Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Спиридон Вангелі

Чубо з села Туртурика

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр –  Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Діодоров

  

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15   16    17    18    19    20  

   

Лелека Хараламб

У селі говорили, що яйце, з якого він вилупився, – лежало у капелюсі. Інакше він би не був таким кмітливим. А гніздо він собі спорудив на даху дідуся Пантелея. Дід жив сам, і лелека теж. А звали лелеку – Хараламб. По-нашому – Харлампій.

І ось, щойно лелека помітить тріщину в трубі, він одразу ж мерщій летить до Реуту. Принесе глини і трубу замаже. Тямущий лелека! Ще й напише на глині дзьобом – "X". Мовляв, це Хараламб заклав дірку.

Особливо подобалося лелеці цвяхи забивати. Недарма до Пантелея він жив ціле літо на сараї біля одного теслі.

А хата у дідуся Пантелея була стара, і дах у ній протікав. Коли дощ завертав до них у двір, дідусь розставляв на горищі миски, каструлі, відра, тази.

У лелеки був свій молоток – дзьоб. І от він брався до діла. Цілий день лагодив дах. Тут дощечку приб'є, там шматок картону. Забуде хтось на вулиці калоші, – на другий день вони вже на даху діда Пантелея. Лелека і калоші до даху прибивав, щоб він не протікав!

– Доброго ранку, лелеко Хараламбе, – казали сусіди, проходячи мимо. Підніме сусід руку до капелюха, а на голові вже ніякого капелюха немає. Вже його лелека Хараламб до даху прибив.

– Ну що тут поробиш, – махне рукою сусід. – Хараламб знає свою справу!

Зрештою зібралося на даху у діда Пантелея багато всякого добра: парасолька, портфель, вісім шапок, дев'ять капелюхів і навіть книжка для читання. За гарної погоди Хараламб її перегортав. Люди знизу думали – птах картинки дивиться, а Хараламб читав. Почитає – летить кудись і щось додому тягне, – до даху приладнує, ну, наприклад, мильницю або чобіт.

– Слухай, Хараламбе, – сміявся дід Пантелей. – Як би не потрапити нам у халепу.

Але ніхто до міліції скаржитися не ходив, а деякі навіть хвалилися, що віддали свої капелюхи з доброї волі, щоб дощ не заливав дах діда Пантелея.

– Чи ти вдома, Хараламбе? – почув якось лелека голос ластівки Пакиці.

Не встиг відповісти, він вдома чи ні, а ластівка й каже:

– Слухай, адже ти жив на сараї в теслі. Все розумієш. Скажи, що тепер робити? Скоро зима, а Гіочіка в хаті спати не може. Треба їй у теплі краї перебиратися.

Став думати Хараламб. Думав до півночі, у темряві й забув, що на одній нозі стоїть. Як місяць зійшов, – став на другу.

А вранці почав стукати – стук-стук, ток-ток – і стукав аж доти, поки не змайстрував вертушку. Не дуже гарною вийшла вертушка, але коли вітер дув, добре крутилася.

– Оце Хараламб, – захоплювалася ластівка. – Тямущий хлопець!

– Хай візьме вертушку до рук, – пояснював Хараламб, – і полетить у вирій.

– А якщо вітру не буде?

Замислився Хараламб.

– Гаврилко допоможе, – сказав нарешті він.

– Це ми швидко, – зрадів Гаврилко, який крутився неподалік. – Домчу безкоштовно.

– Гаврилко ненадійний хлопець, – сказала Пакиця, – легковажний.

– Та що ви, їй-богу, – сказав Гаврилко. – Що я, не розумію?

– Ми йому до бороди капелюха прив'яжемо, – сказав Хараламб. – Полетить Гіочіка разом зі своїм будинком.

– Та що хочете, те до мене й прив'язуйте! – сміявся Гаврилко. – Хоч повітку!

– А раптом на північ махне? – турбувалася ластівка.

– Адже ми прив'яжемо капелюх, а не шапку!

– Треба б, щоб із Гіочікою хоч якийсь льотчик полетів, трохи керував би Гаврилкою, – наполягала Пакиця.

– Та що я – кінь, чи що, щоб мною керувати? – сердився Гаврилко.

І все ж таки лелека Хараламб думав ще день, а потім полетів до Чубо на вежу.

– Привіт, Чубо, – сказав він. – Я чув, що в тебе Мізинець надто розвинений. Чи не хоче він попрацювати льотчиком? Треба Гіочіці летіти на південь.

– На південь? – перепитав Чубо і засмутився. Він і забув, що скоро зима.

А Мізинець страшенно зрадів.

– На південь, на південь, хочу на південь! – закричав він на радощах.

– Відпусти його, батьку, – сказав Великий палець. – Хай летить.

– Гаразд, – сказав Чубо. – Лети.

Мізинець одразу ж перетворився на маленького чоловічка, застрибнув лелеці на спину.

– Треба повчити тебе трохи географії, – сказав Хараламб і разом із Мізинцем полетів до себе на дах.

Всю ніч погано спав лелека – боявся, як би не прийшла кішка і льотчика не проковтнула. Заснув він тільки під ранок, але одразу ж прокинувся: Мізинець у нього на носі зарядку робив.

– Вставай, дядьку Хараламбе, – кричить. – Ранок!

Так і не виспавшись, полетів Хараламб на озеро. І тільки помітив жабу, лише дзьоб підняв, а Мізинець кричить:

– Привіт, жабо!

Жаба і сховалася. Якось зловив Хараламб пескарика, поніс його на сніданок до діда Пантелея.

Минуло кілька днів, і все було готове до відльоту. Пакиця зв'язала для льотчика теплу кофту, шапочку з пір'я, щоб не замерз у дорозі. Адже доведеться летіти і вночі, коли навіть зорі тремтять від холоду. А Гіочіка все у тому ж самому капелюшку, у зеленому платті та, як завжди, босоніж.

Стали шукати Гаврилка. Хараламб і Пакиця облітали все навколо, але Гаврилки ніде не було. Нарешті й він примчав.

– Шпака проводжав, – пояснив він, захеканий.

Гаврилко підлетів до вежі, і Чубо міцною мотузкою прив'язав до його бороди капелюх дідуся Далбу.

Льотчик стояв у капелюсі з біноклем на шиї, позаду нього влаштувалася Гіочіка.

– Ну, що ж, пора, – сказав Хараламб, – прощайтеся. – І озирнувся на хату діда Пантелея.

– Ось, візьми, – сказав Чубо Гіочіці. – Це – тобі.

І він простягнув їй маленьку діжечку.

– У ній блакитне домашнє повітря. Стане в нагоді вам у чужих краях.

– Міо, Чубо...

Усі розцілувалися, і злетіла ластівка Пакиця, а за нею й інші ластівки.

Обережно, м'яко злетів Гаврилко, і важко піднявся у повітря лелека Хараламб. Так і полетіли вони – попереду ластівки, за ними Гаврилко, і останнім летів Хараламб.

– Ну, щасливої дороги, – говорили жителі села Туртурика і махали услід відлітаючим. Вони всі зібралися на вулиці. Тут були і мати Чубо, і батько, і дядько Тоадер, і дід Пантелей, і Млиновий Дядько, що махав з млина бородою.

– Будь обережний, Гаврилко! – крикнув навздогін Чубо.

– Не вчіть мене жити, – бурмотів Гаврилко собі під ніс.

Довго ще стояв Чубо на вежі та надвечір побачив маленьку зірку, що мерехтіла на півдні.

"Це, напевно, Ліо", – подумав він.

Це і справді була Ліо, вона вказувала шлях журавлям, що летіли у вирій.

Чубо спустився з вежі, підійшов до будки, в якій дрімав старий пес Фараон.

– Почитай-но, – сказав Чубо і простягнув Фараонові пожовклий листок.

– Гіо, чіо, іка, – прочитав по складах Фараон. – Чекай мене навесні.

  

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15   16    17    18    19    20  

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова