Ніна Гернет, Григорій Ягдфельд
Пропав дракон
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Калаушин
Розділи:
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
15. Страждалець їде
Як ви, мабуть, пам'ятаєте, Женькові вдалося спритно врятуватися від буйних
близнюків. Але
тепер у нього в будинку сорок на Мінеральній вулиці з'явилися вороги, які
заважали
дістатися до таємниці. Чергувати біля під'їзду стало небезпечно. Інший на місці
Женька
напевно кинув би цю справу і зайнявся чимось більш спокійним і безпечним, але
не
Женько.
Міркуючи, як йому діяти далі, Женько кружляв по ближніх вулицях. У нього в кишені гриміли мідяки, які йому вчора
дала сусідка
Ольга Павлівна, за те, що він цілий день не грав на барабані.
Насамперед він вирішив підкріпити свої сили газованою водою з сиропом і
з'їздив до
автомата. А потім прямо покотив до будинку Сергія Васильовича. Цього разу він розсудливо
зайняв пост не біля під'їзду, а у воротах будинку навпроти, звідки було
все чудово видно. І став чекати.
Але перше, що він побачив, був не старий, а знову ті ж самі
зловредні
хлопчаки! Вони бігли
до будинку і злодійкувато озиралися. Один тримав у руках кошлату
болонку.
Женько зловтішно гмикнув. Тепер він їм покаже! Тепер він їх не боїться:
в одного обидві
руки зайняті собакою, а з другим він
легко впорається!
З жахливим криком Женько вилетів з воріт і кинувся на ворогів.
Боря і Льова кинулися навтьоки. Женько погнався за ними. Вони промчали
повз ту саму
маму з коляскою, на яку всі вже налітали. Але вона
навіть не встигла зойкнути,
як вони були
далеко.
Близнюки звернули в якийсь двір. Женько за ними. Але дворів виявилося
багато, воріт
багато, і вороги наче провалилися крізь землю. Покрутившись у дворах,
Женько повернувся
на свій колишній пост — до воріт. Але він не помітив, що вороги весь час
скрадалися за ним,
безшумно розмотуючи свої консервні ласо.
Між тим Сергій Васильович, програвши партію, сумно повертався додому.
І як раз в той момент, коли Женько побачив Сергія Васильовича і рвонувся
до нього через
дорогу, Боря жбурнув ласо. Женько з гуркотом звалився на землю, а
хлопчаки з переможними
криками пронеслися повз нього і зникли у під'їзді разом із собакою.
Лежачи на землі, Женько побачив різнокольорові ноги
Сергія
Васильовича, що йшли від нього: одна
в білому черевику,
друга — у чорній калоші.
Поки він виплутувався з банок і мотузок, старий знову зник у під'їзді.
Ото вже як не щастить, то не щастить!..
***
Отже, Сергій Васильович повернувся додому.
— Розумієш, Тасю, — почав він. — Він пішов пішаком від
короля. І якби
я...
Тут він побачив, що дружина суворо дивиться на його ноги. Він теж
подивився на свої ноги,
але не помітив нічого особливого і продовжував:
— ...пішов конем...
— Де друга калоша?
Сергій Васильович розгублено розглядав свої різнокольорові ноги.
— Ну, що ж, — сказала Таїсія Петрівна. — Одна кришка і одна калоша
на
день, це, зрештою, не так вже й
багато.
Та поки Сергій Васильович знімав плащ і свою єдину калошу, Таїсія
Петрівна вже забула про другу. Вона стала розповідати чоловікові, яка
мила ця істота з
бідона.
Вони пішли до кімнати.
На столику стояла велика старовинна супниця, розписана трояндами.
Зазвичай вона
красувалася на скляній гірці та виймалася тільки
у дні народження, коли до стареньких
з'їжджалися онуки. На дні супниці у воді плавали якісь рослини, а
посередині скелею
стояло прес-пап'є з гірського кришталю, яке завжди
прикрашало письмовий стіл
Сергія
Васильовича. На прес-пап'є, розчепіривши гребінь, сиділа істота,
яка
таємниче з'явилася з
молока. Вона пильно дивилася на Сергія Васильовича.
— Просто не знаю, чим його годувати, — нарікала Таїсія Петрівна. — Я
йому пропонувала
гречану крупу, курячу котлетку, ризький хліб. А воно
носом крутить. І
головне — невідомо, що
воно таке.
Сергій Васильович задумливо дивився на прибульця.
— Бачиш, Тасю, воно схоже, з одного боку, на ящірку, з іншого боку, на
жабу. Отже,
треба подивитися в енциклопедії «Я» і «Ж».
Він дістав два томи Великої Радянської Енциклопедії і заглибився у
читання.
— Тасю! — радісно вигукнув він. — Я був правий. Обидві вони їдять одне
й
теж саме. Чи немає
в
нас якогось жука?
— У моєму домі немає жуків, — суворо
відрізала Таїсія Петрівна.
— Чи мухи, — продовжував Сергій Васильович.
У квартирі знайшлося всього дві мухи,
а зловили вони одну. При цьому Таїсія
Петрівна
впала зі стільця, а Сергій Васильович збив настінного годинника. Але все було
забуто тієї ж миті, коли тритон проковтнув муху. Захекані старі сіли на диван.
— Отже, будемо годувати мухами, — сказав Сергій Васильович.
— А хто цих мух ловитиме і де? — єхидно запитала Таїсія Петрівна.
— Ну, Тасю... зрештою можна і метеликів.
— Тільки цього мені не вистачало — стрибати за метеликами!
— Але, Тасю... Якщо його зовсім не годувати, то до чого це призведе?
— Я бачу тільки один вихід. Ти відвезеш цього страждальця до Олександра
Володимировича.
Така чудова людина, звичайно, не відмовиться ловити мух.
Таїсія Петрівна дістала банку від маринованих огірків, налила трохи води і
дбайливо
пересадила тритона ополоником.
— Сподіваюся, ти ще не забув адресу? — запитала вона.
— Ну, Тасю! Я потраплю до Олександра Володимировича із закритими очима! —
образився Сергій
Васильович і пішов одягатися.
— Не забудь капелюха! — крикнула вслід Таїсія Петрівна.
— Добре. А де він, капелюх?
— Там, де ти його поклав.
Через кілька хвилин пролунав дзвін, гуркіт і жалібний голос Сергія Васильовича:
— Тасю!
— Так я і знала! — сказала Таїсія Петрівна. — Цей чоловік поліз по капелюх на
посудну
полицю!
Розділи:
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
| 
