Ніна Гернет, Григорій Ягдфельд

Пропав дракон

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр –  Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Калаушин

  

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15   16    17    18    19    20  

  

15. Страждалець їде

Як ви, мабуть, пам'ятаєте, Женькові вдалося спритно врятуватися від буйних близнюків. Але тепер у нього в будинку сорок на Мінеральній вулиці з'явилися вороги, які заважали дістатися до таємниці. Чергувати біля під'їзду стало небезпечно. Інший на місці Женька напевно кинув би цю справу і зайнявся чимось більш спокійним і безпечним, але не Женько.

Міркуючи, як йому діяти далі, Женько кружляв по ближніх вулицях. У нього в кишені гриміли мідяки, які йому вчора дала сусідка Ольга Павлівна, за те, що він цілий день не грав на барабані.

Насамперед він вирішив підкріпити свої сили газованою водою з сиропом і з'їздив до автомата. А потім прямо покотив до будинку Сергія Васильовича. Цього разу він розсудливо зайняв пост не біля під'їзду, а у воротах будинку навпроти, звідки було все чудово видно. І став чекати.

Але перше, що він побачив, був не старий, а знову ті ж самі зловредні хлопчаки! Вони бігли до будинку і злодійкувато озиралися. Один тримав у руках кошлату болонку.

Женько зловтішно гмикнув. Тепер він їм покаже! Тепер він їх не боїться: в одного обидві руки зайняті собакою, а з другим він легко впорається!

З жахливим криком Женько вилетів з воріт і кинувся на ворогів. Боря і Льова кинулися навтьоки. Женько погнався за ними. Вони промчали повз ту саму маму з коляскою, на яку всі вже налітали. Але вона навіть не встигла зойкнути, як вони були далеко.

Близнюки звернули в якийсь двір. Женько за ними. Але дворів виявилося багато, воріт багато, і вороги наче провалилися крізь землю. Покрутившись у дворах, Женько повернувся на свій колишній пост — до воріт. Але він не помітив, що вороги весь час скрадалися за ним, безшумно розмотуючи свої консервні ласо.

Між тим Сергій Васильович, програвши партію, сумно повертався додому.

І як раз в той момент, коли Женько побачив Сергія Васильовича і рвонувся до нього через дорогу, Боря жбурнув ласо. Женько з гуркотом звалився на землю, а хлопчаки з переможними криками пронеслися повз нього і зникли у під'їзді разом із собакою.

Лежачи на землі, Женько побачив різнокольорові ноги Сергія Васильовича, що йшли від нього: одна в білому черевику, друга — у чорній калоші.

Поки він виплутувався з банок і мотузок, старий знову зник у під'їзді. Ото вже як не щастить, то не щастить!..

***

Отже, Сергій Васильович повернувся додому.

— Розумієш, Тасю, — почав він. — Він пішов пішаком від короля. І якби я...

Тут він побачив, що дружина суворо дивиться на його ноги. Він теж подивився на свої ноги, але не помітив нічого особливого і продовжував:

— ...пішов конем...

— Де друга калоша?

Сергій Васильович розгублено розглядав свої різнокольорові ноги.

— Ну, що ж, — сказала Таїсія Петрівна. — Одна кришка і одна калоша на день, це, зрештою, не так вже й багато.

Та поки Сергій Васильович знімав плащ і свою єдину калошу, Таїсія Петрівна вже забула про другу. Вона стала розповідати чоловікові, яка мила ця істота з бідона.

Вони пішли до кімнати.

На столику стояла велика старовинна супниця, розписана трояндами. Зазвичай вона красувалася на скляній гірці та виймалася тільки у дні народження, коли до стареньких з'їжджалися онуки. На дні супниці у воді плавали якісь рослини, а посередині скелею стояло прес-пап'є з гірського кришталю, яке завжди прикрашало письмовий стіл Сергія Васильовича. На прес-пап'є, розчепіривши гребінь, сиділа істота, яка таємниче з'явилася з молока. Вона пильно дивилася на Сергія Васильовича.

— Просто не знаю, чим його годувати, — нарікала Таїсія Петрівна. — Я йому пропонувала гречану крупу, курячу котлетку, ризький хліб. А воно носом крутить. І головне — невідомо, що воно таке.

Сергій Васильович задумливо дивився на прибульця.

— Бачиш, Тасю, воно схоже, з одного боку, на ящірку, з іншого боку, на жабу. Отже, треба подивитися в енциклопедії «Я» і «Ж».

Він дістав два томи Великої Радянської Енциклопедії і заглибився у читання.

— Тасю! — радісно вигукнув він. — Я був правий. Обидві вони їдять одне й теж саме. Чи немає в нас якогось жука?

— У моєму домі немає жуків, — суворо відрізала Таїсія Петрівна.

— Чи мухи, — продовжував Сергій Васильович.

У квартирі знайшлося всього дві мухи, а зловили вони одну. При цьому Таїсія Петрівна впала зі стільця, а Сергій Васильович збив настінного годинника. Але все було забуто тієї ж миті, коли тритон проковтнув муху. Захекані старі сіли на диван.

— Отже, будемо годувати мухами, — сказав Сергій Васильович.

— А хто цих мух ловитиме і де? — єхидно запитала Таїсія Петрівна.

— Ну, Тасю... зрештою можна і метеликів.

— Тільки цього мені не вистачало — стрибати за метеликами!

— Але, Тасю... Якщо його зовсім не годувати, то до чого це призведе?

— Я бачу тільки один вихід. Ти відвезеш цього страждальця до Олександра Володимировича. Така чудова людина, звичайно, не відмовиться ловити мух.

Таїсія Петрівна дістала банку від маринованих огірків, налила трохи води і дбайливо пересадила тритона ополоником.

— Сподіваюся, ти ще не забув адресу? — запитала вона.

— Ну, Тасю! Я потраплю до Олександра Володимировича із закритими очима! — образився Сергій Васильович і пішов одягатися.

— Не забудь капелюха! — крикнула вслід Таїсія Петрівна.

— Добре. А де він, капелюх?

— Там, де ти його поклав.

Через кілька хвилин пролунав дзвін, гуркіт і жалібний голос Сергія Васильовича:

— Тасю!

— Так я і знала! — сказала Таїсія Петрівна. — Цей чоловік поліз по капелюх на посудну полицю!

  

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15   16    17    18    19    20