Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Кубула та Куба Кубікула

Владислав Ванчура

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Зденек Міллер

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16  

Раптом як загримить ключ у замку – двері прочинилися і увійшли троє: поліцейський, староста та перший радник знаменитого селища Горщики-Коржики.

– Ха-ха, – промовив староста Ранда, – ці негідники удають, ніби сплять, і уявляють, ніби ми такі дурні, щоб повірити. Ану, куме, штурхони ведмедя ціпком!

Радник був такий грубіян, що, недовго думаючи, вже замахнувся. Але в цю хвилину, в ту жахливу мить Кубова шапочка розкрилася, і – ось вам, будь ласка, як забажаєте! – Барбуха саме висунув свою осину голівку, протер очі, розпушив свої димні шерстинки та приготувався летіти до Лізи. Ця славна дівчинка щойно прокинулася, одразу – сама доброта – згадала про своїх друзів і покликала страховисько у Гриби-Грибочки.

Радник з переляку випустив ціпка з рук і заволав:

– Ай-ай-ай-ай!

А страховиську це на руку. Воно посміхнулося, притримало хвостик з Кубуловим листом і весело відповіло:

– Бар, бар, бар!

 

Потім видерлося на вікно і хотіло вже летіти знайомою дорогою.

Але, милий мій, завдяки жахливому страху, що охопив старосту, радника і поліцейського, у нього виросло черевце, тож йому нелегко було пролізти крізь ґрати.

Для нас тут немає нічого дивного: адже ми знаємо, що страховиська харчуються страхом. Усі казкарі, всі старі добрі письменники і всі батьки торочать про це, але старости та радники – темні бовдури, їм цього не вдовбаєш. Зроду не знають, почому пряники в Пардубицях.

Сто років тому люди дали їм ціпка в руки, а бог їх нічим не примудрив. Вже від природи вони такі: насамперед ціпок у хід!

Бац, бац, бац! Староста, радник і поліцейський розмахнулися та й ну гатити по вікну! Ясна річ, що з цього вийшло. Барбуха давно вже вибрався та жайворонком летів до Лізиної кузні, а шибки – вщент, і один із товстунів добряче отримав від поліцейського по пальцях. Кажуть, поліцейський зробив це ненавмисне, від надмірної старанності, але, на мою думку, голова Горщиків-Коржиків цьому не вірив.

***

Так чи ні, але галасували вони над Кубою Кубікулою та ведмедиком Кубулою як оглашенні. Жодного слова не можна було розібрати.

– Шляхетне панство, – сказав ведмежатник, – чого ви так сперечаєтеся? Те, що ви бачили, – нюрнберзький вовк Хурхабарбухурха. І якщо ви, не дай боже, його стукнули, він вам завдасть добрячого прочухана!

Ведмежатник почав розповідати всякі жахи і нагнав на бідолах такого страху – ой-ой-ой! Ночами, мовляв, Барбуха ходить до нахабників, що погано про нього говорять та мавпою його називають.

– Адже ми його всю ніч нікуди не пускали, щоб він не утнув якогось жарту з паном старостою, – сказав хитрун, ледве утримуючись від сміху. – Він би вам, ваша милість, напустив би диму в носа. Я хочу пояснити вам його диявольські задуми – і хай я буду дурнем, якщо ви не звільните нас. Нехай буду дурнем, якщо ви звільните нас без гарних подарунків. Він хоче відгризти вам вухо, обскубти вашу борідку та вуса! Зуби в нього, можете мені повірити, наче навмисне для того пристосовані. Присягаюся! Усі вовкулаки страшенно ласі, особливо до вушного хрящика, коли той у зимовому холоді намерзне і стане солодким.

Кубула добре знав свого друга і зметикував, куди той хилить. Він увесь затрусився, забурмотів, наче від страху:

– Ой-ой-ой-ой, дайте мені якоїсь мазі, Куркабарбукурка вухо мені покусав!

Кубула було ведмежа продувне, всіма мазями мазане. Але не подумайте, щоб він так вже зовсім збрехав: у нього і справді на лівому вусі була вавка, та тільки отримав він її в бійці, тягаючись з барбосами та кицьками за ковбасу. Тепер це йому стало в пригоді, і він як почав голосити та кричати, наче вамбержицький псаломщик. Але пани, староста і, звісно ж, радники сільської громади дуже проникливі, і шкіряні їхні штани недовірою підшиті.

Вони оглядають речі справа, зліва, кашляють, шмаркаються, не говорять ні так, ні ні, поки якийсь балакун не відкриє рота, – і тут відразу його обсмикнуть і вимовлять своє: «Я гадаю, так», «Я гадаю, сяк»...

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16  

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2026 Валерія Воробйова