|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Спиридон Вангелі
Чубо з села Туртурика
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Діодоров
Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20
Міст
Равлик висунув з будиночка голову, подивився на Сонце – треба поспішати! Він піднявся на пагорб, який здався йому горою, і присів на листок відпочити.
Раптом листок поїхав униз, а Равлик на ньому. Чорний Жук потягнув листок.
– Це твій листок? – запитав Равлик.
– Ні.
– А куди ти мене везеш?
– Куди хочеш. Я ж таксі!
Добрий виявився Жук, хоч і чорний, пожалів Дядечка-Равлика.
Де на таксі, а де пішки дібрався Равлик до Реута. Повернув один раз на схід, другий на захід – що таке? Де подівся міст? Нещодавно ще стояв на місці, а тепер тільки дві дерев'яні ноги стирчать з води.
"Забрала його вчорашня буря, – подумав Дядечко-Равлик. – Що ж тепер робити?"
Будиночок, звичайно, завжди при ньому, з будиночком на спині він не пропаде, але ж за річкою, на іншому березі, чекають родичі!
Коли він вирушив у дорогу, сестри утримували його з усіх сил. Але хіба Равлика втримаєш? Захотілося йому побачити велетнів – і все! А велетні жили у селі Туртурика! Тепер він повертався додому та ніс купу новин.
– Ех, якби ж у мене був хоч якийсь кораблик!
Чубо побачив з вежі Дядечка-Равлика.
"Річку не може перейти", – зрозумів Чубо, зліз із вежі та побіг по селу.
– Допоможемо Дядькові-Равлику! – кричав він під кожним вікном. – Річку не може перейти!
– Бідолашний Равлику! – говорили жителі села Туртурика. – Треба йому допомогти.
І ось до річки прибігли із села велетні, хто з колодою, хто із сокирою. Батько Чубо приніс пилку. Залізли у воду – стук-бік, стук-бік! – ось і міст готовий.
– Давай, Дядечку-Равлику! – репетували велетні. – Рушай додому! Приходь у гості, коли захочеш.
І Дядечко-Равлик перейшов річку. Вдома йому ніхто не повірив, що велетні для нього міст збудували.
– А це що? – сказав Равлик і дістав з кишені тріску. – Ось вона, тріска від мого мосту!
Тут вже всі равлики замовкли. Тріска – це факт! А факт – це не тріска!
Жінка Дядечка-Равлика із захопленням дивилася на чоловіка, поки він умивався з дороги.
– А де рушник? – сказав він. – Ти ж бачиш, я вмився. Подай рушника.
Тітонька-Равлиха зроду не чула, що таке рушник, але про всяк випадок витерла йому обличчя кінчиком рогу.
Після сніданку Равлик сказав:
– Сьогодні принесли газету? Подай-но окуляри.
Що таке окуляри, Тітонька-Равлиха знала, а про газету чула вперше. Але щоб чоловік не подумав, що вона недолуга, – взяла та й почухала в нього за вухом. Равлик тут і заснув.
З того часу, щойно він заводив розмову про газету, жінка відповідала:
– Сю хвилину! – і чухала в нього за вухом. А він одразу ж засинав. Одного не розуміла Тітонька-Равлиха: навіщо окуляри, якщо спати збираєшся?
Вечорами, коли сходив місяць, і все навколо ставало таким таємничим, збиралися навколо Дядечка-Равлика равлики-малюки.
– Розкажи нам ще про велетнів! Розкажи, як ти до школи ходив.
– А так і ходив, – розповідав Дядечко, – заліз у портфель і пішов. Тільки один день був там, а лічити навчився. До двох. І зараз не забув, пам'ятаю: раз, два! До цього я добре знав, що у мене на голові є роги, а от скільки їх? Виявилося – два! Як же це приємно знати, що у тебе на голові цілих два роги!
– Раз-два! Раз-два! – повторювали за Дядечком равлики-малюки і виставляли то один ріг, то другий.
– Раз-два, а далі що? – запитав Равлик-Раве.
– Щось є, – відповів Дядечко. – А що саме не знаю. Я всього один день до школи ходив.
– А я думаю, там нічого немає, – втрутилася Тітонька-Равлиха. – Що там може бути? Досить і цього – раз, два.
Так вони балакали, поки хмара не затягла небо. Тут вже равлики, всі як один, виставили у небо роги і хором почали читати якісь равликові вірші:
|
Хмаро, Хмаро! |
– Гей, ви, тихіше! Від вас оглухнути можна! – почувся з неба голос. – Я з нього пилюку струшую.
Це був, звичайно, Гаврилко. Гаврилко махнув бородою, і чистенький місяць вилетів у небо.
Але тут здалеку почувся глухий стукіт:
– Гей, Гаврррилко! Не чіпай місяця!
І Гаврилко втік.
Дядечко-Равлик повернувся до жінки.
– Ти не права! Думаєш – раз, два, а потім тільки повітря? У нас, равликів, – може й так. А у велетнів напевно є щось іще. Інакше і вони ходили б до школи тільки один день.
– А Чубо ти бачив?
– Звичайно, багато разів. Він у велетнів найменший. Он там, за річкою, його вежа.
– А ти на вежі був?
– Три дні й три ночі дерся. А як виліз нагору – вниз подивився! Це ж треба! Будинки всі стали маленькими. І велетні теж. Немає велетнів, а так – чоловічки якісь!
– Ну, це вже ти, дядьку, – сказав Равлик-Раве, – вигадуєш! Як це, немає велетнів? Де ж вони поділися? І як будинки можуть стати маленькими, якщо вони великі?
– Не тільки будинки! Навіть і село Туртурика не таке велике. Поле за ним, а за полем – ліс. Ось що з вежі видно! Присягаюся рогом!
– Ну, гаразд, годі, – сказала Тітонька-Равлиха, – йому зовсім голову задурили.
Почекавши, коли розійдуться малюки, Тітонька-Равлиха прошепотіла йому на вухо:
– Ти що верзеш? Чув, що у велетнів є всякі штуки, які чують усі розмови навколо? А як вони дізнаються, що ти про них балакаєш? Хочеш, щоб вони міст зламали? Бо ще прийдуть і виорють увесь наш равликовий край!
– Навіщо ж ламати міст? – сказав Дядечко-Равлик. – Якщо вони його для мене побудували – тож довіку йому й стояти!
Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова