Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Едуард Лабуле

Казка про Зербіно або виконанані бажання

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – О.Харькова

Розділи:   I    II    III    IV    V    VI    VII    VIII    IX    X    XI    XII   

X

Ніч була тиха, місячна. Вітер ніс корабель вперед, і ось вже вдалині показався острів Капрі, що піднімався з хвиль, наче кошик квітів.

Зербіно правив кермом і наспівував якусь пісеньку – можливо матроську, чи пісню дроворубів. Біля його ніг сиділа принцеса Алелі, не зводячи очей зі свого коханого. Минуле вона забула, про майбутнє не думала. Їй було байдуже, куди пливти, аби тільки бути разом із Зербіно.

Щодо Містигриса, то йому подорож зовсім не надавала такого задоволення, як принцесі Алелі. Він метався по палубі, наче ведмідь у клітці, і кричав:

– Що станеться з нами на цій жалюгідній посудині? Ми пропадемо! Ми неодмінно пропадемо! Ах, якби ж цей чаклун і справді був чаклуном!.. Він міг би, принаймні, зробитися князем або навіть королем, а мене призначити своїм першим міністром. Я просто відчуваю потребу чимось керувати. Ну, чи довго ми ще будемо бовтатися між небом і землею? Кажіть негайно! І про що ви думаєте?..

– Я зголоднів, – сказав Зербіно.

Алелі підвелася з місця.

– Друже мій, – сказала вона, – я піду пошукаю чогось. Скажіть мені, чого б ви хотіли.

– Апельсинів і винограду, – відповів Зербіно.

І тієї ж хвилини, збивши Містигриса з ніг, під ним з'явився величезний кошик з апельсинами і виноградом.

«Еге, – подумав Містигрис, встаючи на ноги, – от тепер я дізнався про твою таємницю, неробо! Виявляється, ти й дійсно чаклун. Ну що ж. Якщо будь-яке твоє бажання здійснюється, то й мої бажання здійсняться. Недарма ж я був міністром у самого короля Мушаміеля. Я тебе примушу бажати того, чого захочу я».

Зігнувшись у три погибелі і солодко усміхаючись, Містигрис підійшов до Зербіно.

– Сеньйоре Зербіно, – сказав він, – я прошу високої честі бути другом Вашої Світлості. Можливо, Ваша Світлість не зовсім вірно зрозуміли те, що я ховав під вимушеною суворістю моїх слів. Але, клянуся честю, все, що я говорив і робив, було сказано і зроблено тільки для того, щоб прискорити ваш щасливий шлюб. Смію сподіватися, що ви і надалі дозволите мені служити вам, щоб я міг довести свою глибоку відданість Вашій Світлості. Я ваш раб, наказуйте мені!

– Треба підсунути ближче апельсини і виноград, – сказав Зербіно. – Я страшенно зголоднів!

– Ось вони, сеньйоре! – Містигрис підсунув кошик зі спритністю придворного лакея, а сам подумав: «Мужик! Невіглас! Він мене просто не слухає. Ні, треба спочатку схилити на свій бік Алелі. Це, мабуть, буде простіше – адже вона виросла при дворі».

І, розтягнувши губи в усмішці, він знову заговорив:

– До речі, сеньйоре Зербіно, чи не думаєте ви, що вам слід зробити своїй молодій дружині весільний подарунок?

Зербіно здивувався.

– Весільний подарунок? – перепитав він. – Та звідки ж я його візьму? Зі дна моря, вивудити, чи що?

– А хоч би й зі дна моря. Вам варто тільки захотіти...

Зербіно знизав плечима.

– Оце дивак! – сказав він. – Ну й пірнай за цим подарунком на морське дно, якщо вже тобі тут не сидиться. А мені дай спокій.

Тієї ж хвилини Містигрис, наче підхоплений чиєюсь невидимою рукою, перелетів через борт і каменем впав у воду.

А Зербіно витягнув з кошика гроно винограду і став спокійнісінько його скубти. Алелі дивилася йому в очі.

Раптом вода за бортом завирувала і чиясь кругла, вкрита водоростями голова промайнула серед піни.

– Це, напевно, морська свиня, – сказала Алелі.

– Ні, сухопутна, – відповів Зербіно і, перехилившись через борт, витягнув мокрого і фуркаючого як дельфін Містигриса.

І тут принцеса і Зербіно побачили дивну річ: в зубах у товстуна виблискував, наче зірка вночі, величезний прегарний діамант.

Відпльовуючись і кланяючись, Містигрис сказав:

– Ось подарунок, який король риб підносить прекрасній Алелі... Тепер ви бачите, сеньйоре Зербіно, що перед вами найкращий, найпокірніший раб? Якщо колись ви захочете сформувати маленький уряд, довірте мені...

– Дайте-но ще апельсинів і винограду! – перебив його Зербіно.

Містигрис підсунув до нього кошик.

– Сеньйоре, – сказав він вкрадливо, – чи не здається вам, що ця жалюгідна барка, що пливе за волею вітру і хвиль, не гідна нести на собі принцесу Алелі, найблагороднішу і найпрекраснішу з усіх принцес!

– Облиште, Містигрисе! – сказала Алелі. – Мені добре й тут. Я ні про що не прошу і ні про що не шкодую.

– Однак, пані моя, – сказав Містигрис, – пригадайте, коли граф Капрі пропонував вам свою руку, він послав до Салерно чудовий корабель з червоного дерева, весь прикрашений золотом і слоновою кісткою. А матроси, одягнені в оксамит?.. А шовкові снасті?.. А три дзеркальні каюти?.. Ось що приготував для вас якийсь нікчемний граф. Я впевнений, що сеньйор Зербіно не захоче бути гіршим за нього – адже він такий могутній, такий добрий, такий...

– Цей дідок може оглушити своєю балаканиною, – зітхнув Зербіно. – Говорить, говорить... Може, дійсно, забажати такий корабель, хоча б тільки для того, щоб заткнути пельку базіці. Сподіваюся, це заспокоїло б його хоч на годинку.

Не встиг він вимовити ці слова, як принцеса Алелі скрикнула: «Подивіться!» – і схопила його за руку. Дроворуб здригнувся і озирнувся... Що це? Як опинився він на цьому чудовому кораблі з білосніжними вітрилами, схожими на лебедині крила, із шовковим шатром над палубою і алебастровими лампами, що висвітлюють кожен закуток?.. Моторні матроси спритно і безшумно робили свою справу.

Містигрис пожвавився. Ось нарешті заняття для людини, що звикла керувати! Він кинувся розпоряджатися, підганяти, наказувати...

Але матроси не звертали на нього жодної уваги, наче його зовсім не було на палубі. Навіть наймолодший юнга і той не вважав за потрібне вислухати його і щось відповісти.

Однак Містигрис не сумував. Він знову повернувся до Зербіно і, самовдоволено посміхаючись, сказав:

– Сподіваюся, Ваша Світлість задоволені моєю старанністю? Повірте, все, чого я хочу, – це заслужити вашу прихильність!

– Замовкни, базіко! – сказав дроворуб. – Я хочу спати. Забороняю тобі говорити до завтрашнього ранку.

Містигрис хотів побажати йому на добраніч і сказати на прощання щось люб'язне, але, на свій подив, не зміг вимовити ані слова. Не знаючи, як скоротати час до завтрашнього ранку, він пішов до однієї з дзеркальних кают і ліг спати.

Розділи:   I    II    III    IV    V    VI    VII    VIII    IX    X    XI    XII   

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова