Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Тетяна Макарова

Сніг вирушає до міста

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр –  Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – С.Коваленков

 

Зміст

Про те, які очі в Сосен і які очі в Снігу
Сорока Люська і сорока Т-с-с
Академік Філін і Снігові закони
Місто і Залізниця
Як Сніг зустрівся з людьми і дізнався, на кого він схожий
Хто з нас Сніг?
Скільки разів на рік буває зима
У перший раз випадеш — піднімешся...
Що буде, якщо від трьох кісточок відняти дві?
Що таке кохання?
Різні квіти і різні звірі
Втретє випадеш...
Коли морозиво здається несмачним

 

Сорока Люська і сорока Т-с-с

Треба сказати, що в цьому лісі були дві сороки. Одну з них звали Люською. Це була справжня сорока, така ж само, як інші сороки в інших лісах і в інших казках. Вона була така балакуча, що примудрялася вимовляти три фрази про абсолютно різні речі одночасно. І тоді ніхто не міг зрозуміти, про що вона говорить, бо одні чули одне, інші — друге, а треті — третє.

А сорока Люська сердилася на всіх:

— Які ви всі тут дурні! Дурні-дурні! Лихо мені з вами!

Зовсім інакше було з другою сорокою.

Напевно, рідко хто може сказати, що побував у всіх лісах на світі. Напевно, майже ніхто не може цього сказати. Тому не можна впевнено казати, що друга сорока цього лісу була єдиною в своєму роді. Все може бути на світі. І дві-три такі ж сороки теж можуть існувати. Але не більше! Ні в якому разі!

Справа в тому, що ця сорока була майже зовсім і не сорока. На своїх сестер вона була схожа тільки пір'ям. Але хіба справа в пір'ї? Адже не в пір'ї щастя. А характер у цієї сороки був зовсім не сорочий. Вона не любила блискучі речі. Тим більше чужі. І була дуже замкненою і закритою. І таким тишком, що в лісі її прозвали «Т-с-с». Так її і звали — сорока Т-с-с.

Сорока Т-с-с в душі дуже соромилася, що всі її сестри такі базіки та пліткарки. І дуже боялася, що в неї заговорить сорочина кров, і вона теж комусь про щось наплете. До того боялася, що взагалі воліла не відповідати ні на які питання.

Якось батько білячого сімейства пан Ліщина висунувся з дупла і запитав у сороки Т-с-с:

— Шановна сорока Т-с-с, скажіть, будь ласка, яка сьогодні погода? Бо я не знаю, як слід одягти дітей на прогулянку — чи то як раніше, в руді шубки, чи вже в сірі?

А сорока Т-с-с відповіла чемно, але твердо:

— Шановний пане Ліщина, про те, яка сьогодні погода, ви можете запитати у самої погоди. Ви ж знаєте, що я не люблю пліток і нікого ніколи не обговорюю.

Ось яка була сорока Т-с-с.

Соснам досить довго довелося вирішувати, яку ж покликати сороку. Якщо покликати Люську, то вона наговорить стільки, що ніхто нічого не зрозуміє. Але якщо покликати сороку Т-с-с, вона, мабуть, взагалі ані слова не скаже — побоїться, що то плітка.

Зрештою сосни вирішили покликати сороку Люську. Може, вдасться розібрати хоч щось з її балачок.

Постійного нічлігу в Люськи не було. Жодна сосна не могла витримати її на своїх гілках більше однієї ночі. Адже і крізь сон Люська так базікала, що у сосен починало дзвеніти у вухах.

Цієї ночі її прихистила сосна, яку звали Кокетливою. Прихистила не просто так, не задарма, а за золотий перстенець, який Люська принесла звідкись у дзьобі та вдягла сосні на маківку.

— Тижнева плата за квартиру, — сказала вона. — Раджу не відмовлятися. Тобі дуже пасує. Тепер навіть сосні Гарній з тобою не зрівнятися.

Сосна Старша сказала сусіднім деревам:

— Передайте туди, в глиб лісу, цій кокетці, яка не має права називатися сосною: нехай на хвилину перестане милуватися краденим добром і розбудить свою квартирантку.

Сосна Кокетлива, дізнавшись, навіщо потрібна сорока, почала торсати її своєю кудлатою лапою:

— Квартирантко! Прокидайся! Тебе мої подруги кличуть. Справа є. Квартирантко, вставай!

— Що?! — забурмотіла сорока Люська спросоння. — Що вкрали? Кого розтерзали?! Кого забули?!

Але сосна Кокетлива гримнула на неї:

— Квартирантко Люська! Лети на галявину, де стоять три сосни — Старша, Висока і Гарна. Сніг за розум узявся. До міста зібрався. Ти йому даси адресу.

Сорока Люська захлинулася від подиву.

— Сніг?! До міста?! Ну, ти ж розумієш! Ну, я ж так і знала! Ще вчора лечу, дивлюся — він лежить! Білий такий, задумливий... Ну, думаю, що він там має собі на сніговій думці. Щось, думаю, буде, не інакше!

Взагалі, перебивати людину, коли вона говорить, негарно і невиховано. І птицю теж — негарно і невиховано. Але сосна знала, що якщо Люську не перебити, вона буде говорити хоч до ранку.

— Квартирантко Люська, — сказала вона, — мовчи та поквапся, будь ласка.

— Тож я і кажу! — не вгамовувалася сорока. — Ведмідь, ну... це, знаєш, з п'ятої просіки, барліг вісім, так він мені ще в майбутньому році говорив...

Таку дурницю сосна вже зовсім не могла слухати. І вона крикнула:

— Люсько, лети!!! Бо завтра будеш шукати собі іншу сосну! Ні за які перстні я такого терпіти не буду!

Люська злякалася і полетіла.

Коли вона прилетіла на галявину, Сніг вже підвівся з землі. Це, звичайно, важко собі уявити з незвички — Сніг, який встає з землі. А насправді все дуже просто.

Коли Сніг лежить, у нього не видно ні рук, ні ніг, а тільки великі блакитні очі. А коли він піднімається, то всі бачать, що він схожий на людину.

Як дві краплі води. І руки в нього є, і ноги, і ніс, і взагалі все як у людей. Так. А цей Сніг, лісовий, був схожий на дуже добру, дуже славну і трохи сором'язливу людину. Ось на кого схожий Сніг, коли він підводиться з землі.

Сніг не тільки підвівся з землі. Він навіть встиг одягтися. І одяг у нього, як це не дивно, був зовсім людський: шуба, шапка, великі рукавиці... Адже коли Сніг збирається в далеку дорогу, та ще взимку, йому теж треба тепло вдягнутися. А шлях на Сніг чекав дуже далекий. З глибокого лісу аж до самого міста.

Сорока Люська опустилася на пеньок перед Снігом і сказала:

— Ви хочете, щоб я сказала вам дорогу до міста, будь ласка! Хоч триста разів!

— Ні, ні, не треба триста! — захвилювалися сосни. — Скажи! Один тільки раз! Цього буде цілком достатньо.

— Ви думаєте? — засмучено запитала Люська. — Ну, один то й один. Тоді я зараз розповім вам історію свого життя, а потім перейду безпосередньо до адреси. Так от, коли я була ще дитиною, ще зовсім-зовсім маленькою сорокою...

— Але ми її вже чули, твою історію! Ти нам її вже розповідала! — закричали сосни.

— Ну то й що? Її можна розповідати і розповідати нескінченно, я вас запевняю. І, крім того, у мене тепер зовсім нова історія мого життя. Так от, я починаю...

— Ні, не треба, не починай! Ми дуже тебе просимо! Не починай! Невже ти не можеш хоч раз піти нам назустріч!

— А я і без того йду вам назустріч. Ну як Сніг піде до міста, не знаючи історії мого життя? Яка ганьба! І для нього, і для всього нашого лісу! Коротше, сосни, ви будете слухати історію мого життя, чи не будете? Давайте відповідайте чітко, коротко, без зайвих слів!

— Ні, не будемо, — твердо сказали сосни.

— Ах, не будете? — закричала сорока Люська. — Ах, мені тут затикають рота? То не дізнаєтеся ви адреси! Ось вам! Ніхто на світі не дізнається адреси міста без історії мого життя. Ось вам!

— Ми дізнаємося його від сороки Т-с-с, — сказали сосни.

— Ха-ха-ха! — зареготала Люська. — Яка ж це, перепрошую, сорока? Багато ви дізнаєтеся від цієї безсловесної істоти! Двох слів зв'язати не може, бідолаха. Ну гаразд, щось ви мене забалакали, сосни. Прямо у вухах гуде. Треба буде подумати про переїзд до березового гаю. А зараз я полечу знаєте куди? Є тут у лісі один глухар. Йому все доводиться повторювати по п'ятнадцять разів, поки він розчує. Я йому розповім історію життя моєї прабабусі, бабусі, мами, потім свою, а потім дам і адресу міста.

— Але ж глухар не збирається до міста. Йому не потрібна адреса, — заперечили сосни.

— Ну і нехай. А я все одно йому розповім. Триста разів поспіль. А вам — жодного, — сказала Люська і полетіла до глухаря.

З сорокою Т-с-с сосни змовилися несподівано просто. Вона була розумною птицею і одразу зрозуміла, як важливо Снігу з'ясувати адресу міста.

— Добре. Я розповім, як потрапити до міста, — сказала вона. — Але я маю бути впевнена в тому, що ви не назвете це пліткою.

— Не назвемо, не назвемо, — запевнили її сосни. — Це не має нічого спільного із плітками.

— Тоді гаразд, — сказала сорока Т-с-с. — Ви дійдете, шановний Снігу, до алеї Тридцять другого дня весни, тієї, де рік тому побудували висотний барліг. Я гадаю, що якщо це і плітка, то загальновідома... Далі ви підете... — І так, із багатьма застереженнями, вона пояснила Снігові дорогу до міста.

Сніг вислухав її і несміливо зауважив:

— Вибачте, шановна, я з незвички якось не запам'ятаю. Краще буде записати.

Тоді сорока Т-с-с повернулася до нього спиною і розгорнула хвіст віялом.

— Перепрошую, але я хочу запропонувати вам скористатися пером з мого хвоста. Можете висмикнути. Тільки, по можливості, не з центру, а так, щоб було непомітно.

Сніг обережно і делікатно висмикнув перо.

«Так, перо є, а от чорнила немає», — подумав він і запитав:

— А чорнило?

— Та що ти, Сніг! — обурилися сосни. — От дурню! Дарма, що білий. Адже в сороки Т-с-с все пір'я вже три роки як самописне.

— І це вже відомо! — засмутилася сорока Т-с-с. — Ох, які ви всі тут жахливі пліткарі!

Зміст

Про те, які очі в Сосен і які очі в Снігу
Сорока Люська і сорока Т-с-с
Академік Філін і Снігові закони
Місто і Залізниця
Як Сніг зустрівся з людьми і дізнався, на кого він схожий
Хто з нас Сніг?
Скільки разів на рік буває зима
У перший раз випадеш — піднімешся...
Що буде, якщо від трьох кісточок відняти дві?
Що таке кохання?
Різні квіти і різні звірі
Втретє випадеш...
Коли морозиво здається несмачним

 

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова