|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Спиридон Вангелі
Чубо з села Туртурика
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Діодоров
Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20
Гаврилко
З тих пір, як з'явилася Гіочіка, турбот у матері стало менше, як ніби в домі була доросла дочка. Ну хіба не вона годувала курчат? Правда, Чубо насипав у миску зерно, садив туди Гіочіку і піднімав на плече: з висоти вона кидала зерно курчатам, а Чубо примовляв:
– Ціпа-ціпа...
А хто хату замітав?
Правда, віник був для неї завеликий, помахував їм Чубо, але Гіочіка пояснювала йому, як це робиться.
– Ось так, добре. Тепер тут підмети, – говорила вона, забравшись на віників хвіст. – Ти не думай, що я гойдаюся. Ми разом підлогу замітаємо.
Чубо частенько кидав справи, піднімався на вежу, і у дворі хазяйнувала Гіочіка. Якось увечері мати помітила, що у відрі не залишилося ані краплини води. Невже Гіочіка все випила, поки Чубо був на вежі?
– Не віриться, – сказав батько. – Розлила десь у хаті.
Мати шукала всюди, навіть у чоботях дивилася, по кишенях нишпорила – сухо. Невже випила?
А на другий день Чубо помітив із вежі, як ластівки влітають одна за одною в оті маленькі дверцята, що їх батько зробив для Гіочіки.
Сама ж вона бігає то в хату, то з хати. Набере повний рот води і поливає квіти у дворі. А ластівки воду в дзьобах носять, траву поливають.
– Кинь ти це, – сказав Чубо. – Дощик з неба поллє.
– З неба?
– Зверху, – пояснив Чубо. – Хмара пройде над селом. У неї водяні ноги. Це називається – дощ.
Пройшов день, другий. Сонце пригрівало, а дощу все не було.
Але от якось Чубо помітив хмаринку. Разом із Гіочікою вони швидко піднялися на вежу, і Чубо закричав на весь голос:
|
Хмарко! Хмарко! Де була? |
А Гіочіка розкрила дідусеву парасольку, щоб Хмара здогадалася, що внизу чекають дощу.
– Ну ж бо побіжи, дізнайся, чого хочуть ці діти, – сказала Хмара-Тітка своєму племінникові – хмаринці Гаврилці.
– Слухаюся! – крикнув Гаврилко, покружляв над селом і ніби ненароком підлетів до вежі.
Не встиг Чубо і оком моргнути, як нишпорка Гаврилко зачепив хвостом парасольку і потягнув Гіочіку на небо.
Усе вище підіймався Гаврилко, а Гіочіка дивилася вниз. В голові у неї запаморочилося, усе затанцювало в очах: будинки і дерева. Сонце блищало то праворуч, то ліворуч, наче його кидали з боку на бік невидимі велетні. Гіочіка вже хотіла закрити очі руками, та раптом – ой! – згадала, що тримається за парасольку.
Ластівка Пакиця з башти побачила, як летить по небу Гіочіка, перелякалася, здійняла тривогу. Закружляли ластівки навколо Чубо:
– Іка, біка, а! Чи є в тебе хустинка?
Чубо дістав носовичок, і ластівки, схопивши його за кути, полетіли слідом за Гіочікою. Отже тепер зловлять, якщо впаде.
А нахабний Гаврилко ніс дівчинку все вище, тягнув її до себе додому.
Хмара-Тітка відчинила небесні двері, насупилася.
– Ух, Гаврилко, – посварила вона пальцем. – Знову твої витівки! Тільки дурниці в голові!
Вона вже хотіла дати Гаврилці доброго стусана, але розгледіла дівчинку і пом'якшилася. Гіочіка їй сподобалася. І Тітка погладила кучеряву Гаврилчину голову.
А Гаврилко швидко спорудив невелику летючу лавочку, посадив Гіочіку.
– Міо, – сказала дівчинка.
Тут прилетіли подивитися на гостю різні хмаринки-родички – та з левовою гривою, інша – з півнячим гребенем, а ця – з вухами, як у зайця.
– Оце Гаврилко, – кричали вони, – шалапут! Яку дівчинку знайшов!
Гаврилко сяяв і підморгував.
– Ну, то що тобі треба? – запитала Хмара-Тітка в Гіочіки.
– Ірі, мірі, тво, ду! Траві водиці треба. – І Гіочіка склала долоні чашечкою і піднесла до рота.
– Гей, Гаврилко! – суворо крикнула Тітка. – Подивись у коморі чи повні глечики?
– Слухаюся! – крикнув Гаврилко і помчав до комори.
Як раптом потемніло небо, наче величезна чорна птиця накрила світ крилами. То тут, то там спалахнули іскри.
– Обережно! – крикнула Тітка. – Не грайся з вогнем! Бо прокинеться Дід-Громовик! Що там глечики?
– Майже повні! Можна виливати?
– Стривай! – крикнула Тітка. – Скажу, коли! Ну що ж, дівчинко, добре, перекинемо глечики над твоїм селом. А ти біжи швидше додому. Схоже, цей шалапут розбудив Діда.
Гіочіка зістрибнула з летючої лавки, і одразу ж її підхопили ластівки. Швидко вони опускалися вниз, але до вежі було ще далеко, коли почулося здалеку:
– Бу, бу, бу!
Потім ще голосніше й страшніше:
– Бум! Бум! – наче падало на землю каміння.
Прокинувся Дід-Громовик:
– Ух, Гаврррииилллко! – гарчав він, – рррооозззбббууудддиииввв!
Виставив Дід вуса – і небо блискавка розітнула. Заясніла вона, перекреслюючи небосхил. І перекинулися на землю повні глечики, розлилася злива.
А Гіочіка була вже на вежі. Чубо підхопив її в долоні.
– Ух, як страшно мені було, – зізналася Гіочіка. – А Гаврилко смішний.
Цілий день лив над селом дощ.
Увечері мати сказала:
– Сьогодні Гіочіка ночує в хаті. Неможна спати під таким дощем.
– Нік, Нік! – сказала Гіочіка. – Міо, міо.
І влаштувалася, як завжди, у капелюсі дідуся Далбу.
Тоді батько підняв капелюха на табуретку, а над нею поставив парасольку. Та все одно Гіочіка спала погано. Всю ніч стукали по парасольці краплі дощу:
– Привіт від Гаврилка! Привіт від Гаврилка!
Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова