Ніна Гернет, Григорій Ягдфельд

Пропав дракон

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр –  Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Калаушин

  

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15   16    17    18    19    20  

  

13. Няня для Аліси

На підвіконні поміж кактусами сиділо щеня, схоже на чорну кудлату кульку, і гавкавло. Воно гавкало таким тоненьким голоском, як наче гавкав би комар.

Воно гавкало на все, що рухалося. Особливо на автобуси і тролейбуси. Воно, певно, вважало їх дуже великими собаками і ображалося, що їм можна бігати по вулицях, а йому — ні.

Поки воно гавкало, Алісина мама запихала до сумочки ключі, хустку, вдягала шапочку, допивала компот і говорила Алісі:

— Не підходь до плити. Нікому не відчиняй. Лишенько, у вухах дзвенить від цієї собаки! Ні, ви бачили, щоб у місті не можна було знайти няньку? Ти будеш гавкати, горе моє? Вісім оголошень повісила — нікого немає! Ну, будь розумницею, я повернуся о п'ятій.

— Ще не йди. Ти не сказала «не чіпай сірників», — нагадала Аліса.

Щойно мама зачинила за собою двері, собака перестав гавкати і скотився з підвіконня, щоб відгризти банти від маминих шльопанців. Аліса зрозуміла: щеня образилося на маму за те, що їй не сподобався його красивий гавкіт. Аліса сунула голову під ліжко:

— Шарику, коли ти все відгризеш, погавкай, будь ласка. Мені дуже подобається, коли ти гавкаєш.

Шарик дзявкнув ще раз і несильно хапнув її за вухо. Аліса з докором подивилася на нього:

— А тобі було б добре, якби я тебе вкусила за вухо?

Шарик помахав хвостиком, і вони помирилися.

— А тепер — гуляти! — сказала Аліса.

Шарик весело дзявкнув і звично затрусив до підвіконня. Вони розсунули горщики з кактусами і всілися на віконці. Так вони гуляли завжди до маминого приходу, тому що гуляти по-справжньому було нема з ким.

По той бік вулиці пройшов піонер із трубою.

— Цур, моя труба! — крикнула Аліса.

Шарик залишився без труби, але не засмутився. По карнизу йшла кішка, і він одразу ж на неї загавкав.

— Який хитрий! — ображено сказала Аліса. — Забрав собі таку гарну кішечку!

А Шарик отримав ще цілий гвинтокрил! Алісі стало зовсім заздрісно.

— Як тобі не соромно! — закричала вона. — Кішка йому, гвинтокрил йому, і всі автобуси завжди йому! А мені тільки одна труба! А тобі було б добре, якби в тебе була тільки одна труба?

Але робити було нема чого. Все було за правилами. Шарик перший помітив, перший сказав, і кішка дісталася йому.

Тут Аліса помітила, що до їхнього будинку йде дівчинка.

— Цур, моя дівчинка! — крикнула Аліса.

Дівчинка зайшла у під'їзд.

Шарик раптом скотився з підвіконня і з гавкотом кинувся до передпокою. Аліса побігла за ним.

Пролунав тихий дзвінок. Аліса знала, що відчиняти не можна. Але все ж таки: хто це стоїть за дверима і хоче до них увійти? Вона зазирнула у замкову шпарину, але побачила тільки темну пляму.

— Хто там? Вовк? — запитала Аліса.

Їй відповів зовсім не вовчий голос:

— Що ти! Навпаки!

— Тоді скажи: «Вовк дурень!» — зажадала Аліса.

— Вовк дурень, — відповіли їй. — Відчини, дівчинко.

Але Алісу не так легко було провести. Хтозна, хто попроситься гарним голосом!

— Так! А ти спочатку скажи: ти хто?

— Шершиліна з двадцять сьомої школи.

Аліса не знала: Шершиліна — це добре чи погано? Вона подивилася на Шарика: що він думає? Але Шарик сидів, схиливши голову набік, і дивився на двері. Тоді Аліса голосно запитала:

— А що тобі треба, Шершиліна?

— Скажи мамі, що прийшла няня.

— Няня? — зраділа Аліса. — Тоді йди скоріше найматися та підем гуляти!

Аліса встала навшпиньки, відчинила замка... Перед нею стояла її власна дівчинка! Аліса гордо подивилася на Шарика і сказала:

— А до тебе твоя кішка ніколи не прийде!

Вона схопила Ліду за руку і повела до кімнати. Ліда погладила Шарика і запитала:

— А де твоя мама?

— На роботі.

«Ну, звичайно, — подумала Шершиліна, — це тому, що я прийшла. Прийшов би хтось інший, мама була б удома».

Аліса ніби зрозуміла її думки:

— Нічого, я сама тебе найму. Я знаю, як наймати. Ми з мамою вже наймали, тільки ті були погані, а ти хороша, я тебе дуже швидко найму.

Аліса метушилася навколо Ліди.

— Ну, спочатку сідай. Не сюди, а туди. У нас няньки наймаються на цьому стільці.

Вони сіли. Помовчали. Ліда озирнулася: розкидані іграшки, погризений черевик...

— Ну, значить, доглядати за дитиною, — солідно почала Аліса. — Гуляти весь час. Ще радіо заводити... запалювати сірники. Тепер ти.

— Що я? — не зрозуміла Ліда.

— Ну питай мене: з пранкою чи без пранки?

— А вам як треба? — запитала Ліда.

Вони обидві не знали, що таке пранка.

— Так, нам треба з пранкою, — вирішила Аліса, — нехай у нас живе. І все, досить найматися. Тепер, няню, веди нас гуляти!

Аліса схопила своє пальтечко і простягнула Ліді. А Ліду мучило питання: чи дадуть їй аванс — трошки грошей. Але не могла ж вона говорити про це з Алісою або Шариком!

— А коли твоя мама прийде? — запитала вона.

— Ось коли! — крикнула Аліса. Вона влізла на стілець під стінним годинником і показала на стрілки.

— Коли велика буде тут, а маленька — тут.

— О п'ятій? — Ліда перелякалася. — Ой ні, я так довго не можу. Тоді я пішла.

Аліса відкрила рота. Очі її налилися сльозами, обличчя скривилося. Це була остання мить тиші, після якої вибухнув страшенний рев.

Аліса волала, Шарик гавкав. Ліда розгубилася.

— Не йди! Няню, не йди! — ридала Аліса, вчепившись у Ліду. Ліда сама ледь не заплакала від жалю.

— Ну, добре. Я трошки залишуся. Ну, перестань, будь ласка!

Рев миттєво припинився.

— Гуляти! — розвеселилася Аліса. Витягла з-під шафки ключ від дверей і знову схопила своє пальтечко.

— Гаразд, — сказала Ліда. — І щоб більше не ревіти!

— Коли я гуляю, я не плачу, — розсудливо сказала Аліса.

  

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15   16    17    18    19    20