звертає. Коржики – мовчать, і Горщики – ні звуку. А там усі, хто були, побігли за Кубою Кубікулою, за Кубулою та за Барбухою. Франтішек Ранда, староста села чи то міста Горщики-Коржики, через своїх веселих прихильників стоїть на мосту сам-один, і від досади у нього аж ніс сіпається, а по правді, то й все обличчя.

– Подумати тільки! – сказав він, набундючившись як індик. – Ведмежатник купив собі якусь гугняву мавпу – й усі так і повалили за ним! Ох і задам же я цим шевцям та кравцям перцю! Всипати кожному по двадцять п'ять батогів! Та що там по двадцять п'ять! По п'ятдесят! Покажу їм – так зневажати старосту! Як про себе не подбаєш, так з тебе одразу якогось жебрака-волоцюгу зроблять замість вельможі!

***

Як тільки пан Ранда все це собі в голові уклав, так одразу ж на Кубікулу напустився:

– Кубо Кубікуло, а де в тебе дозвіл по нашому мосту з мавпою ходити? Ведмедя я б тобі ще пробачив, але мавпу не дозволяю! Сховай цю погану морду за пазуху та забирайся геть! Пішов, пішов, пішов!

З цими словами він почав гнати та підштовхувати ведмежатника з ведмедем та, увійшовши в раж, і Барбусі добряче вліпив.

– Милий дядечку, – сказав Куба Кубікула, – як перед Богом, мені нічого не треба, окрім гарного обіду, і Кубула теж зранку ні про що інше не думає. Якого рожна ви тут дивного знайшли? Чим вам не до душі, що ми їсти хочемо? Дайте нам спокій і не дражніть наше страховисько, бо воно вас так обробить, своїх не впізнаєте. Дуже мені дивно, що ви його бачите, але дивно не дивно, а за хвіст його не смикайте.

Не встиг ведмежатник це сказати, як почав Барбуха пирхати, наче кіт, якого гончаки на дерево загнали. Тут пан староста нахилився і – цап! – схопив Барбуху за шию. І не за шию, ні, а за комір, як цуценя. Барбуха як завищить і – гоп, гоп, гоп! – вирвався та й стриб старості на шубу, а там на плече – і у волосся вчепився. У поважного пана замість вовни в руці дим, навколо дух пішов важкий, в носі щипає – просто біда. Та це ще нічого, – жала, панове, гірші будуть. Справді, не менше п'яти штук їх у панові Ранди рядком засіло.

Уявляєте ви собі, любі, який це був танець! Бідолашний пан староста бекав і мекав, благав і волав, кричав і гарчав – і все це так шалено, так голосно, що можна оглухнути.

– Рятуйте! – вив бідолашний. – Рятуйте, горю!..

 

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16  

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2026 Валерія Воробйова