Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн
  Головна    Про сайт    Помещик.com   


Спиридон Вангелі

Чубо з села Туртурика

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр –  Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Діодоров

  

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15   16    17    18    19    20  

  

Дідусь Далбу забирає свого млина в інші краї

Не сказавши нікому ані слова, Уку видерся по сходах на горище і пірнув у трубу. Він хотів подивитися, як дим робиться. Довго в трубі він, звичайно, не просидів – кашляти почав, та й очі сльозились. Набрав у капелюх диму, щоб показати бабусі, поліз униз. Спустився, а в капелюсі й немає нічого. Зате вже сам Уку став чорним, як чортеня. Хлопчаки як побачили його – пустилися навтьоки: адже жах який страшний. Хто в повітку сховався, хто в загін до овець. Тільки дідусь Далбу не налякався. Змахнув палицею:

– Ти хто? Що тобі тут треба, Нічна Людина?

– Я не Нічна Людина, я хлопчик – Уку.

– Ну ні! Мій син – Денна Людина!

– Стривай, – сказала бабуся. – Адже капелюх наче його. І черевики впізнаю.

– Ах, негіднику! – вигукнув дідусь. – Він пограбував і роздяг Уку ! А ну, зніми черевика!

Уку зняв черевик, і дідусь побачив, що нога під черевиком білосніжна.

– Ех, – зітхнув дідусь. – Такий був гарний, біленький! А тепер що? Орли! Ану тягніть відро з водою.

Хлопчаки притягли воду, стали Уку мити та терти, а вода на ньому й замерзла. Таким чорним Уку й залишився.

– Тьху! – плюнув дід, а Уку роздобув десь дзеркало, дивився у нього і сміявся.

Потім вже всі звикли, що Уку трохи чорненький. Зрештою, це не найголовніше, – була б душа! А душа в Уку була гарна.

Чубо з села Туртурика

Він навчив снігових хлопчаків вітатися. Але у дворі вітатися їм було особливо нема з ким, і вони йшли в село, людей шукати. Побачать людину – оточать її. А чоловік думає: їм щось треба, цукерочку або копійку, – починає нишпорити по кишенях. Тут вони і кричать хором:

– Добрий день!

А потім як засміються і мерщій додому бігти!

– Бабусю! – кричать. – Сьогодні буде добрий день!

Гарні хлопці. Скоро в них і друзі в селі з'явилися. Хлопчаки допомагали першокласникам портфелі в школу носити. А дівчаток верхи на Сніжному Коні катали, до школи підвозили.

– А ми теж до школи ходимо, – хвалилися вони бабусі.

– Молодці, – говорила бабуся, а дід кричав:

– Орли!

Бувало, зберуться хлопчаки юрбою біля магазину. А грошей в них немає. Дочекаються, коли якась старенька вийде з магазину, і сумку їй до хати донесуть. А їм за це – фантики від цукерок, а то і цукерочка – одна на десятьох. Увечері бабусі фантики приносять, а дідусеві чи то свистка, чи то стару парасольку. Дідусь свистить у свисток, розкриває парасольку. А під парасолькою штук двадцять хлопчаків вміститься.

Чубо з села Туртурика

Якось пішли хлопчаки всією юрбою на базар. Бігають по базару – скрип-скрип, – хто насіння покуштує, хто горіх знайде. Набігалися, награлися – додому пішли. Дивляться: на дорозі корова стоїть. А поруч – чоловік. Він її щойно на базарі купив. Штовхає корову, а вона опирається, ще й буцнути намагається. А доїти корову вже пора. Мужик знайшов відро і почав доїти її прямо на дорозі, а перед носом кукурудзяні стебла поклав. Йому б ще прямо посеред дороги загін побудувати. Зрозуміли хлопчиська, що треба зробити. Взяли кожен по кукурудзяному стеблу, махають у корови перед носом. Вона і пішла за ними. Так до самої хати її довели.

Чолов'яга зрадів, що корова вдома, сніговим хлопчиськам бінокль подарував. Старий, обшарпаний, але видно в нього добре. Ух, зраділи хлопчиська! Дивляться в бінокль один на одного, регочуть. Стали шукати, де Чубо. А Чубо на вежі сидів. Навели на нього бінокля – здоровенним став Чубо, такий великий, як його батько.

– Так, – сказав дідусь Далбу, – колись він і справді стане таким же великим.

– Он воно що, – подумала бабуся. – Отже, через цю штуковину можна подивитися у завтрашній день. Ану, дайте сюди бінокля.

Вона взяла бінокль, подивилася на вежу, на Чубо, а потім стала дивитися у бінокль собі під ноги.

– Ха-ха-ха! – сміялися хлопчаки. – Там немає нікого.

– Поки що немає, – сказала бабуся.

Того ж вечора вона попросила в Чубо гачок для плетіння і два мотки вовни – білої та зеленої. Цілу ніч бабуся в'язала, і вийшла в неї шапочка.

– Подивись-но, діду, – сказала вона. – Чи добре вийшло?

– От! – показав великий палець дідусь Далбу. А бабуся почала плести сукню.

На другий день вона знову попросила бінокля і все дивилася собі під ноги, а снігові хлопчаки сміялися.

– Ще не видно, – сказала бабуся. – Та помовчіть ви! А то постукає на поріг до нас, а ми й не почуємо!

– Хто постукає? Хто?

– Скоро в нас будуть гості, – пробурчала бабуся і квапливо продовжувала в'язати.

Хлопчаків не цікавило, що вона там робить своїм гачком. Вони бігали по селу, вітаючись з кожним стрічним. Оце було весело!

Бабуся все плела, а дідусь Далбу став мовчазний, задумливий.

Якось у в неділю, він сказав Чубо:

– Подивись-но, вежа твоя гойдається... І будинок гойдається... і ти сам... ні, це в мене у голові паморочиться.

Чубо обв'язав йому голову рушником, не помічаючи, що дідусь став менший на зріст, якось зіщулився, поник. І бабуся помітно постаріла, опустила плечі до землі.

А снігові хлопчаки усю неділю провели в тіні, біля сараю, але все одно весело кричали звідти перехожим:

– Добрий день!

Уку, верхи на Сніжному Коні, скакав весь день по глухих тінистих ярах.

У понеділок прокинувся Чубо, підбіг до вікна і завмер! Ні бабусі, ні дідуся, ні снігових хлопчаків не було видно ніде! Тільки валялися у дворі старий батьківський капелюх, палиця, бінокль...

Чубо вибіг на вулицю і побачив снігові сліди. Слідами побіг Чубо до річки Реут. Ох, що сталося за ніч з рікою! Вона вирувала, кипіла, ніби зібралася у ній вся сила снігових людей. Тепер вже сама річка закрутила млинове колесо. Млиновий Дядько стояв на даху і кричав:

– Зерно! Зерно! Тягніть зерно!

Але ніхто не поспішав до млина. А з того берега потрапити сюди було неможливо – міст зник під водою.

Чубо і не думав про борошно, він шукав своїх снігових друзів. Раптом хлопчик побачив їх у воді! Не снігові тепер, а водяні, обійнявшись, мчали вони вниз по річці. І кожен з них був з непокритою головою.

– Дідусь! Лови! – крикнув Чубо і кинув у воду свою шапку.

Прибіг Млиновий Дядько, став ловити шапку сачком. Але водяні хлопчаки встигли її схопити, сховали в білосніжних бурунах.

– Чубо міо! Чубо міо! – кричав Чубоцел. Він хотів кинути у воду й черевики, але Млиновий Дядько схопив його за руки.

– Зроби краще кораблики, – сказав він. – Черевики потонуть.

І Чубо зробив кілька паперових корабликів і пустив їх за сніговими братами. На одному кораблику було написано: "Бабуся Далба". На другому – "Дідусь Далбу". На третьому – "Уку". Попливли кораблики повз різні села і села, і діти читали їхні снігові імена. А Чубо стояв і дивився їм услід, і, якщо вже казати правду, плакав.

Млиновий Дядько теж дивився, як вирує річка. Він все помахував сачком.

– Ти навіщо ловив шапку? – запитав Чубо. – Я її дідусеві кинув.

– Ніякого дідуся у воді не було. Це тобі здалося.

– Як це так?

– А ось як, – відповів Млиновий Дядько. – Послухай, що сталося сьогодні вночі. Тільки-но я ліг спати, раптом чую – топ-топ, тяп-тяп. Дивлюсь у вікно – дідусь на Сніговому Коні, а з ним і всі інші. Бродять біля річки. Ну, думаю, прийшли до млина замість тебе. Раптом бачу: дідусь махає рукою, – і тут з неба опускається хмара.

– Залазь ти, стара, – чую. – Всіх нас йому не підняти.

І хмара піднялася на небо, а з нею бабуся Далба. А потім один за одним зістрибнули на землю Хмарні Коні. Хлопчаки скочили на них і понеслися вгору. І дідусь скочив на коня, і Уку. Смішно було дивитися, як Сніговий Кінь скочив на Хмарного. І слідом за ними пролетіла хмара, на якому стояв сніговий млин.

– Ах он воно що, – сказав Чубо. – Тепер я все зрозумів. Дідусь Далбу просто переніс свій сніговий млин в інші краї. Туди, де ще холодно...

Чубо з села Туртурика

  

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15   16    17    18    19    20  




На цьому сайті можна читати казки, скачувати їх у форматі .doc, слухати аудіоказки та дивитися відеоказки.


Сторінки в соц.мережах.
Підписуйтесь, щоб відстежувати нові надходження



У моєму російськомовному дитинстві були книжки з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова



Якщо у вас є сайт, на якому можна скачати, або прочитати дитячi книги українською мовою, напишіть мені, і я додам ваш сайт в цей перелiк.

Контакти






© 2015-2018 Валерія Воробйова