Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн
  Головна    Про сайт    Помещик.com   


Спиридон Вангелі

Чубо з села Туртурика

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр –  Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Діодоров

  

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15   16    17    18    19    20  

   

Міст

Равлик висунув з будиночка голову, подивився на Сонце – треба поспішати! Він піднявся на пагорб, який здався йому горою, і присів на листок відпочити.

Чубо з села Туртурика

Раптом листок поїхав униз, а Равлик на ньому. Чорний Жук потягнув листок.

– Це твій листок? – запитав Равлик.

– Ні.

– А куди ти мене везеш?

– Куди хочеш. Я ж таксі!

Добрий виявився Жук, хоч і чорний, пожалів Дядечка-Равлика.

Де на таксі, а де пішки дібрався Равлик до Реута. Повернув один раз на схід, другий на захід – що таке? Де подівся міст? Нещодавно ще стояв на місці, а тепер тільки дві дерев'яні ноги стирчать з води.

"Забрала його вчорашня буря, – подумав Дядечко-Равлик. – Що ж тепер робити?"

Будиночок, звичайно, завжди при ньому, з будиночком на спині він не пропаде, але ж за річкою, на іншому березі, чекають родичі!

Коли він вирушив у дорогу, сестри утримували його з усіх сил. Але хіба Равлика втримаєш? Захотілося йому побачити велетнів – і все! А велетні жили у селі Туртурика! Тепер він повертався додому та ніс купу новин.

– Ех, якби ж у мене був хоч якийсь кораблик!

Чубо побачив з вежі Дядечка-Равлика.

"Річку не може перейти", – зрозумів Чубо, зліз із вежі й побіг по селу.

– Допоможемо Дядькові-Равлику! – кричав він під кожним вікном. – Річку не може перейти!

– Бідолашний Равлику! – говорили жителі села Туртурика. – Треба йому допомогти.

І ось до річки прибігли із села велетні, хто з колодою, хто із сокирою. Батько Чубо приніс пилку. Залізли у воду – стук-бік, стук-бік! – ось і міст готовий.

– Давай, Дядечку-Равлику! – репетували велетні. – Рушай додому! Приходь у гості, коли захочеш.

І Дядечко-Равлик перейшов річку. Вдома йому ніхто не повірив, що велетні для нього міст збудували.

– А це що? – сказав Равлик і дістав з кишені тріску. – Ось вона, тріска від мого мосту!

Тут вже всі равлики замовкли. Тріска – це факт! А факт – це не тріска!

Жінка Дядечка-Равлика із захопленням дивилася на чоловіка, поки він умивався з дороги.

– А де рушник? – сказав він. – Ти ж бачиш, я вмився. Подай рушника.

Тітонька-Равлиха зроду не чула, що таке рушник, але про всяк випадок витерла йому обличчя кінчиком рогу.

Після сніданку Равлик сказав:

– Сьогодні принесли газету? Подай-но окуляри.

Що таке окуляри, Тітонька-Равлиха знала, а про газету чула вперше. Але щоб чоловік не подумав, що вона недолуга, – взяла та й почухала в нього за вухом. Равлик тут і заснув.

З того часу, щойно він заводив розмову про газету, жінка відповідала:

– Сю хвилину! – і чухала в нього за вухом. А він тут же засинав. Одного не розуміла Тітонька-Равлиха: навіщо окуляри, якщо спати збираєшся?

Вечорами, коли сходив місяць і все навколо ставало таким таємничим, збиралися навколо Дядечка-Равлика равлики-малюки.

– Розкажи нам ще про велетнів! Розкажи, як ти до школи ходив.

– А так і ходив, – розповідав Дядечко, – заліз у портфель і пішов. Тільки один день був там, а лічити навчився. До двох. І зараз не забув, пам'ятаю: раз, два! До цього я добре знав, що у мене на голові є роги, а от скільки їх? Виявилося – два! Як же це приємно знати, що у тебе на голові цілих два роги!

– Раз-два! Раз-два! – повторювали за Дядечком равлики-малюки і виставляли то один ріг, то другий.

– Раз-два, а далі що? – запитав Равлик-Раве.

– Щось є, – відповів Дядечко. – А що саме не знаю. Я всього один день до школи ходив.

– А я думаю, там нічого немає, – втрутилася Тітонька-Равлиха. – Що там може бути? Досить і цього – раз, два.

Так вони балакали, поки хмара не затягла небо. Тут вже равлики, всі як один, виставили у небо роги і хором почали читати якісь равликові вірші:

Хмаро, Хмаро!
Чом не спиш!
Вийми місяця скоріш!
Не ховай його ніколи,
Хай світитиме навколо!

– Гей, ви, тихіше! Від вас оглухнути можна! – почувся з неба голос. – Я з нього пилюку струшую.

Це був, звичайно, Гаврилко. Гаврилко махнув бородою, і чистенький місяць вилетів у небо.

Але тут здалеку почувся глухий стукіт:

– Гей, Гаврррилко! Не чіпай місяця!

І Гаврилко утік.

Дядечко-Равлик повернувся до жінки.

– Ти не права! Думаєш – раз, два, а потім тільки повітря? У нас, равликів, – може й так. А у велетнів напевно є щось іще. Інакше і вони ходили б до школи тільки один день.

– А Чубо ти бачив?

– Звичайно, багато разів. Він у велетнів найменший. Он там, за річкою, його вежа.

– А ти на вежі був?

– Три дні й три ночі дерся. А як виліз нагору – вниз подивився! Це ж треба! Будинки всі стали маленькими. І велетні теж. Немає велетнів, а так – чоловічки якісь!

– Ну, це вже ти, дядьку, – сказав Равлик-Раве. – вигадуєш! Як це немає велетнів? Де ж вони поділися? І як будинки можуть стати маленькими, якщо вони великі?

– Не тільки будинки! Навіть і село Туртурика не таке велике. Поле за ним, а за полем – ліс. Ось що з вежі видно! Присягаюся рогом!

– Ну, гаразд, годі, – сказала Тітонька-Равлиха. – йому зовсім голову задурили.

Почекавши, коли розійдуться малюки, Тітонька-Равлиха прошепотіла йому на вухо:

– Ти що верзеш? Чув, що у велетнів є всякі штуки, які чують усі розмови навколо? А як вони дізнаються, що ти про них верзеш? Хочеш, щоб вони міст зламали? А то ще прийдуть і виорають увесь наш равликовий край!

– Навіщо ж ламати міст? – сказав Дядечко-Равлик. – Якщо вони його для мене побудували – тож довіку йому й стояти!

  

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15   16    17    18    19    20  




На цьому сайті можна читати казки, скачувати їх у форматі .doc, слухати аудіоказки та дивитися відеоказки.


Сторінки в соц.мережах.
Підписуйтесь, щоб відстежувати нові надходження



У моєму російськомовному дитинстві були книжки з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова



Якщо у вас є сайт, на якому можна скачати, або прочитати дитячi книги українською мовою, напишіть мені, і я додам ваш сайт в цей перелiк.

Контакти






© 2015-2018 Валерія Воробйова