Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Тетяна Макарова

Сніг вирушає до міста

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр –  Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – С.Коваленков

 

Зміст

Про те, які очі в Сосен і які очі в Снігу
Сорока Люська і сорока Т-с-с
Академік Філін і Снігові закони
Місто і Залізниця
Як Сніг зустрівся з людьми і дізнався, на кого він схожий
Хто з нас Сніг?
Скільки разів на рік буває зима
У перший раз випадеш — піднімешся...
Що буде, якщо від трьох кісточок відняти дві?
Що таке кохання?
Різні квіти і різні звірі
Втретє випадеш...
Коли морозиво здається несмачним

 

Місто і Залізниця

Сніг пустився в дорогу. По просіках і стежках, повз барлоги, гнізда, дупла, нори, повз річки, повз озера, повз болота, повз пагорби... Ось і Залізниця. Загороджувальні ялинки, які рівним рядком росли вздовж залізничного полотна, побачивши Сніг, закричали йому:

— Дивись дорогу не засип! Куди це ти зібрався?

— До міста йду, — відповів їм Сніг.

Залізниця почула це і сказала:

— То сідай на мій поїзд, Снігу. Він миттю довезе тебе до міста.

Снігу, правду кажучи, дуже хотілося сісти в поїзд, але з незвички було якось боязко. І він сказав:

— Спасибі, шановна Залізнице. Я вже пішки. По-старому. Так воно якось спокійніше.

  

Це було гарне і веселе місто. І тому воно навіть вночі не гасило вогнів. Тобто вогні у вікнах воно, звичайно, гасило, як і всі міста на землі. Але на його вулицях до самого світанку горіло безліч кольорових ліхтарів.

І ось нарешті Залізниця повернула, і разом з нею повернув Сніг, і раптом йому відкрилося нічне місто, що стояло на пагорбі, все у вогниках.

«Оце, мабуть, і є місто, — подумав Сніг. — А в ньому люди живуть».

І місто теж побачило Сніг. Воно підморгнуло своїми вогниками, вітаючи його, і сказало:

— А ось і ти. Ласкаво просимо!

Була ніч. І хоча найголовніше і найкраще в будь-якому місті — це люди, а людей на вулицях не було, вони всі спали, — місто все одно було дуже гарне — і скрізь: скло! А скло ж схоже на тонкий лід. І тому місто Снігові дуже сподобалося.

«Оце їхні просіки», — думав Сніг, дивлячись на вулиці.

«І стежки», — думав він, дивлячись на провулки.

«А це, ймовірно, їхні барлоги, або нори, або гнізда, — міркував Сніг, дивлячись на будинки. — Люди будують за принципом ластівок — багатоповерхово...»

Так ішов Сніг і дивився на місто, в якому на нього чекало безліч пригод... Раптом з-за рогу з'явилася якась дивна істота. Це тільки Снігові вона здалася дивною, а ви б одразу зрозуміли, що це собака. Це був дуже пошарпаний пудель, з розкішним, хоча теж добряче пошарпаним, бантом на шиї. Так вже сталося, що Сніг ніколи не бачив собак. Проте він бачив лисиць. А лисиці та собаки схожі між собою. Тому він звернувся до пуделя так:

— Громадянко, я не знаю, хто ви, але ви мені дуже нагадуєте одну мою знайому лисицю.

Снігові здавалося, що він звернувся до незнайомки досить чемно, але вона чомусь образилася.

— По-перше, не в моїх правилах розмовляти з незнайомими! — сказала вона сердито. — І по-друге, я не лисиця зовсім і навіть навпаки. Я собака, якщо знаєте. Я пудель. Я дуже породиста. Невже ви не помітили?

При цих словах вона стрибнула через голову. Це було дуже дивно і дуже несподівано. Але Сніг, як людина вихована, нічим не виказав свого здивування. Він тільки сказав:

— Ні, звичайно, я помітив. Цього не можна не помітити, Я просто не зважився одразу ж вам про це сказати. А як вас звуть, шановна собако?

— Взагалі-то відповідати на це питання теж не в моїх правилах, але якщо ми вже заговорили... Мене звуть Веруня. А вас? Якщо ми вже заговорили...

— Мене звуть Сніг, — охоче відповів Сніг.

— Ви брешете, — сказала Веруня і швидко виправилася: — Вибачте, ви помиляєтесь. Ви не Сніг. Ви, перепрошую, самозванець. Я знаю Сніга. Він виглядає зовісім не так.

Все це вона сказала дуже твердо і переконано. Сніг навіть розгубився. Але ж він точно знав, що він Сніг.

— Шановна Веруньо, — сказав він. — Я ніколи не брешу. Іноді я, правда, помиляюся. Але в тому, що я Сніг, я абсолютно впевнений. Вже багато років я Сніг. Лісовий Сніг. Чесне білосніжне слово.

Своїм чесним словом Сніг дуже дорожив і вкрай рідко їм користувався. У виняткових випадках. Але цей випадок, на думку Сніга, безперечно був винятковим. Подумати тільки! Йому не повірили, що він Сніг! А хто ж він у такому разі?

— A-а, лісовий! — простягнула Веруня. — Ну, це цілком можливо. Так би й казали, що лісовий. Бо у нас тут інший Сніг. Свій, міський. І він зовсім на вас не схожий. Ви його ще побачите.

Сніг був дуже задоволений, що непорозуміння нарешті розв'язалося. Але раптом він відчув сильну втому. Йому захотілося прилягти. Адже він звик до лежачого способу життя, а тут такий довгий шлях...

— Шановна Веруньо, — сказав він, — я довго йшов пішки і дуже втомився. Ви міська. Чи не порадите ви мені, де тут можна прилягти переночувати?

Веруня раптом знову дуже високо підстрибнула і двічі перекинулася в повітрі через голову. Сніг від несподіванки здригнувся, але знову не зважився ні про що її запитати. А Веруня, наче й не було нічого, звернулася до нього:

— Зараз, зараз... Дайте подумати. Ну, до готелю ви напевно не потрапите. З номерами дуже складно. Не знаю, як у вас, у лісі... Втім, мушу зізнатися, я теж у даний момент безхатня. Особисто я ночую в одному сарайчику. Не палац, звичайно, але досить затишно. Правда, це не в моїх правилах, але я можу посунутися, якщо вже так сталося...

— Дуже вам вдячний, — відповів Сніг. — Я, знаєте, дуже невибагливий. Можу спати на голій землі.

— Тоді — вперед! — сказала Веруня і знову перекинулася в повітрі.

І тут Сніг зважився.

— Вибачте, будь ласка, — сказав він, — може, це нескромне запитання, але що це ви робите?

— Це? — запитала Веруня і знову стрибнула через голову. — О, це, бачте, за звичкою. Раніше я працювала в цирку. Мала шалений успіх. Але потім там з'явився один фокстер'єр. Тюбик. Дуже талановитий. Він умів не тільки стрибати, але і рахувати. І, крім того, був автором відомого серед собак роману, під назвою «Книга про смачну і здорову їжу». І його взяли на роботу, а мене звільнили. І зараз я без роботи. Тимчасово, зрозуміло. Я вже вчуся рахувати. До трьох вмію. Далі не вмію. Тому що я вчуся рахувати на кісточках, а більше трьох кісточок у мене ще ніколи не було. От тільки навчуся до десяти, можна буде знову вступити до цирку.

— Отже, вас в цирку всьому цьому навчили?! — запитав Сніг захоплено. — Але ж які треба мати здібності! Падати я ще вмію, і дуже добре. Але от стрибати!..

Зміст

Про те, які очі в Сосен і які очі в Снігу
Сорока Люська і сорока Т-с-с
Академік Філін і Снігові закони
Місто і Залізниця
Як Сніг зустрівся з людьми і дізнався, на кого він схожий
Хто з нас Сніг?
Скільки разів на рік буває зима
У перший раз випадеш — піднімешся...
Що буде, якщо від трьох кісточок відняти дві?
Що таке кохання?
Різні квіти і різні звірі
Втретє випадеш...
Коли морозиво здається несмачним

 

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова