Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн
  Головна    Про сайт    Помещик.com   


Спиридон Вангелі

Чубо з села Туртурика

Чубо з села Туртурика

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр –  Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Діодоров

  

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15   16    17    18    19    20  

  

Звідки взялися в Чубо бабуся та дідусь

На зріст він був трохи вищий за чобіт, і його прозвали – Чубоцел (адже молдавською "чубоцеле" – чоботи; ось звідки взялося це прізвисько). Якщо перекласти це слово нашою мовою, то вийде Хлопчик-Чобіток. Але ми будемо звати його Чубо. Так лагідно називає його мама – Чубо!

– Чубо! Чубо! Чубоцел! Де ти?

– Чубо! Чубо! Де ти подівся?

Він і справді пропадав десь кожного дня, і мама бачила його тільки вечорами, коли він повертався додому. А вдень тільки чубоцеле знали, де Чубоцел.

Чубо з села Туртурика

Вчора мати шукала його цілий день. І знайшла! Ось він, голубе, сидить у курнику!

– Чубо! Ти що тут робиш?

– Сиджу.

Де сидиш? Господи, прости нас і помилуй!

– Де та де? У курячому гнізді!

– Навіщо?

Чубо примружився і глянув на матір у вузеньку щілинку між повік – дивна річ, невже вона не знає, навіщо пристойній людині сидять у курячих гніздах?

– Зігріваю гніздо, щоб курча не прохололо.

– Яке курча?

– Те самий, з яйця. Зараз прийде курка і знесе яйце...

І вірно, у курник прийшла курка, що знесла яйце, курча навіть не кахикнуло. І Чубо майже не кашляв – ну раз, ну другий, ну чхнув, ну з носу... коротше, мати поставила йому банки. А на другий день Чубо пропав разом із банками.

Увечері прийшов чоловік із великою рукою. В руці в чоловіка рука поменше, це рука Чубо. Але не про його руки зараз йдеться справа, а про ноги. Адже ноги у Чубо були – моооооооооооокрі. І вони були знайдені далеко за селом.

– А куди ж ти ходив? А? Куди?

– Подивитися, де зима кінчається. Хотів принести тобі пролісків.

Цілісінький вечір мати зітхала і плакала, а коли Чубо заснув, сказала чоловікові:

– От побачиш, він колись загубиться... забереться у замет... і знайдемо навесні тільки його чубо... чубо... чоботи...

Чубо з села Туртурика

– Гаразд! – сказав батько і стукнув кулаком по столу.

Стукнувши, він ліг спати, а вранці встав раніше, приробив до хвіртки здоровенного замка і пішов на роботу зі спокійним серцем.

Пізніше прокинувся Чубо, побачив замок і побачив сніг на дворі. Багато-багато снігу, а більше нічого на подвір'ї не було. Навіть смішно якось, дивишся і нічого не бачиш – тільки сніг і замок, замок і сніг. А снігом замка не відчинити.

А Чубо і не став його відчиняти. Біля паркана – а паркан був високий і весь кам'яний – Чубо зліпив снігову бабу. Потім заліз до неї на плече – та через паркан.

– Чубоцел! Ти куди? – гукнула сусідка.

– Шукати сніжного діда, – відповів Чубо. – Баба просить.

Повернувся Чубо додому, а хвіртку замкнено. Він швидко зліпив сніговика, забрався до нього на плече – та через паркан.

– Не бійся, бабусю, – сказав Чубо сніговій бабі. – Твій дід за парканом.

До вечора повернулися батько з матір'ю. Чубо сидів удома. Батько дзвякнув ключами від хвіртки і сказав:

– Оце – найвірніше! Добре я придумав.

Він ліг спати, а ключі поклав під подушку.

Вранці батько знову пішов на роботу до столярні з люлькою в зубах і з ключами у кишені. Мати пішла на ферму. Ну а Чубо вийшов у двір.

Раптом бачить: снігова бабуся підморгує йому і манить до себе білим пальцем.

– Здається, мій старий без шапки, – сказала вона сніжною мовою, яку Чубо розумів. – Подивися, будь ласка. Вночі хтось тремтів за парканом.

– Так! – вигукнув Чубо. – Це він тремтів!

Чубо з села Туртурика

Чубоцел збігав додому і приніс старого батьківського капелюха.

– Це тобі від твоєї бабусі, – сказав він сніговикові та накинув капелюх на стару снігову голову.

А ввечері, повертаючись з села, пригостив снігову бабу цукеркою.

– Старий тобі послав. Велів кланятися, – сказав Чубо і замислився. А думав він про те, що немає у нього в селі ні бабусі, ні дідуся – прикро.

– Слухай, – сказав він, – хочеш бути моєю бабусею?

– Мок, нок, чуку, бу, – відповіла старенька, що сніжною мовою означає: хочу, чому б і ні?

– От здорово, – зрадів Чубо. – Я буду звати тебе бабуся Далба. Ну а дідуся назву – Далбу

("Далба" молдавською – біліша, а "Далбу" – біліший). І справді, ні в кого в світі не було таких сивих, таких білосніжних дідуся і бабусі, як у Чубо.

З того часу не проходило й дня, аби бабуся Далба не посилала щось своєму старому: чи то рукавиці, чи то палицю, адже на вулиці холодно, та й злі собаки ходять.

– А стара що там робить? – питав дід Далбу. – А то я булі, тулі, цока, мок!

– Ага, зрозумів, – відповів Чубо. – Обов'язково передам. І передавав:

– Старий сказав, що він запалив місяць на небі, щоб тобі вночі не було нудно.

Чубо з села Туртурика

Одного дня мати побачила на сніговій бабі свою шаль, а батько знайшов свою загублену люльку в сніговика в роті.

– Гаразд, хоч з дому не йде, – говорив батько. – Хороша штука – замок на хвіртці. Вірний засіб!

А снігові люди, звичайно, допомагали Чубо вибиратися з двору і мовчали як риби.

Якось на ферму прибігла сусідка. Мати Чубо доїла корову.

– Закінчуй доїти!

– Що ще таке?

– Чубо запріг у сани старого пса Фараона. Перебрався на той бік річки – і прямує до гори Півня!

– Матінко! Адже там три криниці!

– Та ще причепив до саней пропелер! – торохтіла сусідка. – І прямо на гору! Адже гора велетенська! Жах!

Мати кинулась до батька до столярні:

– Що робити, мей?!

Батько вискочив у двір, а тут як раз по дорозі їхали сани, навантажені мішками з борошном.

– Тпррру! – батько миттю зупинив коня, розпріг його, скочив верхи і помчав до гори Півня.

Чубо з села Туртурика

Господар мішків роззявив рота. Але скільки він міг стояти з роззявленим ротом? Він зістрибнув на землю, абияк запрігся у сани і потягнув віз далі, а мати Чубо підштовхувала сани ззаду. Підштовхувала, а сама дивилася в небо – чи не видно Чубо? Адже якщо у нього санки з пропелером, може, і пролетить над селом.

А бабуся Далба питала в діда:

– Никі, мікі? Не бачити онука?

Треба сказати, що ще вранці бабуся помітила, що санки в Чубо з пропелером.

– Як би й дійсно не полетів кудись, – подумала вона і прив'язала до саней нитку. А нитка ця тяглася з її кофти, і поки Чубо мчав до гори Півня, кофта потихеньку розпускалася. І тепер залишилося піврукава.

– І ти за нитку ухопись! – крикнула вона дідові. – Удвох утримаємо!

Мати з дороги почула: "Муки, мури, ріки, мі!", але нічого не могла зрозуміти. А коли підійшла до хати, побачила, що снігові дід та баба вхопилися удвох за якусь нитку і тягнуть з усієї сили.

Мати посмикала за нитку – ага, хтось сидить на тому кінці. Чи не Чубо? Хоч би не порвалася нитка!

Тягнули вони, тягнули і притягли невеликий чобіток.

– Чубо! Бідолашнийний Чубо! Де він?

Прибігли дві сусідки, стали голосити над чоботом.

– Бідненький! Його зжерли дикі звірі! Вовки!

Так вони кричали і охали, цілували чобіт, поки не з'явився батько. Чубо сидів у нього на руках, засунувши одну ногу батькові за пазуху.

Зовсім вже пізно ввечері прийшов по слідах і старий пес Фараон, запряжений у сани. Так уже вийшло, що бабуся Далба похапцем прив'язала нитку не до санок, а до чобота Чубо.

– Доведеться надписати йому чобіт, – сказав батько.

– Як це?

– А так. Напишу на чоботі, що це Чубо з Туртурики.

Якщо піде далеко – ми його по чоботу знайдемо, адже народ сьогодні грамоту знає.

На другий день бабуся Далба запитала в Чубо, що це написано на його чоботі.

– Чу-бо! – прочитав по складах старий розумний пес Фараон. – Чу-бо з села Тур-ту-ри-ка!

("Туртурика" молдавською – дикий голуб. Гарне слово.)

– Чуєш, діду! – крикнула бабуся Далба. – І ми з тобою з цього села. Не думай, що ти якийсь волоцюга, хоч і стоїш на дорозі.

Чубо з села Туртурика

 

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15   16    17    18    19    20  



Автор: Вангелі С.; ілюстратор: Діодоров Б.


На цьому сайті можна читати казки, скачувати їх у форматі .doc, слухати аудіоказки та дивитися відеоказки.


Сторінки в соц.мережах.
Підписуйтесь, щоб відстежувати нові надходження



В моєму російськомовному дитинстві були книжки з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати й розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились в моїй душі. Я б хотіла, щоб в україномовному дитинстві й моїх дітей також знайшлось місце цим дивовижним книжками. Саме для цього і була зроблена ця сторінка.

Більшість книг в цій збірці - унікальні, майже усі книги перекладені мною особисто, окремі переклади знайдені в букіністичних виданнях.

Валерія Воробйова



Якщо у вас є сайт, на якому можна скачати, або прочитати дитячi книги українською мовою, напишіть мені, і я додам ваш сайт в цей перелiк.

Контакти






© 2015-2017 Валерія Воробйова