![]() |
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
Усі категорії |
Італійська народна казка
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Р.Сахалтуєв
Жив колись король, і була у нього коза, а ще було ягнятко, а ще баранчик та руда круторога корова. Король дуже пишався своїм стадом. Паслася вся ця худоба у королівському саду, і король щоранку годував тварин з власних рук.
Усе було б добре, якби не придворні пані. Вони здіймали пронизливий вереск, побачивши корову, а ягнятка так цілували та бавили, що воно від цих ніжностей почало кволіти.
Король не знав, що й робити. Тоді головний міністр порадив відправити стадо на гірське пасовище.
– Було б гарно, – погодився король. – Але де ж узяти такого пастуха, якому б я довіряв більше, ніж своїм міністрам?
Відправили на всі боки гінців. Шукали далеко, а знайшли близько: біля самісінького міського муру мешкав селянин, чеснішого за якого не було ще на світі. Жодного разу в житті цей чоловік не збрехав, а говорив лише правду. Його так і прозвали – Массаро-правдивий.
Покликав його до себе король і доручив йому своїх улюбленців.
– Щосуботи, – сказав він пастуху, – ти маєш приходити до палацу і доповідати, як ідуть справи.
Так воно й повелося. Щосуботи Массаро-правдивий спускався з гір, входив у королівські покої, знімав свій повстяний капелюх та низько вклонявся.
– Дай вам Бог здоров'ячка, ваша королівська величність!
– Вітаю, Массаро-правдивий! Як там моя кізонька?
– Біла, як берізонька.
– Ну а моє ягнятко?
– Грається, як дитятко.
– А що ж там баранчик?
– Такий собі гладенький череванчик!
– А моя улюблена корова?
– Корова цілком здорова!
Король схвально кивав головою, і Массаро-правдивий повертався знову до стада.
Раніше королю не було з ким порівнювати своїх міністрів. А тепер він все частіше помічав, що міністри де-не-де та й схиблять. Тому король був незадоволений своїми міністрами, а ті, звісно, були незадоволені королівським пастухом.
І от якось головний міністр сказав королю:
– Невже ви вважаєте, ваша величність, що Массаро-правдивий завжди каже правду? Таких людей немає на світі.
– Ото вже ні! – вигукнув король. – Я ладен побитися об заклад, що він ніколи не збреше.
– А я б'юся, – запально закричав головний міністр, – що першої ж суботи він вас обдурить!
– Гаразд, – сказав король, – якщо він обдурить, я накажу покарати пастуха, а якщо не обдурить, то покараю тебе.
Міністр почав думати, як примусити Массаро-правдивого збрехати. Але чим більше думав, тим менше міг щось придумати. До суботи залишалося всього три дні...
У четвер вранці дружина міністра запитала чоловіка:
– Що з тобою сталося, чим ти стурбований?
Не минуло й години, як головний міністр розповів своїй дружині про суперечку з королем.
– Оце й все? – здивувалася дружина. – Не турбуйся, я зроблю так, що тебе не покарають.
І вона почала вбиратися. Вдягла атласну мереживну сукню, на шию – намисто з перлів, на зап'ястя – браслети, на пальці – персні.
Потім сіла в карету та поїхала в гори.
Доїхала до гірського пасовища і побачила Массаро-правдивого з королівським стадом.
Вона вийшла з карети і помахала йому мереживною хусткою. Пастух аж рота роззявив – адже він ніколи в житті не бачив таких причепурених та гарних пані.
– Ах, як тут добре. Так добре, що я ладна від радості розцілувати всіх на світі.
– То поцілуйте мене, ваша світлість. За один ваш поцілунок я віддам що захочете.
– Віддай оцю кізоньку. Я давно мріяла про таку.
– Давайте домовимося, ваша світлість, – сказав Массаро-правдивий, – я віддам усе, окрім кози, ягняти, барана та рудої корови. Стадо не моє, тож про це не варто й говорити.
– Ах, та хіба мало в горах крутих урвищ та глибоких ущелин, – почала вмовляти його дружина міністра. – Ягня завжди може оступитися. А я натомість віддам тобі окрім поцілунку всі мої персні.
Массаро похитав головою.
Даремно пані знімала кільця, браслети, брошки, пряжки, а насамкінець навіть намисто з перлів. Пастух на все це й дивитися не хотів.
Розгнівана красуня сіла в карету та поїхала геть.
Вдома вона сказала чоловікові:
– Ох і впертий цей пастух. Та ти не хвилюйся. Ми ще поборемося. Ти маєш знати: якщо я чогось хочу, то буде по-моєму.
Наступного ранку дружина головного міністра вдягнулася в лахміття та побігла на гірське пасовище.
– Горе мені, горе! – почала вона голосити, побачивши пастуха.
– Що з тобою, добра жінко? – запитав Массаро-правдивий.
– Помирає мій єдиний син, моя біла квіточка. Лікар сказав, що йому треба цілий рік пити вранці та ввечері парне молоко. А я така бідна, що можу давати йому саму тільки воду. – І вона гірко заплакала.
Тут серце Массаро-правдивого не витримало.
– Гаразд, я віддам тобі королівську улюбленицю – руду корову.
– Дякую тобі, пастуше! – вигукнула жінка. – Та послухай моєї поради, скажи королю...
– Ти не хвилюйся, – озвався пастух. – Я сам придумаю, що сказати королю.
Повернувшись додому, дружина міністра повідомила чоловікові:
– Справу зроблено. Зараз я відведу корову до палацу і тоді побачимо, що завтра скаже королю пастух.
А тим часом Массаро-правдивий сидів на камені і думав, що ж він скаже королю завтра.
Зрештою, нічого не придумавши, Массаро-правдивий ліг спати.
А коли він розплющив очі, вже настав суботній ранок і пора було вирушати до короля.
Ішов він швидко, але до полудня ще не дійшов і до половини дороги.
А все через те, що перед кожним деревом він зупинявся, вклонявся та розмовляв із королем. Але з розмови нічого не виходило, і Массаро йшов до наступного дерева.
Та нарешті біля двадцятого дерева пастух придумав чудову відповідь. Він одразу повеселішав і так побіг з гори, що камінці, які він зачіпав ногами, не встигали його наздоганяти.
Тим часом король, оточений придворними, давно вже чекав на пастуха. Він вже знав про хитрість головного міністра і чекав, що робитиме Массаро-правдивий.
Массаро увійшов до палацу, зняв повстяний капелюх, вклонився і сказав:
– Дай вам Бог здоров'ячка, ваша королівська величність!
– Вітаю, Массаро-правдивий. Як поживають мої кізонька, ягнятко баранчик та моя улюблена корова?
Тут пастух і сказав те, що придумав дорогою:
– Ваша королівська величність, немає більше корови. Накажіть мене стратити або милуйте, а тільки я віддав її одній жінці. Вислухав я бідолаху, та й розсудив, що їй корова потрібніша, ніж вам. І це щира правда.
Король заплескав у долоні, а за ним і всі придворні. Не плескав лише головний міністр. Адже він програв, а цьому радіти важко.
Король усе розповів пастуху і під кінець додав:
– За те, що ти не побоявся королівського гніву, можеш просити королівську нагороду.
– І попрошу, – відповів Массаро. – Не карайте головного міністра.
– Доведеться виконати твоє прохання, якщо я тобі обіцяв. Але поясни мені, чому ти просиш за нього.
– Дуже просто, – сказав пастух. – Вже кілька років мене називають Массаро-правдивим. Проте правду легко казати, якщо не брехати. Тож я і не знав, чи справедливе це прізвисько, чи ні. А тепер, дякуючи твоєму головному міністру, я тепер твердо знаю, що я насправді Массаро-правдивий.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2025 Валерія Воробйова