Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Тільки між нами, дівчатами...

Повість для підлітків. 16+

Зента Ергле

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Едгар Озолінш

Глави:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10

Глава перша
Якби я був чарівником

Тільки між нами, дівчатами, але новенький – найвродливіший хлопець у класі, – заявила Саніта Самтиня. Бачили, які в нього очі? Як блюдця. І вії довжелезні, і загинаються, як у дівчинки.

– Ех, мені б таке кучеряве волосся! Нічого б не пошкодувала! – зітхнула Рита Озола.

– Може,  це хімічна завивка?

– Тоді б кучері були б дрібненьки, как у овечки.

– З хлопцями нам точно не пощастило, усі якісь малахольні. Алегро двинувся на своїй музиці, ми для нього що торішній сніг, Арнітіс загалом нічого, навіть шейк і диск танцює, але низенький. Петерис як тільки на дівчат гляне, то одразу червоніє і блідніє, – перелічувала Анна Лієпа, загинаючи при цьому пальці.

– Червоніє і блідніє він тільки перед Даце, – уточнила Саніта. – До того ж затинається.

– Гірт Лея – той годинами може витріщатися на звичайного горобця, для нього ми теж порожнє місце. Імант Янсон, цей злюка й бурчун, хоч на вигляд і нічого, і на зріст підходящий, так на своїх каменюках чокнувся, – продовжувала Анна.

– І на географі, не забудь, – додала Даце Егле.

Заняття тривали вже цілий тиждень, а 8-Б усе ще лихоманило. Усі разом заново переживали події минулого літа. Дарма класний керівник Рейніс Карлович Кадікіс, який викладав у них латиську мову, говорив про те, як важливо взятися до справи із самого початку навчального року, про те, що для багатьох цей рік останній у школі, про те, що всі разом мають досягти першої у своєму житті вершини. Правильні слова та настанови зависали в повітрі, так і не дійшовши до вух тих, кому були призначені.

Літо видалося дощове, а зараз, у вересні, наче намагаючись надолужити згаяне, сонце світило щосили, тому ніхто і не думав про заняття.

У понеділок зранку клас, розділившись на групи, гудів і дзвенів, наче вулик.

– Ми з братом такий номер утнули, просто клас, – Гірт Лея, на прізвисько Галка, не міг поскаржитися на брак слухачів. – Поки предки по Карпатах, ми на плоту по Гауї. Поїздочка була що треба, це я вам кажу.

– А правда, що Гірт Яковлев і в житті такий само гарний, як у кіно? – допитувалися дівчата у кінозірки класу Арніса Ліціса.

– Кажуть, навколо очей у нього вже зморшки і він більше не зможе грати молодих, – щебетала Саніта.

– Дурня! Є така мазь, грим називається, нею всі зморшки шпаклюють.

– Давай-давай, розказуй! – Анна штовхнула в бік Арніса. – Язика проковтнув, чи що?

– Він, мабуть, Гірта тільки здалеку бачив, – підначила Рита Озола.

– Що я вам, дівчинка, чи що, щоб його зморшки роздивлятися? – образився Арніс. А взагалі-то Гірт – суперхлоп. У новому фільмі він мені наче прийомний батько. А тепер відваліть, пресконференцію закінчено! – І Арніс демонстративно повернувся до дівчат спиною. Професоре, дай, будь ласка, списати алгебру!

Марга Кална влетіла до класу червона, як помідор.

– Уф! – полегшено зітхнула вона. – Думала, що запізнюся. – Рито, ходи сюди, щось розповім! Страшенна таємниця.

Дівчата вмостилися за партою і, притулившись одна до одної, почали шепотітися.

– Тільки поклянися, нікому ані слова!

– Як не соромно!

– Ну так от. Почну з самого початку. Учора вранці забралася я до мами в ліжко, як зазвичай по неділях. Ми тоді говоримо про все на світі – про школу, про сукні. А тато в цей час готує сніданок на кухні та приносить його нам прямо в ліжко, ти ж знаєш. Але вчора вранці все було зовсім інакше. "Ти вже доросла дівчинка", – каже мені раптом мама. Я чекаю, що ж далі? А раптом знову їдуть за кордон і залишають мене саму, як минулого року? Так от, ні...

– Оце так-так! – Клав Клявінь підійшов до дівчат і похитав головою. – Оце феномен природи – сіамські близнюки. Одне тіло, дві голови. Якщо вчитель викличе, обидві підете відповідати.

– Зміни платівку, набридло! – обірвала його Рита і повернулася до Марги. – Розказуй далі! Тільки дивись, усе по-порядку.

Біля дверей пролунав гучний свист.

– Шеф! – повідомив Юрис Кірсіс, на прізвисько Алегро. – Несеться як на пожежу.

Клас притих. Восьмикласники давно вже вирішили, що з Рейнісом Карловичем їм пощастило. П’ятірки він ставив рідко, але намагався бути справедливим, і цю його рису клас цінував особливо високо. Сусіди, 8-А, геть змучилися зі своєю вічно буркотливою та прискіпливою англійкою.

Привітавшись, учитель підійшов до столу й відкрив класний журнал.

– Сподіваюся, вчора всі встигли підготувати уроки. Що ж було задано на сьогодні? Аналіз складносурядного речення. Добровольці є?

У класі запанувала напружена тиша.

– Давай, Зайго! – штовхнула Саніта найкращу ученицю класу, що сиділа попереду.

– Ми вчора по гриби ходили. І взагалі, мене в п’ятницю викликали, – прошепотіла, відмовляючись, Зайга.

Над схиленими головами піднялася самотня рука.

– Яніс? Похвально. Виявляється, ти, окрім своєї хімії, визнаєш і такий скромний предмет, як граматика латиської мови.

– Я не визнаю, тобто, в принципі, я визнаю, – зніяковів Яніс. Рейнісе Карловичу, я прошу від імені класу – перенесіть граматику на завтра, а сьогодні, будь ласка, розкажіть про щось. Наприклад, як ви партизанили.

Учитель примружив очі. Навколо очей і рота з’явилися дрібні промінчики сміху – знайшли його слабке місце.

– Про те, як я партизанив, поговоримо колись у лісі біля багаття. А зараз, якщо всі налаштовані проти граматики, напишемо твір.

Учитель підійшов до дошки, взяв крейду, на мить замислився та написав: Якби я був чарівником... Клас застиг, усі наче трохи злякалися. Потім знявся гамір.

– Але ж чарівники давно вже вимерли!

– Нічого не вимерли, просто переселилися в капіталістичні країни. В Англії, наприклад, офіційно зареєстровано 11 507 чаклунів, які заробляють чаклунством собі на хліб. А в Америці ще більше.

– Гей, хто читав Свідок чаклунства Райта?

– Де ти її дістанеш? Вона давно розпродана.

– У моєї мами в книжковому магазині блат.

– Дай почитати!

Учитель постукав по столу. Шум ущух.

– Рейнісе Карловичу, у нас немає зошитів. – Алегро пішов з головного козиря. Перспектива писати твір його анітрохи не надихала.

Клас полегшено зітхнув.

Учитель порився у своєму пухлому портфелі та витягнув стопку білих аркушів.

– Юрисе, роздай, будь ласка!

Алегро, кисло всміхаючись, почав обходити парти.

– Що, Байбо?

– А на іншу тему не можна? Наприклад, "Образ комсомольця в латиській літературі" або "Як я провів літо".

– Ні, цього разу я хочу подивитися, як працює ваша фантазія.

– Можна писати про що завгодно? Про вигадану казкову країну, наприклад, чи про космос? – запитав Петерис Лієпінь, твори якого були найкращими в класі. Він уже два роки надсилав до шкільної стінгазети вірші під простим псевдонімом Учень. Клас делікатно беріг його таємницю, удаючи, що нічого не підозрює.

– Я ж кажу – тема вільна. Як виняток, оцінки за твори ставити не буду.

З останніх парт донеслося полегшене зітхання.

– Але це не означає, що ви можете здати порожній аркуш.

Розмови поступово затихли. У класі запанувала робоча тиша.

Рейніс Карлович неквапливо підійшов до відчиненого вікна. У грудях тупо боліло, ніби чиясь рука схопила серце і не відпускала. Намацавши в кишені пробірку з нітрогліцерином, він звичним рухом поклав до рота маленьку пігулку. Біль відступив майже миттєво.

Стояв теплий вересневий день. Горобці стрибали по калюжах та голосно, по-весняному цвірінькали. Бабусі, умостившись рядком на лавочці перед школою, чекали на своїх першокласників.

– Учора мій прийшов із розбитим носом. Юрис підніжку підставив.

– Без батька росте, чого ще чекати!

– Вчителька скаржиться: не слухається, каже. Бродить по класу під час уроків.

– А у моєї внучки самі п’ятірки.

Із зали через відчинене вікно донеслася пісня:

"Куди летиш, соколику, Крильця твої з воску."

І тут же урвалася. Малеча співає. Напевно, Ієва Олександрівна вловила невірно взятий тон. Молода й дивовижно енергійна, ця Ієва Олександрівна. Та вона й сама ніби радісна пісня. Куди летиш, соколику... Куди вже тут полетиш?! Дотягти б цей восьмий до весни і – на пенсію, засісти за рукопис. Це мій обов’язок перед загиблими товаришами.

Рейніс Карлович повернувся до класу. Марга й Рита відсахнулися одна від одної і неохоче почали писати. Нерозлучні з першого класу, пишаються прізвиськом Сіамські близнюки, намагаються однаково вдягатися. От і зараз в обох однакові білі мереживні комірці.

Зайга Зіле, найкраща учениця класу, списала вже третій аркуш. У неї все до ладу: і коми на своїх місцях, і цитати. А чи будуть власні думки? Клас не любить Зайгу, дражнить зубрилкою.

Анна Лієпа, минулорічна "Міс 7-Б", мрійливо втупилася на дошку, наче сподіваючись щось списати. За літо вона ще більше покращала, хвилясте світле волосся, милий кирпатий носик. Тільки характер гонористий і язичок гострий.

Саніта із закоханим поглядом розглядає свої туфлі на платформі.

– Наші предки в таких гній місили. – Це, звісно ж, Клав, перший жартівник у класі.

Хтось хихикнув.

– Придурок! – голосно, на весь клас прошепотіла Саніта.

Яніс Крумінь пише захлинаючись, ото вже дивно. Саніта задумливо гризе ручку й поглядає на годинник. Її сусідка по парті Байба Балтиня прикрила написане рукою, щоб не бачила Саніта. Соромиться. Усі ці роки Байба була середньою ученицею, особливими здібностями не виділялася, але й особливого клопоту не завдавала. Здається, ні з ким і не дружила. На одній парті з Санітою сиділа випадково – живуть в одному будинку. Оце, мабуть, і все, що їх об’єднує. За літо Байба змінилася. Зникла незграбність, тонке личко облямовує хвиля рудуватого волосся, заплетеного в довгу товсту косу. Гидке каченя перетворюється на білого лебедя.

Роздуми вчителя перервав різкий дзвінок.

Рейніс Карлович обійшов парти, зібрав аркуші. Хтось ще поспішав дописати останнє речення, більшість же кинулася з класу на подвір’я.

Марга й Рита сіли на своїй улюбленій лавці, прихованій від чужих очей пишними кущами бузку.

– Розказуй вже, не тягни!

– У нас вдома скоро буде маленька дитинка, – на одному диханні вимовила Марга. – Під Новий рік! Ми довго вирішували, хто краще – хлопчик чи дівчинка. Мама вважає, що дівчинка, щоб у мене була подруга на все життя. Але ж у мене є ти, правда? Ми з татом хочемо хлопчика. Навіть узяли календар, щоб вибрати ім’я. Тато просто схибнувся на Клаві, а мені, як згадаю нашого Клоуна, аж нудить. Адже тепер такі імена є! Ритварис, Анрис, Дросміс, Айгар, Арвіл. А татові більше подобаються старомодні – Каспар, Мартинь, Кристап, Яніс. У мене тепер зовсім не буде часу. Ми з татом вирішили маму берегти. Я щодня мию посуд і готую обід, а тато – купує продукти та прибирає квартиру. Просто жах, що буде! Я вмію тільки смажити картоплю та яєчню, але ж не будеш щодня їсти картоплю та яєчню, остогидне.

– Ми з бабусею тебе навчимо. Вона у нас знаєш як смачно готує!

Пролунав дзвінок на урок.

– Я тобі заздрю, Марго! Мені так подобаються зовсім маленькі діточки, – тихо промовила Рита. – Якби моя матуся не померла під час пологів, братикові було б уже сім років.

Марга стиснула Ритину руку, і обидві, так само обійнявшись, помчали до класу.

* * *

Над містом вирувала гроза. Вуличні ліхтарі, немов маленькі яскраві планети, розгойдувалися на вітрі. Невеличкий квадрат неба над темними корпусами будинків спалахував білими вогнями. У шибки барабанили важкі краплі дощу. При кожному гуркоті грому рами жалібно брязкали. Люди прокинулися, де-не-де запалилося світло. Вулиця вирувала, наче річка в повінь. Розбризкуючи бруд, прямували в депо останні тролейбуси. Вітер перебирав аркуші, що лежали на столі Рейніса Карловича, і вони тихо шурхотіли.

Де це було? У Латгалії, ні, біля Лубани – так само розколювалося небо, дощ лив потоками. Вони з Мартинєм мали підірвати фашистський склад. Саме тоді Мартинь і втратив ліву руку. Тридцять років минуло, половина людського життя. А ці чотири роки, немов тінь, переслідують скрізь і всюди. Про них щодня нагадує то куля, що застрягла біля серця, то випадкова зустріч із колишнім бойовим товаришем, то жалобна звістка в газеті: "Після важкої і тривалої хвороби помер учасник Великої Вітчизняної війни, командир партизанського загону..."

Рейніс Карлович провів долонею по обличчю, ніби відганяючи спогади, і повернувся в сьогодення.

"Якби я був чарівником..."

Учитель зазирнув у душі своїх восьмикласників, дізнався найпотаємніше.

Більшість мріяла про космос, про польоти на Місяць, на інші планети і ще далі – в інші галактики, звідки вже не повертаються. Їхню фантазію збудили романи Лема і Михайлова, фантастичні кінофільми.

Анна, примхлива красуня, написала: "Мені дуже хочеться зустріти свого батька. Мама нічого про нього не розповідає, я навіть не знаю, живий він чи помер. Раніше, коли я була ще маленька і мама залишала мене вдома саму, я завжди уявляла – зараз відчиняться двері й увійде мій тато, такий великий, сильний, та підніме мене до самого неба. Але приходила з роботи втомлена мама з важкою продуктовою сумкою.

Я знаю, це погано, що я заздрю тим, у кого є і мама, і тато. Якби у мене був батько, ми б разом ходили на лижах, слухали музику, він був би моїм найкращим другим." І в кінці: "Рейнісе Карловичу, будь ласка, не показуйте нікому мій твір."

У роботі Саніти, як у дзеркалі, відбився вузький світ її родини: Якби я була чарівником, я б замість нашої трикімнатної завела велику, розкішну квартиру, а ще краще – власний будинок у саду. У шафах щоб було повно модного одягу та взуття, в кімнатах – м’які килими та поліровані меблі, а в саду щоб цвіли троянди. Той, хто ходить у стоптаних туфлях і в одному й тому ж самому одязі й каже, що йому байдуже, тисячу разів бреше. Усім подобається гарно одягатися і жити зі зручностями, і хто це заперечує, той справжнісінький лицемір.

З такими поглядами діти не народжуються, це погляди батьків, друзів та знайомих. Мати Саніти працює продавчинею у квітковому магазині, батько – директор комісійного магазину. У доньки імпортні туфлі, імпортний одяг, імпортні думки. Що робити? Хіба завдання вчителя – перевиховувати батьків? Через рік Саніта збирається у торговий технікум. Звичайно, якщо витримає конкурс.

Учитель записав у блокноті – "Саніта" і поставив поруч великий знак питання.

"Якби я був чарівником, я б зробив так, щоб мої товариші полюбили музику так само, як я. Музика – це чарівна країна, куди можуть входити тільки добрі, чуйні, чесні люди. Усяким кар’єристам, брехунам, наклепникам, хуліганам та іншій погані доступ туди був би закритий. Мені шкода, що в цю країну прийшло так мало друзів із мого класу. А може, вони шукають справжній шлях до неї й ніяк не можуть його знайти? Якби я був чарівником, я б придбав для нашої школи багато музичних інструментів – електрогітари, ударні, тромбони, саксофони, контрабаси, щоб хто тільки захоче міг навчитись грати. І тоді ми в класі організували б свій ансамбль. Я б писав для нього музику, а Петерис – тексти пісень..."

Це, звісно, Юрис, хлопчик музично обдарований, з абсолютним слухом. Батько Юриса – відомий хоровий диригент, мати – солістка опери. Вечорами хлопчик вчиться в музичній школі...

У блокноті вчителя з’явився другий запис: Музичні інструменти. Оркестр. І. А. Ліце.

Зайга Зіле уявила школу двадцять першого століття, коли на всій землі переможе комунізм. Як він і передбачав, тут усе на місці – цитати з Маркса і Леніна, вірші Ояра Вацієтіса та Іманта Зієдоніса. Шкода тільки, що за цими правильними рядками не відчувається думки самого автора. Лише в кінці Зайга відверта: "У цій країні майбутнього батьки та діти будуть жити дружно, довіряти одне одному. Батьки не стануть нав’язувати свою волю, не будуть силою змушувати відмінно вчитися, не будуть колупатися в речах дітей та виривати з рук книги, в яких пишеться про кохання. Матері не стануть підслуховувати телефонні розмови, ніхто не заборонятиме дівчаткам і хлопчикам дружити і ніхто не дражнитиме їх. Якби я була чарівницею, я б зробила так, щоб це майбутнє почалося вже завтра..."

У Рейніса Карловича все не випадало часу зайти до батьків Зайги. Батько, головний бухгалтер великого підприємства, акуратно відвідував усі збори. Її молодший брат Яніс, тихий, ніби заляканий хлопчик, навчався в четвертому класі. Що змусило Зайгу так написати? Може, це вона про себе? Учитель згадав, як переживала дівчинка, коли минулого року з латиської мови їй загрожувала четвірка, як вона просила, щоб дозволили виправити оцінку. Якось, отримавши трійку з англійської, Зайга знепритомніла.

Щось тут не так.

Найбільшою несподіванкою для вчителя виявився твір Байби Балтині – казка про сучасну Попелюшку.

"Жила в одній родині Попелюшка. Була вона дуже негарна. Слабка, худа, з рудим волоссям і грубими натрудженими руками.

Вдома її звали Попелюшкою. Дівчинка вставала раніше за всіх, щоб устигнути приготувати сніданок для матері, злого вітчима та їхнього справжнього синочка – грубого, розбещеного хлопчиська. У школі дівчинці часто хотілося спати – вдома у неї було стільки справ, що доводилося працювати й по ночах. Одного разу в школі влаштовували бал. Усім дівчаткам шили нові сукні, купували черевички для танців. А у Попелюшки була лише одна-єдина заштопана сукня і старі стоптані туфлі. Мати й вітчим зі своїм справжнім сином пішли в гості, а Попелюшці наказали сидіти вдома і в’язати светр. В’яже вона і плаче, плаче і в’яже. Раптом дивиться – перед нею старенька пані. І каже вона дівчині: Візьми оцю каблучку, покрути, і всі твої бажання здійсняться. – Мені б дуже хотілося піти на шкільний бал. – Тільки повернися додому до півночі, – попередила старенька, яка насправді була доброю Лаймою.

Попелюшка навіть подякувати не встигла, як старенька зникла, мов крізь землю провалилася. Дівчинка покрутила каблучку й промовила: Хочу красиву сукню! І – о, диво! – на ній казково красива сукня. Покрутила дівчинка каблучку ще раз – замість стоптаних туфель на ногах бальні черевички на високих підборах. У школі всі дивуються – звідки взялася така гарна дівчинка? Хлопчики хочуть танцювати тільки з нею. А дівчата не впізнали свою однокласницю і від заздрощів не розмовляють із нею і на неї не дивляться.

Натанцювавшись і навеселившись, Попелюшка через чорний хід покинула школу та мерщій додому. Покрутила каблучку – замість розкішної сукні на ній стара, штопана, покрутила ще раз – на ногах стоптані туфлі. Прийшла додому мати, прийшов вітчим, а Попелюшка сидить і старанно в’яже. І тут сталося диво – вітчим похвалив падчерку.

Відтоді життя дівчинки змінилося. За що вона не візьметься – робота в руках горить. Працює дівчинка та й співає. Ідуть повз люди, зупиняться, послухають і стає їм веселіше. Мати потай пишається своєю донькою, навіть злий вітчим..."

Твір залишився недописаним.

"Пройшли ті часи, коли я вірив у чарівників та усяку іншу нечисть. От якби винайшли невидиму зброю, я, як капітан Немо, боровся б з усякими мерзотниками та лицемірами, з бюрократами та усякими іншими негідниками. Даумант Петерсон."

Учитель підійшов до полиці, де стояли тридцять дві папки, для кожного учня своя. З четвертого класу відзначає він зміни в характерах хлопців та дівчат, їхні успіхи, інтереси, схильності. У молодших класах жили вони з відкритим серцем, а зараз наче в сейф його замкнули. Нелегко розгадати шифр кожного і подивитися, хто чого вартий.

От хоча б Даумант. Скільки йому? Шістнадцять. Мартиню, його батькові, було сімнадцять, коли він втратив руку. Вони знали, за що борються, заради чого ризикують життям; ні секунди не сумнівалися. А Дауманту через трійки та погану оцінку з поведінки довелося піти зі старої школи. Що ж заважає йому вчитися? Може, якісь особливі обставини?

Що знає він, класний керівник, про духовний світ Байби, про її дім? А що як за казкою стоїть гірка правда? І що криється за твором Зайги?

Рейніс Карлович підійшов до відчиненого вікна. Гроза, наче дбайливий двірник, змила весь бруд, увесь пил. Пахло хвоєю та грибами. Місто спало. Тільки зрідка промчить машина або порушать тишу квапливі кроки перехожого. У небі блищать чисті, умиті зорі. У будинку навпроти темно, тільки на другому поверсі два вікна світяться ніжним зеленуватим світлом. Вчителька англійської мови Марджорія Робертівна Шип теж нічна пташка.

* * *

Байба Балтиня закрила підручник латиської мови і солодко позіхнула – що б там не говорив Рейніс Карлович, а розбір речення в таку пізню годину не найцікавіше заняття.

"Деякі дівчата захоплюються новачком Даумантом Петерсоном, – записала вона у своєму щоденнику. – А як на мене, він просто кривляється, хоче, щоб на нього звернули увагу. А казку про Попелюшку я дарма написала. Р. К. казна-що подумає; ще прийде до нас додому."

* * *

– Вашими творами я задоволений, – повідомив наступного дня вчитель латиської мови. – Деякі написали просто блискуче.

Восьмикласники здивовано перезирнулися – на уроках латиської мови їх зазвичай не хвалили.

– Шкода, що ми домовилися не ставити оцінки, – продовжував учитель. – Не було б жодної двійки. А Зайга, Юрис, Петерис, Анна і ще дехто отримали б п’ятірку. І Байба. Її твір я хотів би вам прочитати.

– Ой, будь ласка, не треба! – вигукнула Байба і від сорому затулила обличчя руками.

– Чого ти психуєш! – штовхнула її в бік Саніта. – Нехай би прочитав. Будь ласка, Рейнісе Карловичу, прочитайте інший! – спробувала вона врятувати становище – Зайги або Петериса.

Цього разу не допомогли жодні трюки, ненависної граматики 8-Б позбутися не вдалося.

Глави:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10

Автор: Ергле З.; ілюстратор:

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2026 Валерія Воробйова