Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн
  Головна    Про сайт    Помещик.com   


Спиридон Вангелі

Чубо з села Туртурика

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр –  Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Діодоров

  

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15   16    17    18    19    20  

   

Лелека Хараламб

У селі говорили, що яйце, з якого він вилупився, – лежало у капелюсі. Інакше він би не був таким кмітливим. А гніздо він собі спорудив на даху дідуся Пантелея. Дід жив сам, і лелека теж. А звали лелеку – Хараламб. По-нашому – Харлампій.

І ось, щойно лелека помітить тріщину в трубі, він тут же бігом летить до Реуту. Принесе глини і трубу замаже. Тямущий лелека! Ще й напише на глині дзьобом – "X". Мовляв, це Хараламб заклав дірку.

Особливо подобалося лелеці цвяхи забивати. Недарма до Пантелея він жив ціле літо на сараї біля одного тесляра.

А будинок у дідуся Пантелея був старий, і дах у нього протікав. Коли дощ завертав до них у двір, дідусь розставляв на горищі миски, каструлі, відра, тази.

У лелеки був свій молоток – дзьоб. І от він брався за справу. Цілий день лагодив дах. Тут дощечку приб'є, там шматок картону. Забуде хтось на вулиці калоші, – на другий день вони вже на даху діда Пантелея. Лелека і калоші до даху прибивав, щоб він не протікав!

– Доброго ранку, лелеко Хараламбе, – казали сусіди, проходячи мимо. Підніме сусід руку до капелюха, а на голові вже ніякого капелюха немає. Вже його лелека Хараламб до даху прибив.

– Ну що тут поробиш, – махне рукою сусід. – Хараламб знає свою справу!

Зрештою зібралося на даху у діда Пантелея багато всякого добра: парасолька, портфель, вісім шапок, дев'ять капелюхів і навіть книжка для читання. За гарної погоди Хараламб її перегортав. Люди знизу думали – птах картинки дивиться, а Хараламб читав. Почитає – летить кудись і щось додому тягне, – до даху приладнує, ну, наприклад, мильницю або чобіт.

– Слухай, Хараламбе, – сміявся дід Пантелей. – А чи не устряти б нам у халепу.

Але ніхто в міліцію скаржитися не ходив, а деякі навіть хвалилися, що віддали свої капелюхи з доброї волі, щоб дощ не заливав дах діда Пантелея.

– Чи ти вдома, Хараламбе? – почув якось лелека голос ластівки Пакиці.

Не встиг відповісти він вдома чи ні, а ластівка й каже:

– Слухай, адже ти жив на сараї в тесляра. Все розумієш. Скажи, що тепер робити? Скоро зима, а Гіочика в хаті спати не може. Треба їй у теплі краї перебиратися.

Став думати Хараламб. Думав до півночі, у темряві й забув, що на одній нозі стоїть. Як місяць зійшов, – став на іншу.

Чубо з села Туртурика

А вранці почав стукати – стук-стук, ток-ток – і стукав аж доти, поки не змайстрував вертушку. Не дуже гарною вийшла вертушка, але коли вітер дув, добре крутилася.

– Оце Хараламб, – захоплювалася ластівка. – Тямущий хлопець!

– Візьме вертушку в руки, – пояснював Хараламб, – і полетить у вирій.

– А якщо вітру не буде?

Замислився Хараламб.

– Гаврилко допоможе, – сказав нарешті він.

– Це ми скоро, – зрадів Гаврилко, який крутився неподалік, – Домчу безкоштовно.

– Гаврилко ненадійний хлопець, – сказала Пакиця, – легковажний.

– Та що ви, їй-богу, – сказав Гаврилко. – Що я, не розумію?

– Ми йому до бороди капелюха прив'яжемо, – сказав Хараламб. – Полетить Гіочика разом зі своїм будинком.

– Та чого хочеш до мене прив'язуйте! – сміявся Гаврилко. – Хоч повітку!

– А раптом на північ махне? – турбувалася ластівка.

– Адже ми прив'яжемо капелюх, а не шапку!

– Треба б, щоб із Гіочикою хоч якийсь льотчик полетів, трохи керував би Гаврилкою, – наполягала Пакиця.

– Та що я – кінь, чи що, щоби мною керувати? – сердився Гаврилко.

Чубо з села Туртурика

І все ж таки лелека Хараламб думав ще день, а потім полетів до Чубо на вежу.

– Привіт, Чубо, – сказав він. – Я чув, що в тебе Мізинець надто розвинений. Чи не хоче він попрацювати льотчиком? Треба Гіочиці відлітати на південь.

– На південь? – перепитав Чубо і засмутився. Він і забув, що скоро зима.

А Мізинець страшенно зрадів.

– На південь, на південь, хочу на південь! – закричав він від радості.

– Відпусти його, батьку, – сказав Великий палець. – Хай летить.

– Гаразд, – сказав Чубо. – Лети.

Мізинець тут же перетворився на маленького чоловічка, застрибнув лелеці на спину.

– Треба повчити тебе трохи географії, – сказав Хараламб і разом із Мізинцем полетів до себе на дах.

Всю ніч погано спав лелека – боявся, як би не прийшла кішка і льотчика не проковтнула. Заснув він тільки під ранок, але тут же прокинувся: Мізинець у нього на носі зарядку робив.

– Вставай, дядьку Хараламбе, – кричить. – Ранок!

Так і не виспавшись, полетів Хараламб на озеро. І тільки помітив жабу, лише дзьоб підняв, а Мізинець кричить:

– Привіт, жабо!

Жаба і сховалася. Якось зловив Хараламб пескарика, поніс його на сніданок до діда Пантелея.

Минуло кілька днів, і все було готове до відльоту. Пакиця зв'язала для льотчика теплу кофту, шапочку з пір'я, щоб не замерз у дорозі. Адже доведеться летіти і вночі, коли навіть зорі тремтять від холоду. А Гіочика все у тому ж самому капелюшку, у зеленому платті та як завжди, босоніж.

Стали шукати Гаврилка. Хараламб і Пакиця облітали все навколо, але Гаврилки ніде не було. Нарешті й він примчав.

– Шпака проводжав, – пояснив він, захеканий.

Гаврилко підлетів до вежі, і Чубо міцною мотузкою прив'язав до його бороди капелюх дідуся Далбу.

Льотчик стояв у капелюсі з біноклем на шиї, позаду нього влаштувалася Гіочика.

– Ну, що ж, пора, – сказав Хараламб, – прощайтеся. – І озирнувся на будинок діда Пантелея.

– Ось, візьми, – сказав Чубо Гіочиці. – Це – тобі.

І він простягнув їй маленьку діжечку.

– У ній блакитне домашнє повітря. Стане в нагоді вам у чужих краях.

– Міо, Чубо...

Чубо з села Туртурика

Всі розцілувалися, і злетіла ластівка Пакиця, а за нею й інші ластівки.

Обережно, м'яко злетів Гаврилко, і важко піднявся у повітря лелека Хараламб. Так і полетіли вони – попереду ластівки, за ними Гаврилко, і останнім летів Хараламб.

– Ну, щасливої дороги, – говорили жителі села Туртурика і махали услід відлітаючим. Вони всі зібралися на вулиці. Тут були і мати Чубо, і батько, і дядько Тоадер, і дід Пантелей, і Млиновий Дядько, що махав з млина бородою.

– Будь обережний, Гаврилко! – крикнув навздогін Чубо.

– Не вчіть мене жити, – бурмотів Гаврилко собі під ніс.

Довго ще стояв Чубо на вежі та надвечір побачив маленьку зірку, що мерехтіла на півдні.

"Це, напевно, Ліо", – подумав він.

Це і справді була Ліо, вона вказувала шлях журавлям, що летіли у вирій.

Чубо спустився з вежі, підійшов до будки, в якій дрімав старий пес Фараон.

– Почитай-но, – сказав Чубо і простягнув Фараонові пожовклий листок.

– Гіо, чіо, іка, – прочитав по складах Фараон. – Чекай на мене навесні.

  

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15   16    17    18    19    20  




На цьому сайті можна читати казки, скачувати їх у форматі .doc, слухати аудіоказки та дивитися відеоказки.


Сторінки в соц.мережах.
Підписуйтесь, щоб відстежувати нові надходження



У моєму російськомовному дитинстві були книжки з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова



Якщо у вас є сайт, на якому можна скачати, або прочитати дитячi книги українською мовою, напишіть мені, і я додам ваш сайт в цей перелiк.

Контакти






© 2015-2018 Валерія Воробйова