Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Спиридон Вангелі

Чубо з села Туртурика

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр –  Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Діодоров

  

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15   16    17    18    19    20  

   

Ліо

Три дні мати не виходила з дому. Захворіла мати. Чубо носив їй воду з джерела, клав руку на чоло, щоб зменшити температуру. Але мати почувалася все гірше.

Від сусідки Чубо чув, що в однієї жіночки з села Пітпалак є цілющі трави. І він одразу ж вирушив у далеке село Пітпалак. А слідом за ним побіг старий пес Фараон.

("Піт-палак! Піт-палак!" – так вигукують перепілки в полях Молдови.)

Чубо йшов довго і весь час чув, як у далекому селі Пітпалак мукає корова. І поки корова мукала, Чубо тримався її голосу. Але ось настав вечір, корова заснула, і Чубо збився зі шляху. Він хотів вже лягти спати на кукурудзяному полі, але тут і побачила його Курка з курчатами. Не проста, звичайно, Курка, а та висока зоряна Курка, що виходить на небо щоночі ("Курочка з курчатами" – так називають молдавани сузір'я Стожари). Разом зі своїми зірковими курчатами вона стояла в небі якраз над Чубо.

– Послухай, Ліо, – сказала Курка одній маленькій зірочці, – ти знаєш, де село Пітпалак?

– Звичайно, матінко.

– Ну, тоді піди та покажи дорогу.

І Ліо швидко полетіла по небу, а Чубо поспішив за нею. Але тут звідкись з'явився у небі Гаврилко. Він бовтався в повітрі просто так, без діла, а як побачив Ліо, одразу ж погнався за нею. Швиденько наздогнав і закутав її бородою.

– Стій на місці, Чубо! – крикнула Ліо. – Стій, поки він не відчепиться! Це Гаврилко! Нероба і хуліган.

Але Гаврилко і не думав відчіплятися, Ліо подобалася йому не менше, ніж Гіочіка!

Пробившись через його бороду, Ліо простягнула Чубо ниточку світла:

– Прив'яжи, бо загубишся!

І Чубо швидко прив'язав до пояса зоряну нитку.

– Що ти робиш, господарю? – сказав мудрий Фараон. – Утягнуть тебе на небо, як потім злізеш? Звідки нам знати, що у цих зірок на думці?!

І Фараон схопився зубами за штанину Чубо, щоб у разі чого утримати його на землі.

Так вони і йшли вперед: Ліо – Гаврилко – Чубо – Фараон. Ліо – в бороді, Чубо – на нитці, штанина – у Фараона в зубах!

Тільки Гаврилко ні з ким не був пов'язаний, ні до кого не прив'язаний. Дякувати Богу, поки дід спав.

– А куди ти йдеш? – запитала Ліо, проробивши в бороді дірочку.

– По цілющу траву, – відповів Чубо. – Мама у мене захворіла. А ти, мабуть, спати хочеш? Спи поки: баю-бай!

Став Чубо колисати Ліо і несподівано сам заснув. Так і йшов, і спав на ходу.

А Гаврилко – не будь дурнем – одразу ж звернув у бік. Він побачив неподалік гору без шапки і вирішив насунути їй на голову замість шапки самого себе, щоб вийшла папаха із зіркою!

Фараон одразу помітив, що Гаврилко валяє дурня, хотів гавкнути, але ж гавкати не можна. Відпустить штанину – зірки й утягнуть Чубо. Шукай потім його!

Але Чубо сам відкрив очі і побачив, що нитка зоряна тягнеться на верхівку гори, а на горі замість шапки сидить Гаврилко. Подумав Чубо, що Ліо заснула, і, щоб не розбудити її, зняв черевики і став підніматися на гору.

Поки він дерся на верхівку гори, Гаврилці набридло бути шапкою. Не може, зрештою, вільна людина довго сидіти у когось на голові, і Гаврилко полетів.

А Ліо залишилася на верхівці.

– Взуй черевики, Чубо, – сказала вона. – Зірки не сплять. – Ліо намагалася підвестися, але не змогла.

– Мабуть, на тебе повітря тисне, – сказав Чубо. – І тягне земля.

Чубо поклав зірку до капелюха, і вона повела його в далеке село Пітпалак.

З цілющою травою, із зіркою в капелюсі, з Фараоном, що вчепився у штанину, повернувся Чубо додому.

Від світла зірки заметушилося село Туртурика. Дядько Тоадер подумав: "Пожежа!" І вискочив з відром. Дід Георгел прибіг із багром. Скоро у Чубо у дворі зібралося мало не все село. Одні видерлися на дах, інші на вежу, щоб побачити зірку з капелюха.

– З неба впала, бідолашна, – говорили жінки. – Добре, хоч не розбилася.

– Час тобі повертатися, Ліо, – сказав Чубо. – Зробимо так. Я ляжу зараз у колиску, а ти скажи тільки – "баю-бай", та вся моя сила перейде до тебе. От тоді ти вже полетиш.

Чубо ліг у колиску, Ліо сказала, що треба, і – злетіла. Але долетіла тільки до верхівки вежі і одразу ж повернула назад.

– Побуду ще в тебе, – сказала вона. – Побуду, поки мати хвора.

Коли наступного ранку Чубо прокинувся, він побачив, що Ліо і Гіочіка сидять поруч із матір'ю, а у вікнах стирчать пики всіх хлопців із села Туртурика, а з ними нова борода Млинового Дядька. Вони галасували, сміялися і простягали Ліо хто булку з маком, хто горіх. Млиновий Дядько розмахував свіжим калачем.

Всі вони, виявляється, прийшли годувати зірку. Один дивак навіть козу привів, – раптом зірки люблять козяче молоко? Хто їх знає. Дуже всі вони засмутилися, коли дізналися, що зірки харчуються світлом. Тут же самі і з'їли свої гостинці.

Увечері Чубо підняв зірку на вежу, і тепер навіть на млині, навіть у краю Равликів було світло як удень. І Ліо світила всю ніч.

– Ліо, моя Ліо, Зірочка на небі, Що ж цієї ніченьки Сплять усі, крім тебе. Всі давно поснули, Баю-баю-бай. Пізно, люба Ліо. Пізно, засинай!

Так співала Гіочіка, піднявшись опівночі до Ліо на вежу. Почувши цю пісню, Ліо засміялася і відповіла так:

– Гіочіка, сестро, Не можу я заснути, Бо інакше зіркою, Перестану бути. Як засну на небі, Одразу ж і погасну, Тільки залишиться, Слід від мене ясний.

Усі жителі села Туртурика, звичайно, раділи, що у них на вежі горить зірка. Мати Чубо одужала, і жінки прикрасили вежу килимами, а поруч із Ліо завжди був букет польових квітів.

Але якийсь чоловік на ім'я Керебуля задумав украсти Ліо і продати на базарі. Спаде ж таке на думку! І ось Керебуля зліпив з тіста маску, схожу на Чубо, і поліз вночі на вежу. Схопивши зірку, він сунув її у бурдюк, відніс додому і заховав у повітці.

Одразу ж стало в селі темно, і люди не могли зрозуміти, куди поділася зірка. Звідки їм знати, що винен Керебуля?

Ну, а сам Керебуля, звичайно, не знав, що Чубо й досі пов'язаний з Ліо зоряною ниточкою. Він сидів за столом, вечеряв і розмірковував, скільки на базарі дадуть за зірку, коли відчинилися двері і до кімнати увійшов Чубо.

– А, Чубоцел! Заходь, любий, сідай!

– Привіт, – сказав Чубо. – Віддай зірку!

– Яку ще зірку?

– Ту саму, з вежі.

– Не знаю ніякої зірки. Що ти, Чубо?

Більше розмовляти з ним Чубо не став і прямо пішов до повітки. Звільнивши зірку, Чубо поніс її на вежу.

– Чубо, Чубо! – кричав Керебуля за його спиною. – Я пожартував. Сам знаєш, у повітці темно, овець не видно! Чубо, пробач! Тільки нікому не кажи... Чубо... Чубо... Чубоцел...

– Адже пора мені повертатися додому, – сказала Ліо, коли Чубо приніс її на вежу. – Скоро птахи полетять у вирій. А я та сама Зірка, яка показує журавлям дорогу.

– Ну, хоча б іще нічку, – попросив Чубо.

І була йому дана ще ніч, а на другу ніч Чубо ліг у колиску, і всі діти села Туртурика лягли у колиски, і, сказавши їм "баю-бай", полетіла Ліо-Зірка, що показує журавлям дорогу.

  

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15   16    17    18    19    20  

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова