Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Тетяна Макарова

Сніг вирушає до міста

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр –  Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – С.Коваленков

 

Зміст

Про те, які очі в Сосен і які очі в Снігу
Сорока Люська і сорока Т-с-с
Академік Філін і Снігові закони
Місто і Залізниця
Як Сніг зустрівся з людьми і дізнався, на кого він схожий
Хто з нас Сніг?
Скільки разів на рік буває зима
У перший раз випадеш — піднімешся...
Що буде, якщо від трьох кісточок відняти дві?
Що таке кохання?
Різні квіти і різні звірі
Втретє випадеш...
Коли морозиво здається несмачним

 

Хто з нас Сніг?

Після цього випадку Сніг вирішив міським транспортом більше не користуватися, а ходити пішки. І от одного разу на одній з вулиць до його вух долинув якийсь дивний шум. Він чувся ще звідкись здалеку, але швидко наближався.

Лісовий Сніг не звик до шуму, тому він сховався в підворіття і, обережно висунувши звідти голову, став дивитися в той бік, звідки долинав шум.

З-за рогу з'явився дивний звір. Насправді це був не звір, а звичайний снігоочищувач. Але лісовий Сніг цього не знав. І він вирішив, що це, ймовірно, особливого роду хижак, який водиться лише в містах.

Снігоочищувач рухався по вулицях з шаленим ревом, поводячи по боках величезними кошлатими вусищами, і від цього він здавався ще страшнішим. І ревів він неспроста. Це була погоня. Він вже майже наздоганяв маленького худенького чоловічка в куцому піджачку, з рукавів якого стирчали брудні, але чудово накрохмалені манжети.

Неголений чоловічок налетів на Сніга, відскочив і злякано притиснувся до стіни. А страшний звір прогримів далі по вулиці.

— Ти хто? — запитав чоловічок, задихаючись.

— Я?.. Сніг... — розгублено відповів лісовий Сніг. — А ти хто?

— Ось тобі й маєш! — вигукнув чоловічок ще більш здивовано й розгублено. — І я Сніг!

Лісовий Сніг оглянув його з ніг до голови. Чоловічок був вбраний недбало, брудно, але чепуристо.

— Не схожий, — промовив лісовий Сніг.

Міський Сніг (а це був саме міський Сніг), у свою чергу, оглянув лісового Сніга, його рум'яні щоки, добрі блакитні очі, валянки і заперечив:

— І ти не схожий...

— А від кого це ти так тікав? — запитав лісовий Сніг.

— «Від кого, від кого»! — похмуро забурчав міський. — Від нього все, від Снігоочищувача, ні дна ні покришки!

— То це того страшного вусатого так звуть? — запитав лісовий Сніг.

— Ага, — відповів міський.

— А що це він з тобою хотів зробити?

— Та ти що? — здивувався міський Сніг. — З Місяця впав чи що?

— Та ні. Я не з Місяця, — відповів лісовий Сніг серйозно.

Часто, лежачи в лісі, він дивився на Місяць. Він йому дуже подобався. І він думав про те, що там, напевно, теж йде Сніг. Місячний Сніг. А тепер він подумав, що якщо він, Сніг лісовий, пройшов такий довгий шлях і прийшов до міста, то чому б і місячний Сніг не міг зробити трохи довший шлях і теж опинитися в місті.

— Я не місячний. Я лісовий. Нетутешній я. З лісу.

— А я тутешній. Міський, — чомусь дуже сумно сказав чоловічок.

— То що ж він з тобою хотів зробити, цей Сніго...

— ...очищувач? Ну, це, брате Снігу, розповідати — довга історія! Та чого це ми з тобою тут на ходу? Ходімо кудись, посидимо, я тобі все розповім. Хоч і не схожий ти, хоч і нетутешній, а все ж таки теж Сніг. Бо й поділитися нема з ким...

При цих словах міський Сніг визирнув з підворіття і полегшено зітхнув:

— Все! Поїхав вусатий! Гайда до «Космосу»! У мене вчора получка була.

— А що таке «получка»? — запитав лісовий Сніг.

— Ну, як тобі пояснити? Ну, от її віддаси, а тобі за це багато-багато морозива дадуть. Зрозумів?

— Ні, не зрозумів, — зізнався лісовий Сніг.

Він взагалі був дуже чесний хлопчина і, коли чогось не розумів, ніколи не робив вигляд, що розуміє.

— А що таке «морозиво»? — запитав він.

І ось обидва Сніги прийшли до кафе «Космос», сіли за столик, і перед кожним з них офіціантка поставила по величезній вазі з морозивом. Лісовому Снігові морозиво дуже сподобалося. Жадібно поїдаючи одну кульку за іншою, він сказав міському:

— О, це дуже смачно!

— Я теж люблю, — недбало кинув міський Сніг. — Я тут постійний відвідувач. Їм майже задарма, тому що, якби не я, цього морозива і не було б зовсім. Я тут в місті велику роботу проводжу, — заявив він поважно, — не те що ти у себе в лісі.

— Це помітно, — промовив лісовий Сніг шанобливо і співчутливо. — Вигляд у тебе втомлений. Виснажений навіть.

— Ще б пак! — сказав міський Сніг з гіркотою. — Тобі легко казати! Ти там собі лежи і лежи. Ніхто тебе не чіпає, знай тільки свій термін. Весна прийде — час йти. А мене тут що не день — прибирають. Ані хвилини спокійно полежати не дають. Та ще як! І ломом мене, і шкребками, і посипають піском. А потім на машину — і в річку топити... Та ще Снігоочищувач, цей вусатий лиходій. Техніка! Місто! Тут тобі не ліс-квіточки-ягідки!

— Ну, брате Снігу, і сумне ж у тебе життя! — вигукнув лісовий Сніг, ледве стримуючи сльози. — Щоб снігам так жилося! — Цього він ніколи не чув. — Ось чого ти такий, вибач, весь брудний, неголений...

— Та-а-ак... — жалібно протягнув міський Сніг. — Тобі добре бути таким чистим, білим, гарненьким... у тебе в лісі що? Ну, лижі разок по тобі проїдуть. Це навіть приємно. Це все одно, що по щоці погладять. Ну, в м'яких валянках хтось пробіжить... А по мені... Чоботи! Черевики!! Калоші!!! Усі мене топчуть! Усі мене місять! Та ще й оці шпильки...

— Які ще шпильки?! — запитав лісовий Сніг.

— Такі підбори. Дамські. Горе моє. Та ось, дивись!

По кафе пройшла дівчина на високих тонких підборах.

Сніг подивився і обімлів.

«Які вони високі! — подумав він. — Які вони тонкі! Які вони, мабуть, гострі! І як це, мабуть, боляче!»

А вголос він нічого не зміг сказати. Він сказав тільки:

— О-О-О!!

— Бачив? — гаркнув міський Сніг. — Страшно? — гаркнув він ще раз переможно. — От по тобі таке пройде, будеш ти голеним, будеш ти білим, будеш цілим? Будеш чи не будеш? Ось в чому питання! У часи суцільної підошви, — зітхнув міський Сніг, — мені набагато легше було. Я зараз навіть на «Журнал мод» підписався. Треба все ж таки знати, що на тебе чекає.

Тут лісовий Сніг, як не кріпився, не витримав і заплакав. Сльози його, замерзаючи на льоту і перетворюючись на бурульки, дзенькали об скляну вазу з недоїденим морозивом.

— Слухай, брате Снігу, любий! Страждалець ти мій! — говорив він крізь сльози. — Нащо тобі здалося це місто! Кидай його! Ходімо до нас у ліс! Тиша, спокій! Місця вистачить. В крайньому випадку, гори утворимо.

Тут Сніг замовк, бо згадав, які складні стосунки склалися у нього з соснами, як він дратував їх своєю мовчазністю, неповороткістю і білизною.

«Вони мене і одного ледве терплять, — подумав він, — а якщо у нас в лісі будуть аж два Сніги одночасно?..»

Але потім він вирішив, що сосни, загалом, тітки добрі та їх можна розжалобити і умовити. І вже зовсім твердо він сказав міському Снігові:

— Підемо, га?

— Та ні, братику, — відповів той після деякого мовчання. — Дякую. Я вже тут. Я, розумієш, до міста звик. Я Сніг закінчений. У вас там радіо немає?

Сніг не знав, що таке «радіо». І взагалі, це було якесь надто вже не лісове слово. Його напевно не було в лісі, цього «радіо».

— Ну от. Немає. І телевізора, мабуть, немає? — запитав міський Сніг.

Цієї штуки в лісі теж не водилося.

— Та й морозива, мабуть, не роблять? — завдав міський Сніг останнього, нищівного удару.

— Ні, морозива у нас немає, на жаль. Поки немає.

— Ну от. А я до цього з дитячих років привчений. Я дитина міста. Я без цього не можу.

— Ну, брате, це справа твоя, — сказав лісовий Сніг трохи ображено. — Моя справа — запропонувати. А я от, знаєш, живу і не тужу. Кожному Снігу своє, звичайно. Тільки шкода мені тебе дуже.

Зміст

Про те, які очі в Сосен і які очі в Снігу
Сорока Люська і сорока Т-с-с
Академік Філін і Снігові закони
Місто і Залізниця
Як Сніг зустрівся з людьми і дізнався, на кого він схожий
Хто з нас Сніг?
Скільки разів на рік буває зима
У перший раз випадеш — піднімешся...
Що буде, якщо від трьох кісточок відняти дві?
Що таке кохання?
Різні квіти і різні звірі
Втретє випадеш...
Коли морозиво здається несмачним

 

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова