Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Кубула та Куба Кубікула

Владислав Ванчура

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Зденек Міллер

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16  

***

У коваля було четверо дітей. Ліза – наймолодша; сестричку її звали Аполенкою, а братиків – Антоніном і Франтішеком.

Чому ж, скажіть на милість, якраз наймолодшій дівчинці довелося щось вигадувати? Чому Аполенка і ті двоє хлопців сплять, наче нічого не сталося? А тому, що в казках про все має дбати наймолодша дитина! Інакше ніяк не можна.

І от Ліза спить, і сниться їй сон про Кубулу. Наче з ним щось трапилось. Вранці прокинулася – і на тобі! Кубула за дверима з матір'ю сперечається.

– Шановна пані, – говорить ведмідь, – у вас страхи, страхи, страхи!

А та йому:

– Та чого ти, дурнику, чого тут у нас страшного?

Хвилину мати говорить, другу хвилину ведмідь – ніяк згоді не дійдуть. Ліза вдяглася та мерщій до них:

– Про що це ви?

– Та ось про що, – відповідає мати. – Кубула каже, ніби у нас в кузні якесь страхіття завелося. Я нічого не бачу, тато нічого не бачить, діти нічого не бачили, а він на кут показує і весь тремтить. Іди-но подивись, Лізо, чи є там щось, чи нема.

Ліза очі витріщає, але що тут побачиш, коли немає нічого.

– Горе мені з вами, любі, – продовжує Кубула. – Та ось же цей Барбуха, язика мені показує і так шастає, наче ящірка.

Обійняв ведмідь Лізу правою лапою за шию, а лівою показав, де у привида голова, де жала, де хвостик.

– Та покажися вже, коптилко барбуська, – промовила Ліза. – Я тепер все про тебе знаю. Виходь на світ, не бійся.

Не встигла промовити, як затремтіла на плечі у неї Кубулова лапа. Узяв дівчинку страх і гоп! – просто на середину кузні вистрибнув Барбуха! На порожньому місці раптом – гоп! – з'явився ведмежий привид, ніби в темних сінях лампою посвітили.

Що роблять діти, коли їх щось налякає?

Починають ревіти. І Ліза теж у сльози.

– Це вже нікуди не годиться! – сказав коваль. – Ви, нероби, геть із мого дому! Пішов, ведмедю, пішов, ведмежатнику! Геть, геть, геть! Я вам покажу – лякати мою дівчинку! Щоб духу вашого тут не було!

Легко сказати, а як надворі мороз? Куба Кубікула краще б залишився. Сказати по правді, не хочеться йому по снігу тягатися, та ще й зі страховиськом. Є у Куби клепка у голові. Удав він, ніби Барбухи не бачить (а насправді добре бачив). Для чого він так зробив? Одягнув шапку на голову і каже господареві:

– Не хвилюйтеся, батьку, ми підемо; ми вільні люди, нам в одному селі не всидіти. Але якщо вам треба дров наколоти, чи ковальський горн хутром роздмухати, ми від щирого серця готові допомогти.

Тут Ліза заплакала горючими сльозами, закричала, що не відпустить ведмедя. Вона боялася, щоб страховисько його не образило...

Але нічого не сталося. Коваль сказав, що не може він годувати ведмедя, адже на сім'ю ледве вистачає! Дров він наколе сам, а в кузні все одно ніякої роботи немає.

***

Кубула з Кубою Кубікулою вклонилися і далі пішли. Дорогою всяке з ними бувало. Але мандрівний народ до цього звичний. Куба Кубікула ніс та вуха собі тер, щоб не відморозити, а Кубула у своїй шубі і думати забув, що зима. А щодо того, чи легко було йти, так дорога була гарна. Ішла вона густим лісом, уздовж долин та ярів. Ішла кучугурами, через замерзлий струмок і бурелом, підіймаючись високо і опускаючись глибоко. Піднімалася і опускалася дорога, і всюди, де вона опускалася, ведмідь на задку з'їжджав, гикаючи на весь ліс. Шерсть уся в снігу. Ах, це його улюблений колір! Благодать, та й годі – де вже краще?

Порожня голова – я об заклад ладен побитися – начисто забув про Барбуху! І жодного разу, мабуть, зраднику про Лізу йому не згадалося.

Тільки звідки ви знаєте, що він її забув? Через те, що пустує? Та всі діти завжди так. У Кубули на серці смуток, тільки не знає він, що це за смуток такий. Не знає, що таке туга, і не вміє назвати по іменах усі ці мороки, що на дорослих находять.

Як тільки вони зупинилися відпочити, підійшов ведмедик до Куби Кубікули і каже:

– Кубо Кубікуло, зі мною щось страшне робиться. Поясні мені, що таке? У моєму череві голос мені чується: нічого не говорить, а тільки кличе. Що це таке?

– Це те, – Кубула у відповідь, – що ти якусь пташку з'їв і за це поплатишся. Адже з'їв, зізнавайся?

Ведмідь головою затрусив і подумав, що Куба нічого не розуміє. Він так би йому й сказав, але тут якраз підійшли вони до чудової крижаної доріжки, і Кубулі як не розбігтися, щоб по ній добряче проїхатися!

Пішли далі. Кубула йшов похнюпивши голову. Біля стежки – веселі заячі сліди. Ведмідь мовчить.

Ідуть далі – зустріли білку. Ведмідь знову мовчить.

– Присягаюся, – сказав Куба, – ковальські діти тебе підмінили. Адже ти з білками завжди дружбу водив.

Тут Кубула провів лапою по лобі і замислився.

– Це правда, – сказав він, помовчавши. – Ліза була з нами дуже ласкава. Кубо Кубікуло, мені хочеться знову до Лізи...

І став тут ведмідь пхинькати, повторюючи це прохання так часто, що ведмежатник розсердився:

– Який ти дурний! Коваль – людина бідна. І не соромно тобі було б щодня вечерю його з'їдати? Так, брате мій, не годиться. Ми маємо самі собі на їжу заробляти.

Але спробуйте вмовити мале хлопча, коли воно щось собі в голову забрало: терпець урветься!

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16  

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2026 Валерія Воробйова