Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Без п'яти хвилин дорослі...

Повість для підлітків. 17+

Зента Ергле

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Едгар Озолінш

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14

Глава шоста
Труд не тільки заради хліба, але й для душі

Дезія, як на крилах, влетіла на п'ятий поверх і рвонула двері.

– Едіт, я буду манекенницею. Я єдина з нашої групи. Уявляєш? Дівчата позеленіли від заздрощів. Кристина Янівна сказала, що у мене найкраща фігура. Байба надто худа, це кожному видно. У Даце ноги затовсті. Про Світлану й говорити годі: дилда й товста, як бочка.

Едіт опустила на коліна в'язання й, усміхаючись, дивилася на молодшу сестру.

– Телебачення, Москва, показ мод за кордоном… Колосально! – бризкала емоціями Дезія.

– Ну-ну, зраділа, як би плакати не довелося.

– Манекенниця – це тобі не проста кравчиня на фабриці чи в якомусь ательє. Нема чого й порівнювати. Уяви собі: на мені казкова вечірня сукня, шикарна зачіска, модельні туфлі на високих підборах. Тихо лунає музика. Я виходжу на поміст, повільно кружляю в танці. Усі дивляться тільки на мене. Оплески. Квіти. Едіт, я така щаслива!

– А я втомилася. Почисть картоплю на вечерю.

Дезія, важко зітхнувши, пішла на кухню, натягнула гумові рукавички й узялася за ненависну працю. "Усі мені заздрять: і дівчата, і навіть рідна сестра. Ну й нехай. Мені від того ні жарко, ні холодно".

Працювати манекенницею виявилося не так уже й просто.

– Як ти йдеш? Скачеш, як коза, – зауважила старший майстер. – Поклади на голову книгу і неси її, як коштовну вазу, яку не можна впустити.

Дівчині з села, яка звикла ходити влітку босоніж, гостроносі чобітки на високих підборах здавалися незвичними й незручними. Книга уперто валилася з голови на підлогу. Дезія від злості жбурляла її в куток, потім піднімала й пробувала знову.

– Знаєш, чому в африканок така гарна постава й плавна хода? Тому що вони з дитячих років усе важке носять на голові, – пояснювала старший майстер.

*  *  *

Кожен рік у квітні найголовнішою подією училища була виставка робіт вихованців та демонстрація нових моделей.

– Нарешті й ми можемо сказати своє слово, – раділи дівчата з гуртка прикладного мистецтва. – А то весь час славлять тільки співаків, танцюристів, барабанщиць, спортсменів. У них дипломи, нагороди, а нам нічого.

Світлана сяяла від радості. Подушка, яку вона всю зиму старанно вишивала, усім дуже подобалася.

Захоплення вихованців були різноманітні: вичинка шкіри, батик, вишивання, в'язання, макраме, саморобні прикраси. Це робило виставку особливо цікавою.

– Ми теж хочемо взяти участь, – в останній момент заявили хлопці з сьомої групи. – Нам потрібен стенд розміром метр двадцять на метр двадцять.

– Що ж ви будете виставляти? – дивувалися дівчата. – Вишиті квіточками джинси?

– Побачите, – таємниче відповів Леон.

Хлопці здивували не лише сокурсниць, а й усе училище. На квадратному лляному полотні були нашиті кишені й кишеньки, а в них різні дрібниці, необхідні в господарстві: ножиці, щітки, щипці, нитки, голки, зубочистки, косметика, навіть маленька щіточка для фарбування вій.

– Усе в одному місці, під рукою, дуже зручно, – захоплювалися відвідувачі виставки. – Зазвичай ці дрібниці розкидані по різних кутках і полицях, і, коли треба, їх не знайти.

У майстернях була метушня. Дівчата шили, приміряли, розпорювали, прасували. Виготовити шістдесят суконь, костюмів і пальт за новітніми вимогами моди – це вам не жарти.

– Кажуть, буде сила-силенна гостей.

– Тільки б усе пройшло добре, – хвилювалася Світлана.

– Вам-то що, розклали по місцях і все, – перервала її Дезія. – А в мене аж коліна підгинаються, як подумаю, що кожен день буду на очах у публіки. І весь час із усмішкою. Жах!

Гості вже збиралися в кабінеті директора перед тим, як іти на виставку, коли Даце згадала:

– Квіти, дівчата, де квіти?

– У майстерні, у відрі.

Світлана стрімголов кинулася по сходах униз.

– Виставка в нашому училищі – велика подія, – звернулася до гостей директорка. – Кожен наш вихованець займається в якомусь гуртку. Прошу врахувати, що перед вами роботи учнів, а не майстрів художніх промислів, і не судити занадто суворо.

– Такі виставки влаштовуються зараз у кожному училищі нашої системи, – сказав заступник голови комітету з профтехосвіти. – У травні найкращі роботи можна буде подивитися на республіканській виставці в Будинку спорту.

Гості розійшлися по залу.

– Чудово. Шкода, що такі роботи ніде не можна купити. Подивіться на це панно. Як просто й дотепно! Я теж зроблю собі таке.

Книга відгуків наповнювалася захопленими записами.

До самих травневих свят училище щодня приймало гостей. Вранці й увечері демонструвалися моделі одягу. Показ моделей для кожної пори року супроводжувався відповідними віршами та піснями. Глядачі не скупилися на оплески.

– Де вони взяли таких красунь?

Кінооператорам із телебачення та кіностудії роботи вистачало.

– Справжні джентльмени. – Це стосувалося хлопців, які демонстрували моделі костюмів і пальт.

– У такому костюмі не соромно й на прийом до англійської королеви.

– Пора щось придумати, нарешті. А то всюди джинси: і в училищі, і на роботі, і на вечорі, і в театрі.

– Швидше, швидше, – підганяли манекенниць майстри, допомагаючи їм змінити вбрання.

– У вас дуже фотогенічне обличчя, – сказав молодий кінооператор, упізнавши Дезію на автобусній зупинці. – Дайте свою адресу. Якщо підвернеться підходяща роль, я вам повідомлю.

– Точно? – зраділа Дезія.

– Як у банку.

– Це було б чудово. Все життя мріяла про кіно.

– Ну, ще нічого не відомо, – стримав її захват оператор. – Бувайте! Не забудьте подивитися наступний номер кіножурналу "Радянська Латвія".

*  *  *

З щоденника Байби:

"Просто жах, як біжить час! Уже цвіте бузок. Даумант сьогодні приніс величезний букет. Запах по всій кімнаті. Навколо його будинку ціле море бузку. Хочеться поїхати далеко-далеко в село, де немає ні машин, ні телевізора, лежати на лузі серед квітів, слухати трелі жайворонків, дзижчання джмеля біля самого вуха, ні про що не думаючи, спостерігати, як по небу ковзають білі хмари".

*  *  *

До Болгарії, Чехословаччини та Німеччини на літню практику їдуть найкращі з найкращих. Усі про це знали.

В кожній групі кандидатури обговорювали шумно, довго сперечалися.

Проти Даце в другій групі ніхто не заперечував: найкраща швачка, комсорг групи, переможець у змаганнях з орієнтування на місцевості, активна учасниця художньої самодіяльності й учиться без трійок. Байба теж чесно заслужила цю поїздку. Але ж ось хтось назвав ім'я Світлани.

– Якщо Світлана їде, то й я теж, – втрутилася Дезія.

– Світлана навчилася добре шити, а ти?

– А я манекенниця і ще танцюю.

– Ми всі що-небудь робимо: хто співає, хто танцює…

– У тебе самі трійки.

– У Світлани теж трійки, – не поступалася Дезія.

– Світлані навчання дається з труднощами, але вона старається, а ти просто ледарка.

Усі суперечки вирішилися на великій раді педагогів і майстрів разом із профспілковим та комсомольським активом на чолі з Людмилою. У другій групі пощастило Даце та Байбі.

– Том їде до Болгарії, ви з Даце до Чехословаччини, деякі до Німеччини. Щасливчики! – із сумом сказав Даумант Байбі в останній навчальний день. – А я кожен день гнутиму спину. Друга філія виробничого об'єднання "Дзимтене". Звучить солідно, правда?

– Сам винен. Міг би трошки постаратися. З латиської трійка, з історії та хімії теж.

– Чесне слово, часу не було. Вечорами тренування…

– А ще халтура. Гадаєш, я не знаю?

– Це теж. А як інакше розжитися грошима?

Обоє повільно попрямували до парку.

– Тепер ми довго не побачимося. Майже два місяці. У серпні в мене спортивний табір.

– А у мене шиття. Мамині подруги нанесли цілу гору тканин.

– Знаєш, іноді я подумки розмовляю з тобою.

– Шкода, що у нас немає телефону. Ну, бувай. – Байба сумно усміхнулася й подала Дауманту руку.

– Зачекай. Пройдемося ще трохи. Мені ніхто ніколи не писав листів. Обіцяй, що напишеш із Чехословаччини. Я буду чекати.

– Спробую.

– Я прийду провести вас.

– Не треба. Що дівчата скажуть?

– А все одно всі знають, що я… Чао!

Даумант повернувся й пішов, не оглядаючись.

О літо, літо! Тебе так довго чекали, і вже все, кінець. Послухати б ще пісні солов'я, кування зозулі! А то навіть виспатися як слід не вийшло.

Байба ледве встигла обшити своїх і під час відпустки вітчима зробити гак по Латгалії, як вже настало перше вересня.

Даумант повернувся зі спортивного табору чорний, як негр.

– З тебе буде діло. – Тренер залишився задоволений його успіхами.

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2026 Валерія Воробйова