Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Кубула та Куба Кубікула

Владислав Ванчура

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Зденек Міллер

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16  

***

Барбуха пішов назад із Грибів-Грибочків тією ж дорогою, якою вранці з ведмежатником йшов. Ну, просто мука! Ніжки у нього коротенькі і наче пар. Бідолаха ледве шкутильгав. Сумка з пиріжками висіла на шиї. Вона була для нього заважка, і йому доводилося щохвилини відпочивати. Прочалапав він так цілу годину аж раптом, на тобі, відчуває, що в повітря піднявся! У вухах задзвеніло, і фрр! – ось він уже в Горщиках-Коржиках. Кубула з Кубою Кубікулою на нього чекали.

 

– Гарні товариші! – сказало страховисько. – Що ж ви так довго залишали мене в кучугурах, га? Чи справи були якісь невідкладні, що про мене забули?

Довелося ведмедеві з ведмежатником у страховиська пробачення просити. Тоді воно підібрало і розв'язало вузлика. Те, що було всередині, їм припало до смаку.

Коли наїлися, Кубула прочитав листа, а прочитавши, почав чухати собі потилицю.

– Кубо, що мені робити? Я ж не вмію писати! Читати ще так-сяк, навчився, це просто, а от писати – кара смертна. У мене кігтики для цього не підходять.

– Ну, а як щодо Лізи? – запитав Барбуха. – Ти згадував про неї чи ні?

– Сказати правду, – відповіло ведмежа, – пам'ять у мене коротка. Поки ти не пішов, я не згадував, але потім цілий день у череві був якийсь важкий тягар.

– Ех-хе-хе, – заперечив Куба Кубікула. – Нічого ти, дурнику, не розумієш! Ти ж говорив про неї.

– Ура! Ура! – крикнув ведмідь.

Та так голосно крикнув, що розбудив у сусідньому будинку господаря пекарні. Той постукав у стіну ціпком – думав, тепер буде тихо. Але де там: Кубула застрибав, заплакав – ну, не вгамуєш! Чи то Мартинові пиріжки його з розуму звели, чи то ведмежий бог таким божевільним його зробив... Зрештою Куба навіть добряче його буцнув. Бо ні в яку. Щоб відв'язатися, узяв Куба Кубікула якийсь папірець і почав разом із ним писати. Став виводити його лапою, і почали з'являтися жахливі каракулі, в яких жодному чортячому вчителю не розібратися. Найгірший учень у пеклі і той би не розвів такої мазанини. Літера "а" виходила схожою на кошик, "е" – на рибу. Кожна літера щось нагадувала, але жодна не виглядала нормальною літерою і не мала нічого спільного з прописом, настільки дорогим серцю пана шкільного інспектора. Грамотії такого понадряпували – просто біда. А, власне, хотіли написати ось що:

Люба Лізо, ми в Горщиках-Коржиках у пана бургомістра; нам тут дуже добре. Дякую тобі за пиріжки, вони були дуже до своєчасні. Пани радники хочуть, щоб ми в них залишилися, але ти не бійся: ми вже шукаємо, де тесляр залишив дірку. На все добре, Ліза. До побачення!

Барбуха здивувався, що його друзі таку маячню пишуть.

– Ах ти, дурнику! – сказав йому Кубула. – Невже ти хочеш, щоб ми Лізу до смерті налякали? Нас, мовляв, до арештантської посадили. Та ні за що! Ти лякай, якщо тобі так подобається, але ні мені, ані Кубі не личить цим займатися.

Він акуратно склав записочку і зажадав, щоб привид негайно знову вирушив у дорогу.

– Не викручуйся, крива душа, – сказав він страховиськові, коли той уперся. – Іди, іди, іди! Це велика честь, що ми тебе посилаємо. Це доручення, голубе, важливіше за всю твою непотрібну роботу – воно дасть тобі купу пирогів.

***

Тільки-но Кубула промовив ці необдумані слова, як страховисько повалилось на спину, і димне тільце його почало зменшуватися.

– Ах ти невдячний! – сказав Барбуха, поводячи носом. Хіба ти не знаєш, що я зникну і мені кінець, як тільки ти мене перестанеш боятися? Тепер – дякувати казкам – мене бачить кожен бешкетник, у якого є причина мене боятися. А що тоді буде, га? Що, як від мене нічого не залишиться?

Є на світі одне мерзенне правило, з якого немає винятків, – хіба що їх запровадить майбутній упорядник нового ладу. Окаянне це правило нам добре знайоме: люди найдужче сваряться, потрапивши в біду. Тоді найкращий час, тоді якраз у пору пускати в хід «хай тобі грець» та «щоб тебе розірвало».

Коли сидиш за ґратами, не дуже обмірковуєш свої слова. Ясна річ, де тіснота, там і сварки, а що ж може бути тісніше за в'язницю? Слово за слово, Барбуха не став мовчати, і Куба Кубікула теж не попустив свого. Здійнялася страшенна сварка – мало до бійки не дійшло. Чим далі сварилися, тим менше залишалося від Барбухи, і врешті-решт він зменшився на добру чверть. Маленький став, як козячі та овечі привиди... Та поки ми оце говоримо, він уже не більший за млинцевого привида.

– Барбухо, страховисько, любий! – вигукнув Кубула, бачачи, що друг гине через його зневіру та грубість.

Куба Кубікула приєднав свій голос до голосу ведмедя, і їм вдалося спільними зусиллями досягти того, що згубний розпад раптом припинився. Це, напевно, зробила любов, бо вона сильніша за страх. Барбуха був тепер завбільшки з тхора. Це дуже його дратувало. Як же це? Хіба він не поводився чесно, благородно? Не був милий, чемний, скромний, тихий і привітний, не намагався приховати запах гару? Хто може йому чимось дорікнути? Ніхто. Але саме тому його ніхто й не боїться. Ведмідь з ведмежатником люблять його, але ви ж розумієте – навіть якби вони любили його більше за себе і будь страховисько хоч діамантовим, одного дня або люди, або ведмеді виживуть його зі свого середовища. Коротше кажучи, вже тоді пора страховиськ минула та й настав час і Барбусі зникнути.

– Милі друзі, – промовив привид, – дякую вам за те, що ви залишили мене живими, але, будь ласка, не посилайте мене нікуди. Не можу я йти до Лізи, поки вона мене не покличе. Хіба я такий до неї дійду?

Кубула взяв бідолаху на руки й почав його качати: баю-бай, баю-бай. Потім, прив'язавши листа йому до хвоста, поклав його самого в Кубову шапку. Була рівно сьома ранку. Півні співали, гуси та селезні кричали, горобці цвірінькали. Все, що свистить, свистіло, все, що хрюкає, хрюкало – все рвалося в світ, життя вирувало. Жителі Горщиків-Коржиків були вже на ногах, а наші друзі спали у в'язниці, поклавши ногу на ногу та підсунувши під голову лапу.

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16  

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2026 Валерія Воробйова