Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Ніна Гернет, Григорій Ягдфельд

Пропав дракон

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр –  Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Калаушин

  

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15   16    17    18    19    20  

  

1. Замість Кошкіна

Цього тихого сонячного ранку голова загону четвертого класу 27-ї школи Мишко Коробкін навіть уявити собі не міг, що з ним станеться найближчим часом; він сидів на бульварі, начищений і причепурений, у парадній піонерській формі, і щось старанно зубрив, поглядаючи то в блокнот, то на небо. Потім він відклав блокнота, підвівся, чемно вклонився сусідньому дереву і промовив:

— Здрастуйте, шановний Олексію Івановичу! Ми, делегати Коробкін і Кошкін...

Він зиркнув на свого ручного годинника і пробурчав:

— Кошкін запізнюється! ... Прийшли запросити вас від імені і за дорученням нашого загону на збори, що присвячені вашій творчості.

Далі мав говорити Кошкін, але Кошкіна не було, а вже був час іти. Мишко обурився: «То де ж цей Кошкін?»

Він подивився туди і сюди. На бульварі — нікого. Раптом на самому кінці алеї показалася якась фігурка. Вона мчала прямо до Мишка, розмахуючи букетом. Він упізнав її: це Ліда Шершиліна, досить дурне дівчисько з його класу. Вона була у парадній формі, а на голові її стрибав бант, схожий на метелика-капусницю.

— Коробкін, ти не хвилюйся! — закричала вона, підбігаючи. — Я замість Кошкіна!

— А Кошкін де?

— Кошкіну ніяк. У нього половина зелена.

— Яка ще половина! — закричав Мишко.

— Ліва, — сказала Ліда Шершиліна. — Уявляєш, який жах? Ми спокійнісінько розфарбовуємо «Вітаємо улюбленого письменника», абсолютно нічого не думаємо, як раптом — маєш! Хтось страшним ревом реве, і ввалюється цей жахливий Кошкін — зелений-презелений!

Мишко мало що зрозумів, але одразу відчув, що нічого гарного для нього з цієї історії не вийде.

— Розумієш, він до тебе біг і налетів на відро з фарбою, — торохтіла Ліда. — Він у школі. Що робити? Галина Іванівна жахнулася — куди його? У делегацію такого зеленого — як же? Так його, бідолашного, шкода!

Ліда зітхнула і замовкла. Ніби вимкнула радіо.

Мишко мовчав. Таку новину треба було обміркувати.

Подумавши, Мишко вирішив, що нічого поганого не сталося. Може, навіть навпаки. Він сказав:

— Чого шкода, сам винен. Роззява. Що ж, гаразд, Коробкін і сам впорається.

— Чому це? — здивувалася Ліда. — Тепер же я замість Коробкіна! Галина Іванівна сказала...

— А навіщо ти мені потрібна? — сказав Мишко. — Щось ти багато про себе уявляєш! Іди-но ти додому.

— Ще чого, додому! — обурилася Ліда. — Сам іди! Я така ж делегатка, як і ти! Хитрий який. Думаєш, мені не хочеться до знаменитого письменника?

— Хочеться! — Мишко презирливо пирхнув. — Мене завжди вибирають, тому що я вмію розмовляти, як слід. Одне — для привітання, інше — для подяки. А які ти можеш слова сказати?

— А я й не буду ніяких слів казати! — не здавалася Ліда. — Говори собі, а я буду... ось... підносити квіти!

Так, щодо квітів Шершиліна була права. Квіти підносити теж треба. Мишко знизав плечима і знехотя сказав:

— Ну гаразд. Йдем вже... делегатка!

Але спочатку прискіпливо оглянув Ліду з ніг до голови. Велів поправити бант і навіть показати носовичка — чистий.

— Ну, пішли! — нарешті сказав Мишко і одразу ж зупинився. — А куди? Адреса у Кошкіна!

— А от і не у Кошкіна! — гордо сказала Ліда. — Як Галина Іванівна вибрала мене, я одразу в Кошкіна спитала і записала: будинок дванадцять, квартира сорок.

— А вулиця?

— Вулиця... цей... вулиця... Забула!..

— Так я і знав, — сказав Мишко. — Ох, і морока з тобою! Мінеральна вулиця! Пішли!

І вони пішли запрошувати письменника Мамонтова до школи на обговорення його творчості.

Сонце сьогодні світило дуже яскраво, і горобці цвірінькали дуже голосно, і небо було дуже синє. Мишко на ходу вчив вітальну промову, а Ліда переплітала косичку. Її мучили сумніви.

— Мишко! А що, як його вже запросили до іншої школи?

Мишко відмахнувся і продовжував бубоніти слова.

— Мишко! А що, як він скаже: ідіть? А раптом він знову полетів до Австралії?

Мишко зупинився.

— Слухай, Шершиліна, — суворо сказав він. — Якщо вже ти з якогось дива потрапила до делегації — не задавай дурних питань!

Ліда винувато замовкла. Ну, якщо не можна розмовляти, вона стала роздивлятися на всі боки.

Коли вони проходили повз вітрину крамниці головних уборів, вона відстала від Мишка, намагаючись розгледіти себе у дзеркалі між капелюхами. Мишко озирнувся і побачив Шершиліну навпочіпки перед вітриною.

— Ну, Шершиліна, — обурився він. — Здається, через тебе ще буде купа неприємностей!

Ліда винувато мовчала. Назустріч по бруківці їхала цистерна з квасом. За нею рухалася черга людей з бідонами і графинами. Раптом Ліда ахнула: останнім у черзі шкандибав на самокаті хлопчисько — брат Ліди!

— Женько! — крикнула вона. — Бачили? Мама ж замкнула його у квартирі!

Хитрий Женько зробив вигляд, наче його дуже цікавить ворона на гілці.

— Як ти смів вилізти? — кричала Ліда. — Зараз же йди додому!

— А що, не можна попити квасу? — простодушно сказав Женько і, дзвякнувши мідяками, зник за рогом разом із чергою.

Ліда рвонулася було за ним, але Мишко схопив її за сукню. Ліда кип'ятилася:

— Ти подумай! Спустився по трубі навмисно, аби за мною слідкувати. Тільки я кудись — так він одразу ж ззаду хвостом... Пусти-но, я його зараз!..

Мишко хотів було як слід смикнути її за косу, але згадав, що він делегат, і тільки суворо запитав:

— Що тобі важливіше: ловити хлопчаків чи виконувати піонерське доручення?

— Виконувати, — сказала Ліда.

І вони пішли далі.

Біля будинку дванадцять Ліда зупинилася.

— Тут начебто. Мінеральна, дванадцять, квартира сорок. Третій поверх. Олексій Іванович Мамонтов. Он, напевно, його балкон, — і Ліда із захопленням подивилася на балкон, повний квітів.

  

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15   16    17    18    19    20  

Автор: Гернет Н.; ілюстратор: Калаушин Б.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова