Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн
  Головна    Про сайт    Помещик.com   


Спиридон Вангелі

Чубо з села Туртурика

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр –  Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Діодоров

  

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15   16    17    18    19    20  

  

Вежа Чубоцела

Зранку закрутився сніговий млин. Сніг завалив село Туртурика. Чубо проводив маму до ферми і пішов додому. Озираючись, він бачив, як сніг заносить його сліди, наче він і не ходив до ферми.

– Тука, ука? Ти сумний? – запитала бабуся Далба.

– Шкода, що я такий маленький. От якби я був ростом з дерево! Тоді б я прямо з нашого двору маму на фермі побачив. І вона б мене бачила.

– Нік, нік! – сказала бабуся Далба. – Станеш таким довгим-довгим, що хмари все волосся у тебе на голові переплутають, а мамі тарілку з борщем доведеться на дах ставити. Одягни краще велику шапку – мама побачить тебе звідусіль.

– Але я її теж хочу бачити.

Замислився Чубо, зсунувши свою не надто високу шапку на потилицю, а потім запріг у санчата Снігового Коня і поїхав до млина. Одного за іншим він садив в санки снігових хлопчаків і підвозив їх до свого будинку.

День уже хилився до вечора, а на дорозі ще багато залишалося хлопчаків. Тоді Чубо швидко зліпив кожному хлопчині ноги, і вони самі шльоп-шльоп – почалапали за ним до села. А ввечері Чубо послав Снігового Коня по Млинового Дядька.

Коли з'явився майстер, у дворі вже кипів на багатті великий казан з водою. Помішуючи казані палицею, Чубо готував розчин. Так, так, розчин! Той розчин, на який кладуть камені, коли будують будинок. Справа в тому, що Чубо задумав побудувати вежу. Він вирішив витягнути, підняти до неба весь їхній кам'яний паркан.

– Ну що ж, зробимо вежу, – сказав Млиновий Дядько і засунув бороду за пазуху, щоб не заважала працювати.

Чубо з села Туртурика

Батько і мати Чубоцела давно вже спали у своїх колисках, бігали уві сні за метеликами, а у дворі росла небачена вежа. Кладку робив Млиновий Дядько, а снігові хлопчаки тягали каміння. Дідусь Далбу і бабуся теж часу не гаяли, вивертали каміння з огорожі, а Чубо піднімав їх нагору в кошику. На мотузці.

Усе вище виростала вежа. Піднялася вже значно вище за будинок, і нарешті скінчилося каміння, скінчився паркан. Залишилося тільки вікно дідуся Далбу та лавочка для гостей. Вежа вийшла такою високою, що зараз, вночі, при місяці не було видно її верхівки. А Млиновому Дядькові та Чубо треба було спускатися вниз. Хлопчаки вже хотіли спорудити величезну снігову гірку, щоб вони зістрибнули на неї, але бабуся сказала:

– А чи знайдемо ми їх у такому заметі?

Тоді Чубо прив'язав до вежі мотузку, і вони опустилися на землю. Чубо розставив снігових хлопчаків рядком на тому ж місці, де був кам'яний паркан. Дивовижний вийшов новий паркан – із снігових хлопчаків!

– Слухай, діду, – сказала бабуся Далба, роздивляючись їх, – невже це все – наші діти?

– А чиї ж іще, – сказав дідусь.

– Це ж треба! Здається, це дійсно так. Ось цей наче на тебе схожий... Гей, хлопче, як тебе звати?

Хлопець мовчав і тільки кліпав очима.

– Що це він, німий, чи що?

– Мамусю, у нього рота немає, – сказав Уку.

Придивилася бабуся і побачила, що й справді немає рота у хлопчини. А той – без носа! А поруч стоїть одноокий.

– Боже мій! Ким ми світ заповнили!

– Кхе! – кашлянув дідусь Далбу, намагаючись щось зрозуміти. Кхе-кхе...

– І в тебе голова, я бачу, схудла!

– Постривай-но, стара, не мели дурниць! Просто їх зліпили вночі поспіхом. Який вже там рот або ніс. Та й не в цьому щастя. Зате подивися, які вони дружні хлопці! Такі в біді не пропадуть.

– Гей, хлопці! – крикнув дідусь Далбу. – Дивіться, яку ми вежу побудували! Молодці! Орли!

Хлопці піднесли до неба голови, дивуються, яка вежа висока! Бабуся Далба трохи заспокоїлася. А й справді неважливо, що одноокі, – зате орли!

А вранці прокинувся батько, підійшов до вікна – і рота роззявив.

– Батюшки! – закричала мати. – Зараз обвалиться!

Вона схопила на руки Чубо, загорнула його в ковдру і – геть на вулицю, подалі від будинку. Батько в мішок квапливо чашки-тарілки складає: вежа як впаде, посуд переб'є.

– А як на повітку впаде! – кричить мати, повернувшись додому вже без Чубо.

Батько схопив товсту колоду, підпирає вежу, мати овець з повітки виганяє. Сусіди набігли, галасують, гомонять, – якщо завалиться вежа, нікому не минути лиха.

– Треба самим її зламати! – кричать. – Чого чекати!

– Як її знизу зламаєш? Треба довгу драбину!

– Бери кайло! Лізь нагору!

– Сам лізь! Тут не до жартів! Дивишся на її верхівку – шапка злітає!

До цього моменту прокинувся і Чубо. Почувши шум і галас, він одягнувся абияк, прибіг до вежі. Величезний натовп народу зібрався навколо вежі з лопатами, тачками, сокирами.

– Не бійтеся! – крикнув Чубо. – Вона не впаде! Її будував знатний майстер!

І він стукнув кулаком по вежі.

– Дивіться, навіть не здригнеться!

Тут всі почали стукати по вежі кулаками – вона навіть не похитнулася. Дійсно, чудово збудована. Трохи заспокоївшись, сусіди стали розходитися по домівках, але все одно то один, то інший визирав у віконце – чи стоїть вежа, чи не падає?

Тільки батько Чубо додому не пішов. Він ходив навколо вежі та все зітхав. Шкода йому було паркану. Тепер він за курку боявся. Побіжить кудись дурна пістрява – шукай її потім!

– Ну навіщо ти побудував цю вежу? – запитала в Чубо мати. – Нащо вона тобі?

– Щоб тебе здалека бачити, – сказав Чубо. – Коли ти на фермі.

– Ех, Чубо, Чубо, – зітхнула мати. – Ну от, сьогодні я нікуди не піду, весь день буду вдома. Дивись скільки хочеш! Тільки на вежу цю не залазь! Чуєш?

Пройшов день, пройшов другий – вежа стояла спокійно, падати начебто не збиралася. Пройшов ще один день, і батько збив довгу міцну драбину, щоб Чубо і справді міг залізти на вежу і побачити матір, коли сильно скучить. А на самісінькій верхівці батько прилаштував дерев'яний дах, щоб Чубо не завалило снігом. Весело було там, на верхівці. Сюди часто піднімалися й інші хлопці з села, і навіть батько іноді видирався на вежу і махав шапкою у бік ферми: мовляв, давай, мати, швидше додому. Я теж скучив!

  

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15   16    17    18    19    20  




На цьому сайті можна читати казки, скачувати їх у форматі .doc, слухати аудіоказки та дивитися відеоказки.


Сторінки в соц.мережах.
Підписуйтесь, щоб відстежувати нові надходження



У моєму російськомовному дитинстві були книжки з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова



Якщо у вас є сайт, на якому можна скачати, або прочитати дитячi книги українською мовою, напишіть мені, і я додам ваш сайт в цей перелiк.

Контакти






© 2015-2018 Валерія Воробйова