Ніна Гернет, Григорій Ягдфельд
Пропав дракон
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Калаушин
Розділи:
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
13. Няня для Аліси
На підвіконні поміж кактусами сиділо щеня, схоже на чорну кудлату кульку, і гавкавло.
Воно
гавкало таким тоненьким голоском, як наче гавкав би комар.
Воно гавкало на все, що рухалося. Особливо на автобуси і тролейбуси. Воно, певно,
вважало їх
дуже великими собаками і ображалося, що їм можна бігати по вулицях, а йому — ні.
Поки воно гавкало, Алісина мама запихала до сумочки ключі, хустку, вдягала шапочку,
допивала
компот і говорила Алісі:
— Не підходь до плити. Нікому не відчиняй. Лишенько, у вухах дзвенить від цієї
собаки!
Ні, ви бачили, щоб у місті не можна було знайти няньку? Ти будеш гавкати, горе
моє? Вісім
оголошень повісила — нікого немає! Ну, будь розумницею, я повернуся о п'ятій.
— Ще не йди. Ти не сказала «не чіпай сірників», — нагадала Аліса.
Щойно мама зачинила за собою двері, собака перестав гавкати і скотився з
підвіконня,
щоб відгризти банти від маминих шльопанців. Аліса зрозуміла: щеня образилося на
маму за
те, що їй не сподобався його красивий гавкіт. Аліса сунула голову під ліжко:
— Шарику, коли ти все відгризеш, погавкай, будь ласка. Мені дуже подобається, коли
ти
гавкаєш.
Шарик дзявкнув ще раз і несильно хапнув її за вухо. Аліса з докором
подивилася на нього:
— А тобі було б добре, якби я тебе вкусила за вухо?
Шарик помахав хвостиком, і вони помирилися.
— А тепер — гуляти! — сказала Аліса.
Шарик весело дзявкнув і звично затрусив до підвіконня. Вони розсунули горщики з
кактусами
і всілися на віконці. Так вони гуляли завжди до маминого приходу, тому що гуляти
по-справжньому було нема з ким.
По той бік вулиці пройшов піонер із трубою.
— Цур, моя труба! — крикнула Аліса.
Шарик залишився без труби, але не засмутився. По карнизу йшла кішка, і він одразу ж на неї загавкав.
— Який хитрий! — ображено сказала Аліса. — Забрав собі таку гарну кішечку!
А Шарик отримав ще цілий гвинтокрил! Алісі стало зовсім заздрісно.
— Як тобі не соромно! — закричала вона. — Кішка йому, гвинтокрил йому, і всі
автобуси завжди
йому! А мені тільки одна труба! А тобі було б добре, якби в тебе була тільки
одна труба?
Але робити було нема чого. Все було за правилами. Шарик перший помітив, перший
сказав, і
кішка дісталася йому.
Тут Аліса помітила, що до їхнього будинку йде дівчинка.
— Цур, моя дівчинка! — крикнула Аліса.
Дівчинка зайшла у під'їзд.
Шарик раптом скотився з підвіконня і з гавкотом кинувся до передпокою. Аліса
побігла за ним.
Пролунав тихий дзвінок. Аліса знала, що відчиняти не можна. Але все ж таки: хто це
стоїть за дверима і хоче до них увійти? Вона зазирнула у замкову шпарину, але
побачила
тільки темну пляму.
— Хто там? Вовк? — запитала Аліса.
Їй відповів зовсім не вовчий голос:
— Що ти! Навпаки!
— Тоді скажи: «Вовк дурень!» — зажадала Аліса.
— Вовк дурень, — відповіли їй. — Відчини, дівчинко.
Але Алісу не так легко було провести. Хтозна, хто попроситься гарним голосом!
— Так! А ти спочатку скажи: ти хто?
— Шершиліна з двадцять сьомої школи.
Аліса не знала: Шершиліна — це добре чи погано? Вона подивилася на Шарика: що
він думає? Але Шарик сидів, схиливши голову набік, і дивився на двері. Тоді Аліса голосно
запитала:
— А що тобі треба, Шершиліна?
— Скажи мамі, що прийшла няня.
— Няня? — зраділа Аліса. — Тоді йди скоріше найматися та підем гуляти!
Аліса встала навшпиньки, відчинила замка... Перед нею стояла її власна дівчинка!
Аліса гордо подивилася на Шарика і сказала:
— А до тебе твоя кішка ніколи не прийде!
Вона схопила Ліду за руку і повела до кімнати. Ліда погладила Шарика і запитала:
— А де твоя мама?
— На роботі.
«Ну, звичайно, — подумала Шершиліна, — це тому, що я прийшла. Прийшов би хтось інший,
мама була
б удома».
Аліса ніби зрозуміла її думки:
— Нічого, я сама тебе найму. Я знаю, як наймати. Ми з мамою вже наймали, тільки
ті були
погані, а ти хороша, я тебе дуже швидко найму.
Аліса метушилася навколо Ліди.
— Ну, спочатку сідай. Не сюди, а туди. У нас няньки наймаються на цьому стільці.
Вони сіли. Помовчали. Ліда озирнулася: розкидані іграшки, погризений
черевик...
— Ну, значить, доглядати за дитиною, — солідно почала Аліса. — Гуляти весь час. Ще
радіо
заводити... запалювати сірники. Тепер ти.
— Що я? — не зрозуміла Ліда.
— Ну питай мене: з пранкою чи без пранки?
— А вам як треба? — запитала Ліда.
Вони обидві не знали, що таке пранка.
— Так, нам треба з пранкою, — вирішила Аліса, — нехай у нас живе. І все, досить
найматися. Тепер, няню, веди нас гуляти!
Аліса схопила своє пальтечко і простягнула Ліді. А Ліду мучило питання: чи
дадуть їй
аванс — трошки грошей. Але не могла ж вона говорити про це з Алісою або Шариком!
— А коли твоя мама прийде? — запитала вона.
— Ось коли! — крикнула Аліса. Вона влізла на стілець під стінним годинником і
показала на
стрілки.
— Коли велика буде тут, а маленька — тут.
— О п'ятій? — Ліда перелякалася. — Ой ні, я так довго не можу. Тоді я пішла.
Аліса відкрила рота. Очі її налилися сльозами, обличчя
скривилося. Це була остання мить тиші, після якої вибухнув страшенний рев.
Аліса волала, Шарик гавкав. Ліда розгубилася.
— Не йди! Няню, не йди! — ридала Аліса, вчепившись у Ліду. Ліда сама ледь не
заплакала
від жалю.
— Ну, добре. Я трошки залишуся. Ну, перестань, будь ласка!
Рев миттєво припинився.
— Гуляти! — розвеселилася Аліса. Витягла з-під шафки ключ від дверей і знову
схопила своє
пальтечко.
— Гаразд, — сказала Ліда. — І щоб більше не ревіти!
— Коли я гуляю, я не плачу, — розсудливо сказала Аліса.
Розділи:
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
| 
