|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Спиридон Вангелі
Чубо з села Туртурика
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Діодоров
Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20
Гіочіка
А вранці у дворі раптом загавкав старий пес Фараон. Вставай, мовляв, господарю, – у нас гості.
На лавці для гостей під вікном дідуся Далбу сиділа дівчинка. Чубо ніколи не бачив такої маленької. Очі – сині, з пшеничні зернятка. Біла шапочка, зелене плаття, а на ногах немає нічого, боса!
– Тебе що, мама з дому вигнала?
– Ніка мама (Дівчинка говорить підсніжною мовою), – похитала дівчинка головою. – У мене немає мами.
Тільки тепер Чубо впізнав шапочку і сукню – адже це їх сплела бабуся Далба. То ось на кого вона чекала! Шкода, що не встигла панчохи сплести.
Чубо приніс маминого черевика. Дівчинка залізла в нього і сиділа там, як у великому човні, тільки голова стирчала.
– Міо. Нік, па, пі, рі. Ось тепер мені не холодно.
– А що ти тут робиш?
– Прийшла в гості до твоїх снігових хлопчаків. Але, мабуть, запізнилася. Можна мені жити в їхньому будинку?
– Але ж він без даху, – сказав Чубо. – Живи у нас. А ми, як треба, до повітки переселимося.
– Міо. Дякую! Але під дахом я жити не можу. Вітер як увійде у мій дім? А сонце? А зірки? А місяць?
– Гаразд, нехай, – сказав Чубо. – Живи тут. А як тебе звати?
– Гіо, чіо, іка.
– А, Гіочіка! (Підсніжник або пролісок молдавською – "Гіочел". Ось звідки ім'я дівчинки.) – Чубо усміхнувся. – Хочеш, я віддам тобі мою вежу? Живи там, нагорі.
– Нік, туру, улі, – похитала головою дівчинка. – У мене є справи на землі.
І Гіочіка лягла спати на вулиці у капелюсі дідуся Далбу. А Чубо дав їй подушечку і рукавичкою накрив.
Цієї ночі Чубо спав погано. Раптом хтось прийде і забере капелюх разом із Гіочікою? І йому чулися кроки у дворі! Чубо кілька разів уставав, підходив до вікна і, нарешті, запалив світло.
Прокинулася мати та побачила, що по підлозі катається клубок шерсті, а Чубо сидить з окулярами на носі! Боже мій! Він плете щось гачечком бабусі Далби! Чубо в'язав панчоху, а виходило щось схоже на рукав.
Мати поклала сина спати, а на ранок біля його подушки лежали дві новенькі панчохи.
А в капелюсі вранці вже нікого не було. Гіочіка сиділа на землі біля травинки, що виросла вночі.
– Це ти, Іонел? – спитала вона. – А де Георгел? Розбуди його, адже вже весна.
І Гіочіка дзвонила у дзвоник, завбільшки з горошину.
І тут із землі стали з'являтися зелені шапочки. Це були Георгел, а за ним – Мулі і Василе.
Чубо хотів надіти Гіочіці панчішки.
– Ні, ні! Я ходжу босоніж. Краще зроби панчохи птахам, адже вони теж босі!
Ось тепер і викручуйся! Адже птахів на світі безліч!
– Велетень, – сказала Гіочіка, оглянувши Чубо з голови до ніг. – Я б тобі відкрила таємницю, якби твоє вухо не було так високо.
Чубо підняв її і посадив на плече.
– Тво, ярмо, у, – шепнула йому Гіочіка. – Сьогодні вночі з'явився хтось до мене і дув: у-у, ху-у.
Ах, ось воно що! Отже не даремно чулися вночі кроки у дворі. І Чубо вирішив вполювати того, хто приходив до Гіочіки.
Настав вечір, а за ним ніч. Надворі помітно попрохладнішало. І тут Чубо почув: туп-туп, – хтось підійшов до капелюха дідуся Далбу. Чубо вискочив надвір і побачив, що це ягня. Воно стояло, нахилившись до землі, і – у-у, ху-у – дуло на Гіочіку, щоб вона не замерзла. Чубо поцілував його в ніс. З того часу Чубо боявся, щоб батько не зарізав це ягня.
– Е-ех, – зітхав батько. – Хороша б шапка з нього вийшла. Ну вже добре, не буду, спи спокійно.
Але, прокинувшись одного разу вранці, батько раптом почув дзвін. На шиї у ягняти теліпався дзвіночок.
– Що це таке? – здивувався він.
– Це Чубо тобі повісив, – засміялась мати. – Усе боїться, що ти вночі ягня заріжеш.
А Чубо якось наснився сон, що його ягня запряжене у Великий Зоряний Віз (Сузір'я Великої Ведмедиці у Молдові називають – Великий Віз). Риплять колеса Зоряного Воза, давні, як світ. Ледве-ледве тягне його ягня між зірками.
– Куди ти тягнеш Зоряного Воза? – крикнув йому Чубо. – Заблукаєш, загубишся серед зірок. Світ – величезний, а ти – маленьке.
– Шукаю луки зелені, – відповіло ягня. – Привезу матері свіжої трави.
Тут хтось постукав у вікно, і Чубо прокинувся.
– Алі, тралі, і, а! Ти спиш, Чубо? Вставай! Чуєш – журавлі!
Разом із Гіочікою Чубо, ще сонний, піднявся на вежу. Він весело бив у барабан, а Гіочіка рахувала журавлів.
– Дев'ять, десять і ще один палець! І ще один! Скільки їх, Чубо?
Аж ось і лелека показався здалеку, і Чубо зіграв йому марш на барабані.
Прилетіли ластівки, і Гиочіці не вистачало пальців, щоб їх порахувати.
Бив барабан на вежі, і все навколо ставало зеленим. Виріс Іонел, підросли Георгел, Мулі та Василь. Тепер вони вже були Гіочіці по пояс і могли тримати на спині цілого мурашку.
А в селі повторювали вірша, що його написала Гіочіка:
|
Пісня весни Батечко-сонечко |
Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова