Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Кубула та Куба Кубікула

Владислав Ванчура

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Зденек Міллер

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16  

***

Отже, Куба і Кубула опинилися в більш надійному ув'язненні, ніж арештантська біля печі майстра Богдана. Їх перевели до підвалу.

Ох, сидіти в підвалі – кепська справа.

– Слухай, Кубо Кубікуло, – сказав ведмідь, – це все через тебе! Навіщо ти плів такі дурниці?

Ведмежатник визнав свою провину і попросив пробачення. Потім, собі в покарання, погодився повибирати у ведмедика бліх і займався цим, поки не заспокоїв його.

Але за годину бідолахи знову згадали про Лізу та про свого посланця.

– Де ж це він вештається? – сказав Кубікула і почав так уперто думати про Барбуху і такого страху надумав, такої пилюки в очі напустив...

Але привид не з'являвся.

– Кубуло, Кубуло! – вигукнув через деякий час ведмежатник. – Від тебе така пилюка в очі – просто жах... Здається мені, ти брешеш і Барбухи не боїшся.

Тут ведмедеві й справді страшно стало. Він затремтів від думки, що, може, не побачить Барбухи і не отримає від Лізи відповіді. Але найдужче він злякався, що на його вдаваний страх йому справді якесь страховисько привидиться.

Серед цих мук і сумлінь Кубула вчинив не зовсім правильно. Чи можна було не помітити у його поведінці хитрого та підступного наміру? Ведмедик вирішив, що найкраще буде на кшталт бідних прохачів так перебільшити своє важке становище, що в самого аж мурашки по шкірі побігли. Господи, така брехня і таке пускання пилу в очі – само по собі вже неабияке джерело страждань. Хай їй грець, цій окаянній фантазії! Людина або ведмідь як почнуть брехати, так, дивишся, і загруз у брехні по самісіньку шию. То червоніє, то блідне, крутить шапку в руках, нігті собі гризе і – їй-богу, готовий хоч крізь землю провалитися, прямо в пекло.

Скільки бачили ми шахраїв і брехунів, яким довелося потім нюні розпускати! Не подумайте, що це на всіх накочує – ні-ні-ні! Добра половина учнів реве тільки через те, що вони вчинили щось негарне.

Ведмідь теж готовий був уже пустити сльозу. Ось уже сльози навернулися, і затремтіли губи, і лапки до очей піднялися, та й запхинькав, як школяр, якого залишили у школі після уроків.

У казках страх здатний викликати з пекла і навіть з найжахливіших місць усілякі жахіття. А насправді ну що страх може зробити? Та нічого. На щастя, Барбуха був добрий і Кубулу любив, – він любив його, а це набагато дорожче за страх. Ведмідь заплакав за Барбухою, двічі-тричі схлипнув та не встиг і носа втерти, як Барбуха вже перед ним.

– Що це ви, хлопці, тут робите? – запитав він, суворо дивлячись на своїх друзів. – Як ви знову про мене говорили? Адже я одразу хвоста втратив. Про що ви думаєте, розбійники, га? Згубити мене хочете?

Кубула за словом в кишеню не поліз.

– Ах, мій кульгавко, страх все дурно влаштовує. Як можемо ми про якісь там жахіття думати, коли на тебе, шахрая такого, не натішимося. Немає для нас страхів та жахів. Придумай щось інше, але передусім давай сюди листа від Лізи, якого ти в лапці тримаєш.

 

І він почав читати.

***

Тим часом страховисько з Кубою Кубікулою почали обговорювати, як Барбусі набути пристойного вигляду. Від бідолахи залишилися сама лише голова, черевце та трохи димної шерсті. Судили-рядили і врешті-решт домовилися на тому, що Барбусі слід харчуватися страхом старости.

У розпал розмови до неї втрутився Кубула.

– Дивіться, будь ласка, – почав він, – яку оцей Барбуха у Лізи кашу нам заварив! Ми їй писали, що живемо тут добре, а вона нам у відповідь – мовляв, гриби-грибочівські хлопці прийдуть до вас на допомогу та звільнять вас. Отже, ти, патякало таке, усе їй вибовтав?

– Аж ніяк, що ви! – заперечив привид. – Хіба я відповідаю за те, що ти там своїми каракульками надряпав? Ліза вголос листа прочитала, і там дослівно стояло:

Лізо! Ми в Горщиках-Коржиках у бургомістра-лиходія, і він нас страшенно мучить. Дуже дякуємо тобі за пиріжки перед стратою. Радники нас підсмажують та хочуть уморити. Нам дуже страшно. Ось уже хтось йде із сокирою. Приходь сюди пішки, Лізо, знайди нас.

– Ах-ах-ах! – вигукнув Кубула, почувши пояснення страху. – Щоб я щось подібне писав? Кубо Кубікуло, це ти моєю лапою таку дурню понавиводив! Божечки, в яку ж халепу ми встряли!

Ведмежатник почав ходити з кута в кут. Він сердився, що причиною всіх невдач є його хитрощі, тому він почав обсипати Кубулу докорами. Нарешті, облишивши сварки, вони стали думати, що ж тепер робити.

– І ти Лізу не переконував на інше? – запитав Куба.

– Вона мені анітрохи не повірила, – відповіло страховисько. – Не повірила, і нехай я увесь розтану, якщо вона не йде зараз на чолі п'яти чи шести відчайдушних дівчат – бити пана старосту та відімкнути двері цієї діри.

– Скоріш, швидше думайте! – вигукнув Кубула. – У мене навіть язик спітнів, і я не я буду, якщо не відчуваю: бути тут нещастю. Ще не вистачало, щоб Ліза якусь дурницю утнула! Мартини нам не подякують. А у школі! Господи, за такі справи у школі можуть добряче намилити чуба, і скінчиться тим, що дівчинка отримає двійку за поведінку.

Але Куба Кубікула, подумавши, сказав:

– Не такий страшний біс, як його малюють. Пошлемо Барбуху до пана старости. Нехай кричить та верещить, ридає та ричить, нехай гуркоче і регоче, нехай робить усе, що вміє, нехай наводить на нього страх. Б'юся об заклад, що дядько благатиме нас про допомогу проти страху. Адже він знає, що воно ходить за нами як собачка. Тож кінчайте теревені правити, хлопці, ми достатньо відпочили – настав час вибиратися з цієї халепи. Відведемо Лізу додому, а вже докори доведеться стерпіти.

Барбуха трошки боявся, що в Горщиках-Коржиках його кожному видно. Хтозна, чи там усі такі шибеники були, у яких совість нечиста, але ж це так! У тих краях на страховисько показували пальцем.

– Не дай боже, ще поженуться за мною! – сказав він. – Краще піду до старости, як стемніє.

– Ні, ні, – заперечив ведмежатник, – хтозна, що може статися. Іди зараз! Тебе побачать лише ті, хто тебе боїться. Але їм навіть на думку не спаде тебе за вуха хапати.

– Оце сказав! – перебив Барбуха. – А по-твоєму, староста не вгатив по мені ціпком? Ні, якби він мене не боявся, так і не побачив би, а якби боявся, не мав би бити.

– І в казках помилки бувають, – відповів Куба Кубікула та зняв сорочку. – Ти увійдеш до нього пречудовим страховиськом, у якого все на місці, – додав він, зайнявшись ділом. – Оце тільки примітаю кілька латок, і буде в тебе чудовий саван. Дам тобі ведмежий дзвіночок, щоб дзвонити, якщо що. А ось іще гарна скіпка, яку легко розпалити.

Тут Куба покотився зі сміху та реготав, наскільки ґудзики дозволяли. Отак зі смішками та жартами, вони удвох вбрали Барбуху як на весілля. Затягли йому воріт сорочки, підперезали її паском та розписали малюнками із зображенням кісток, сов, черепів та всяких інших жахів. Справді, одного такого малюнка досить, щоб у будь-якого старости вуса з бородою – геть. Вийшло ну просто розкішне страховисько; шкода тільки, що маленьке! Але Барбуха не одразу дав себе вмовити, його ще брали сумніви.

– Послухайте, адже пан староста Ранда один раз мене вже надубасив, то чому ж вдруге побоїться?

– Бо тому! – відповів Куба. – Він тебе злякається, бо за цей час обдумав свої вчинки, тому що час від часу все більше чманіє, що без всякої видимої і вагомої причини посадив в арештантську цілком порядного ведмедя та ще більш порядного ведмежатника, тому що у нього нечисте сумління, тому що він осел і, нарешті, тому що він на це заслуговує!

– Цього вистачить, – сказав Барбуха, сховав саван у сумку, взяв скіпку, повісив собі на шию дзвіночок, сказав «бувайте здорові» та виступив у похід.

 

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16  

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2026 Валерія Воробйова